Волинськими селами у пошуках Нового Загорова
Новий Загорів - маленьке волинське село, в якому знаходяться рештки старого монастиря. Сьогодні він відомий більше тим, що свого часу в його стінах кілька днів оборонялись від німецьких окупантів вояки УПА. Тому бою присвячен кліп гурту "Тартак" "Не кажучи нікому", який власне, тут і знімали.
Ми планували легку прогулянку вихідного дня, але знайти монастир виявилось не так просто.
Свою подорож ми починали з Володимир-Волинського. Довго пояснювати чим обумовлений вибір нашого маршруту, тому просто розкажу, де ми були і що бачили.
Вранці на дизелі приїхали в Іваничі.
Залізничний вокзал схожий на житловий будинок.
В центрі міні-площа і бюст Шевченка.
Біля залізничного вокзалу знайшли автостанцію. Там сіли на автобус і прибули в сусідню Павлівку. Там навіть знайшли пам'ятку архітектури - Михайлівська церква (1650 р).
Але сьогодні Павлівку більше знають завдяки пивзаводу.
В кафе біля заводу 0.5 літри "Павлівського" коштує 7 грн. Також є дуже смачний квас за 3 грн. Спробували і пиво, і квас. Мушу зізнатись, цього разу переміг останній.
Починаємо шукати Новий Загорів.
Селище Клопочин, куди ми прийшли пішки.
Коли підійшли до вказівника, біля нас зупинилась машина. Водій запропонував підвезти. По карті Новий Загорів знаходився відносно недалеко від Жашковичів, тому саме це село ми назвали нашим кінцевим пунктом. Але вже в дорозі, коли розговорилися, водій повідомив нам не дуже приємну новину - дороги через Жашковичі в новий Загорів не існує. Дійти можна хіба що через поле. Але там дуже легко заблукати. Тому водій запропонував нам доїхати до містечка Локачі, звідки вже і добиратись до Нового Загорова. З тими словами і висадив нас посеред траси біля якогось села.
До містечка Локачі було близько 12-ти км. Машин не було, автобусів також. Пішли пішки. Десь через годину нашого шляху все ж таки трапилась маршрутка, яка довезла до Локач (Локачів?).
Доволі приємне місце. Але мені воно сподобалось головним чином через те, що тут я знайшов банкомат.
Ми швидко знайшли дорогу на Новий Загорів. Але місцеві сказали, що туди кілометрів п'ятнадцять, а наступний автобус буде через дві години. Тому ми вирішили трохи перепочити біля ставка (чи то річки).
Хороші тут місця.
Врешті, ми не стали очікувати автобус і знову пішли пішки.
Виявилось, що Новий Загорів значно ближче, ніж нам сказали. Ми дійшли десь за годину. А це точно не 15 кілометрів.
От і монастир.
Невеличкий меморіал на території
Вхідні двері виявились зачиненими. Але роздивитись, як виглядає монастир всередині, в принципі, можна.
На території монастиря є драбина, яку ми підставляли під стіна і зазирали у вікна. В принципі, можна було б і всередину забратись, але нам вистачило і того.
Трохи прикро подолати такий шлях і не потрапити всередину. Але якщо закриті двері допоможуть зберегти пам'ятку - то нехай.
Прийшов час вертатись додому. Спитали у місцевого діда, коли буде маршрутка чи автобус хоч куди-небудь. Він запевнив, що в цей день більше не буде. Ми знову пішли пішки. А вже через пару хвилин нас підібрала маршрутка і довезла до Війниці, звідки ми доїхали до Володимир-Волинського, з якого і починали свій шлях.
Ми планували легку прогулянку вихідного дня, але знайти монастир виявилось не так просто.
Свою подорож ми починали з Володимир-Волинського. Довго пояснювати чим обумовлений вибір нашого маршруту, тому просто розкажу, де ми були і що бачили.
Вранці на дизелі приїхали в Іваничі.
Залізничний вокзал схожий на житловий будинок.
В центрі міні-площа і бюст Шевченка.
Біля залізничного вокзалу знайшли автостанцію. Там сіли на автобус і прибули в сусідню Павлівку. Там навіть знайшли пам'ятку архітектури - Михайлівська церква (1650 р).
Але сьогодні Павлівку більше знають завдяки пивзаводу.
В кафе біля заводу 0.5 літри "Павлівського" коштує 7 грн. Також є дуже смачний квас за 3 грн. Спробували і пиво, і квас. Мушу зізнатись, цього разу переміг останній.
Починаємо шукати Новий Загорів.
Селище Клопочин, куди ми прийшли пішки.
Коли підійшли до вказівника, біля нас зупинилась машина. Водій запропонував підвезти. По карті Новий Загорів знаходився відносно недалеко від Жашковичів, тому саме це село ми назвали нашим кінцевим пунктом. Але вже в дорозі, коли розговорилися, водій повідомив нам не дуже приємну новину - дороги через Жашковичі в новий Загорів не існує. Дійти можна хіба що через поле. Але там дуже легко заблукати. Тому водій запропонував нам доїхати до містечка Локачі, звідки вже і добиратись до Нового Загорова. З тими словами і висадив нас посеред траси біля якогось села.
До містечка Локачі було близько 12-ти км. Машин не було, автобусів також. Пішли пішки. Десь через годину нашого шляху все ж таки трапилась маршрутка, яка довезла до Локач (Локачів?).
Доволі приємне місце. Але мені воно сподобалось головним чином через те, що тут я знайшов банкомат.
Ми швидко знайшли дорогу на Новий Загорів. Але місцеві сказали, що туди кілометрів п'ятнадцять, а наступний автобус буде через дві години. Тому ми вирішили трохи перепочити біля ставка (чи то річки).
Хороші тут місця.
Врешті, ми не стали очікувати автобус і знову пішли пішки.
Виявилось, що Новий Загорів значно ближче, ніж нам сказали. Ми дійшли десь за годину. А це точно не 15 кілометрів.
От і монастир.
Невеличкий меморіал на території
Вхідні двері виявились зачиненими. Але роздивитись, як виглядає монастир всередині, в принципі, можна.
На території монастиря є драбина, яку ми підставляли під стіна і зазирали у вікна. В принципі, можна було б і всередину забратись, але нам вистачило і того.
Трохи прикро подолати такий шлях і не потрапити всередину. Але якщо закриті двері допоможуть зберегти пам'ятку - то нехай.
Прийшов час вертатись додому. Спитали у місцевого діда, коли буде маршрутка чи автобус хоч куди-небудь. Він запевнив, що в цей день більше не буде. Ми знову пішли пішки. А вже через пару хвилин нас підібрала маршрутка і довезла до Війниці, звідки ми доїхали до Володимир-Волинського, з якого і починали свій шлях.