Пийтерфолво - cело з лунапарком, палацем аграрного міністра та картинною галереєю
Originally posted by pan_baklazhan at Виноградівщина архітектурна. Частина 2 - Пийтерфолво
Панський спадок колгоспа-мільйонера
Набагато більше, аніж описаному нещодавно угочанському Соляному дому, пощастило іншій гідній уваги як туристів, так і закарпатців, видатній будівлі Виноградівщині - художній галереї в селі Пийтерфолво (за радянських часів - Петрово). Загалом, це село - явно непересічне навіть на Закарпатті, де неординарних сіл не бракує. Бо в якому ще селі - не те що в області, а й по всій Україні, є власний... луна-парк? В часи радянського дитинства із класом я побував там, каталися на «чортовому колесі» та інших механічних розвагах. Знаючи про сумну долю подібних атракціонів, більшість з яких не пережила важких 90-х, не чекав побачити той луна-парк вцілілим та доглянутим. Щоправда, нині він працює не часто, по святах - але ж живий!
А збудували таку розкіш за часів розквіту колгоспу «Прикордонник» (того самого, за кошти якого відновили Турула біля Вилоку на закаті радянської ери), що об´єднав п´ять навколишніх сіл і був потужною агропромисловою корпорацією, або, за тодішнім визначенням, «колгоспом-мільйонером». Неординарний голова колгоспу Андор Біров доклав зусиль і для цієї розваги, і для більш культурного явища - великої картинної галереї. Будучи шестиразовим депутатом Верховної Ради СРСР, він, побувавши в капіталістичному закордонні (в Британії та США!), вирішив піднімати культурний рівень селян і в 1986 році влаштував в тодішному Петрово художню галерею. Для цього запросив на пленер видатних закарпатських художників, які зробили основу майбутньої колекції - намалювали низку портретів місцевих передовиків праці, на яких з інтересом дивилися прості односельчани. Згодом колекція поповнювалася, і наразі вона налічує близько 200 робіт відомих закарпатських митців - Антона Кашшая, Василя Габди, Володимира Приходька, Василя Скакандія, Володимира Микити та інших.
А зберігається ця колекція не будь де, а в справжньому палаці. В 1896 році його збудував під свою резиденцію колишній міністр сільського господарства Австро-Угорщини Ендре Дьордь, член Академії Наук Угорщини, науковець, виходець з Хусту. Окрім здобутків в галузі аграрної економіки, йому в заслугу ставлять розвиток тютюнництва на території сучасного Закарпаття, зкорема, й в Угочі. «Дьордь-каштей» (себто, палац Дьордя) - так і понині місцеві мешканці звуть цю охайну двоповерхову будівлю із баштою - його власник згодом продав місцевому заможному єврею. В 1944 році тут розташувалася прикордонна комендатура, через кілька років вже колишній палац віддали під школу, а в 60-х перетворили на гуртожиток для молодих спеціалістів. За десять років до першого столітнього ювілею палац став картинною галереєю. Пощастило - чого й казати, не всім так судилося, скільки було перетворено на склади, туберкульозні лікарні або й просто розібрано на цеглу. Щоправда, від великого парку практично нічого не залишилось, окрім ділянки землі із ялинками та охайною клумбою.
Галерея є другою в області за кількістю зібраних картин, хвалиться її директор Іда Борбель, яка виступила для нас (і виступає для відвідувачів) екскурсоводом. Наразі вона поповнюється за рахунок щорічних пленерів.
А колись і навпаки - були втрати. В 2002 році, після пограбування, зникло кілька найціннііших картин, зокрема, роботи Йосипа Бокшая. Нині картини знаходяться під надійною охороною - кошти на сигналізацію, а також на капітальний ремонт палацу, виділили низка благодійних організацій Угорщини. Урочистості з нагоди завершення капремонту відбулися в квітні минулого року, відзначившись виставкою творів скульптора з Мукачева Петера Матла.
В Пийтерфолво я відмітив для себе ще два цікавих будиночка, яким, вочевидь, чимало років.
Цей знаходиться на території луна-парку:
А цей - десь у центрі села. Дата на фасаді говорить про 1960 рік, а прикрита іншою табличка щось розповідає про 1944-ий. Та й вигляд в нього пансько-садибний такий... Але жодної інформації про ці дві будівлі не маю - і був би радий поповненню своєї бази архітектурних знань.
Панський спадок колгоспа-мільйонера
Набагато більше, аніж описаному нещодавно угочанському Соляному дому, пощастило іншій гідній уваги як туристів, так і закарпатців, видатній будівлі Виноградівщині - художній галереї в селі Пийтерфолво (за радянських часів - Петрово). Загалом, це село - явно непересічне навіть на Закарпатті, де неординарних сіл не бракує. Бо в якому ще селі - не те що в області, а й по всій Україні, є власний... луна-парк? В часи радянського дитинства із класом я побував там, каталися на «чортовому колесі» та інших механічних розвагах. Знаючи про сумну долю подібних атракціонів, більшість з яких не пережила важких 90-х, не чекав побачити той луна-парк вцілілим та доглянутим. Щоправда, нині він працює не часто, по святах - але ж живий!
А збудували таку розкіш за часів розквіту колгоспу «Прикордонник» (того самого, за кошти якого відновили Турула біля Вилоку на закаті радянської ери), що об´єднав п´ять навколишніх сіл і був потужною агропромисловою корпорацією, або, за тодішнім визначенням, «колгоспом-мільйонером». Неординарний голова колгоспу Андор Біров доклав зусиль і для цієї розваги, і для більш культурного явища - великої картинної галереї. Будучи шестиразовим депутатом Верховної Ради СРСР, він, побувавши в капіталістичному закордонні (в Британії та США!), вирішив піднімати культурний рівень селян і в 1986 році влаштував в тодішному Петрово художню галерею. Для цього запросив на пленер видатних закарпатських художників, які зробили основу майбутньої колекції - намалювали низку портретів місцевих передовиків праці, на яких з інтересом дивилися прості односельчани. Згодом колекція поповнювалася, і наразі вона налічує близько 200 робіт відомих закарпатських митців - Антона Кашшая, Василя Габди, Володимира Приходька, Василя Скакандія, Володимира Микити та інших.
А зберігається ця колекція не будь де, а в справжньому палаці. В 1896 році його збудував під свою резиденцію колишній міністр сільського господарства Австро-Угорщини Ендре Дьордь, член Академії Наук Угорщини, науковець, виходець з Хусту. Окрім здобутків в галузі аграрної економіки, йому в заслугу ставлять розвиток тютюнництва на території сучасного Закарпаття, зкорема, й в Угочі. «Дьордь-каштей» (себто, палац Дьордя) - так і понині місцеві мешканці звуть цю охайну двоповерхову будівлю із баштою - його власник згодом продав місцевому заможному єврею. В 1944 році тут розташувалася прикордонна комендатура, через кілька років вже колишній палац віддали під школу, а в 60-х перетворили на гуртожиток для молодих спеціалістів. За десять років до першого столітнього ювілею палац став картинною галереєю. Пощастило - чого й казати, не всім так судилося, скільки було перетворено на склади, туберкульозні лікарні або й просто розібрано на цеглу. Щоправда, від великого парку практично нічого не залишилось, окрім ділянки землі із ялинками та охайною клумбою.
Галерея є другою в області за кількістю зібраних картин, хвалиться її директор Іда Борбель, яка виступила для нас (і виступає для відвідувачів) екскурсоводом. Наразі вона поповнюється за рахунок щорічних пленерів.
А колись і навпаки - були втрати. В 2002 році, після пограбування, зникло кілька найціннііших картин, зокрема, роботи Йосипа Бокшая. Нині картини знаходяться під надійною охороною - кошти на сигналізацію, а також на капітальний ремонт палацу, виділили низка благодійних організацій Угорщини. Урочистості з нагоди завершення капремонту відбулися в квітні минулого року, відзначившись виставкою творів скульптора з Мукачева Петера Матла.
В Пийтерфолво я відмітив для себе ще два цікавих будиночка, яким, вочевидь, чимало років.
Цей знаходиться на території луна-парку:
А цей - десь у центрі села. Дата на фасаді говорить про 1960 рік, а прикрита іншою табличка щось розповідає про 1944-ий. Та й вигляд в нього пансько-садибний такий... Але жодної інформації про ці дві будівлі не маю - і був би радий поповненню своєї бази архітектурних знань.