«Школа на всі чотири сторони» та інші цікавинки Батраді та Горонглабу
Originally posted by pan_baklazhan at «Школа на всі чотири сторони» та інші цікавинки Батраді та Горонглабу
Чимало сіл на Берегівщині залишаються «невідомою землею» навіть для берегівчан, котрим часом і за все життя не випадало нагоди побувати в цих віддалених від райцентру населених пунктах. Що вже казати про закарпатців, а тим більше туристів, які мають невеличкий список «необхідно відвідати», але більшості сіл там точно не буде. А деколи й даремно. Приміром, невелике село Батрадь (1846 чоловік), розташоване за 26 км від Берегова і за 3,5 км від залізничної станції Батєво. За бажання зазирнути в глибинку Берегівщини турист, яких в Берегові буває чимало, може з райцентру до цього села добратись й залізницею, рейсовим «дизелем».
Довідка: Назва «Батрадь» (до 1946 року - Бовтрадь) походить від потічка, який протікав на межі села, і це, ймовірно, слово слов'янського походження. На території села розташовані три кургани епохи ранньої бронзи (кінець III тисячоліття до нашої ери). При археологічних розкопках на околиці Батраді був знайдений скарб бронзових із знарядь праці епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.). Пам’яткою археології є також поселення 1-2 століття нашої ери на колишніх колгоспних землях. Перша згадка про поселення, під назвою Болтраґ, з’являється в 1270 році, пізніший запис датується 1320 роком. Після кількох попередніх власників з часів середньовіччя і аж до початку 20-го століття землі села перебували у власності дворянської родини Лоняї. У 1566 році село піддалося набігу кримських татар. В першій половині XVI ст. населення перейшло в реформатську віру. В 1595 році згадується в записах як процвітаюче село із церквою.
В Батраді є кілька вартих уваги пам’яток. Особливістю чотирьох з них є те, що розкидані по всьому селі на відстані до двох кілометрів, усі є складовою одного закладу, місцевої загальноосвітньої школи. Це чотири освітні корпуси, в яких навчається 180 дітей, угорською та українською мовою (є в селі й окрема українська школа, в присілку Нова Батрадь, де живуть вихідці з інших районів Закарпаття). Найцікавішим з архітектурної точки зори є основний корпус школи, в минулому панська садиба, відома як «літній особняк Лоняї». Хоча, як стверджує директор школи Федір Баюс, який є й місцевим краєзнавцем, будівля ця належала місцевим багатіям Клемпі та Оденалу. Згідно артефактів, зокрема, знайденої на даху дерев’яної дощечки з підписами теслярів, датованої 1911 роком, саме цим роком і датується час зведення невеличкого палацу в стилі «модерн». В чехословацький період в палаці мешкав державний чиновник, який керував процесом переселення до села слов’янських родин з гірських регіонів. Під час Другої світової війни в палаці була влаштована ветеринарна клініка, тут же жив і ветеринарний лікар. У повоєнні часи в кімнатах садиби тимчасово проживали переселенці - бідні родини з хутора «Богойсалаш» («Совине гніздо»), потім розташувалася колгоспна контора та сільрада. З кінця 1950-х років будівлю передали в користування спочатку дитячому садку, а трохи пізніше - школі. З 1960 року і по нині колишній палац знаходиться в статусі Батрадівської загальноосвітньої школи І - ІІ ступенів, в оточенні невеликого гарного парку. Численні перебудови не дали змоги зберегти внутрішні інтер’єри споруди, сьогодні від них залишилися хіба що фрагменти. Не можна вважати вдалим й зовнішній ремонт, проведений на кінці 1990-х років. Будівля, яка була виконана в елегантному сірому кольорі, тепер наполовину розфарбована в недолугий штучно-зелений колір. Оригінальне покриття даху також було замінено на новий покрівельний матеріал, який не гармонізує із загальним стилем палацу.
А було так...
Другий корпус школи знаходиться на відстані кілометра від основного. За даними архіву, тут у 1929 році була розташована угорська народна школа при кальвіністській церкві. Колись вона складалася лише з однієї великої кімнати, де проходили зайняття для трьох десятків учнів, а церковний вчитель, що викладав дітям граматику, читання, географію та числення, мешкав у кімнаті поруч. Нині тут навчаються наймолодші учні, а сама будівля належить місцевій реформатській церкві.
Церква поруч із школою була збудована в XV столітті. в готичному стилі, потім стала реформатською, в 1912 році була перебудована в неоготичний стиль, в основному на кошти односельчан, які мігрували за океан. Реставрована в 1995 році.
Третій корпус школи також збудований в 1920-х роках, на глиняному фундаменті. У архівній довідці вказується, що складався він з двох навчальних кімнат, канцелярії та вчительської квартири. Навчалося в першому класі 38 учнів, а в другому - 49 (дані на 1928 рік).
Четвертий корпус, що знаходиться на відстані двох кілометрів від основного, скоріш за все, збудований ще наприкінці ХІХ-го століття, це було житло державного секретаря на прізвище Потокі. Після Другої світової війни тут була розташована контора МТС (не оператора зв’язку, а машинно-тракторної станції), яка обслуговувала дев’ять навколишніх сіл. До 1977 року в будинку була колгоспна контора, згодом в ньому поселили військовослужбовців. В 1999 році кімнати будинку були знову пристосовані під класні приміщення, і нині тут навчаються учні 5-9 класів.Цікаві в архітектурному плані, в побутовому ці чотири корпуси є основною проблемою сільської школи, адже вони старі, утримувати їх все важче, а вчителям доводиться курсувати між будівлями на чималі відстані. Зокрема, директор школи, пан Федір Баюс, каже, що мусить щодня обійти усі чотири довірені йому корпуси, в будь-яку погоду. Виходом бачить розбудову території біля основного корпусу, аби на місті колишніх господарських приміщень звести додаткові корпуси, а також критий спортзал, котрого діти зараз не мають. Тоді б усі 18 розпорошених по всій Батраді класів (9 з угорською та 9 з українською мовами навчання) вчилися поруч.
Краєзнавцям відомо, що на околиці Батраді була ще одна садиба, палац Фюзешері. На жаль, в 90-х роках він прийшов в повний занепад, і в 2003 році, враховуючи його аварійний стан, палац був повністю розібраний. Лишився тільки гарний парк, з дубів та хвойних дерев, який сьогодні вже має ознаки лісу з галявиною. В 2011 році в парку (а також в урочищі Шородей) відбулася масштабна порубка дубів, про котру пресу повідомили місцеві активісти. Однак розголос, піднятий пресою та громадськістю, не призвів до покарання винних, адже, як і варто було очікувати, усі масові рубки «компетентні органи» визнали цілком законними…
В 1985 році при в’їзді до села в полі встановили залізобетонний пам’ятник радянським воїнам, роботи І. Баранича та В. Роговського. Пам’ятник відрізняється великим розміром. Він міг би навіть стати елементом туристичного маршруту, якщо, звісно, не зруйнується із часом і не постраждає від вандалів чи радикалів.
Неподалік розмістився сучасний меморіальний знак, встановлений в 1990 році на честь місцевих мешканців, загиблих під час 2 Світової війни та від сталінських репресій 1944 року.
На околиці Батраді, за пересохлим водоймищем, раніше знаходилося єврейське кладовище. Сьогодні це місце повністю заросло чагарником, так, що знайти його можна лише за підказки місцевих мешканців…
Сусіднє Горонглаб (населення 797 чоловік), село в складі Батрадівської сільської ради, в 28 км від Берегова. Поблизу села розташований міжнародний пункт пропуску «Дзвінкове», на кордоні з Угорщиною. З угорського боку знаходиться пункт пропуску «Лонья», на автошляху місцевого значення у напрямку міста Ньїредьгаза.
Село засноване в XIV столітті, принаймні, тоді воно вперше згадується в грамотах. Назва села буквально, в перекладі з угорської, означає «дзвіниця», через наявність в селі в минулому каплиці чи дзвіниці. З моменту заснування села ним володіла родина Лоняї. Разом із нею населення села в 1550 році перейшло з католицької віри в реформатську. В 1990-х та 2001 році село сильно постраждало під час повені. На початку 1990-х старовинну дерев’яну церкву було змито паводком. Цікаво, що в давні часи ту церкву під час повеней перевозили на небезпечне місце на колесах. Останнє колесо, за припущенням, може бути схованим під кафедрою в новій церкві, зведеній в 1993 році, в класичному стилі.
Невелика православна громада села також збудувала собі храм.
Більше нічим особливим село не відрізняється. Хіба що можна згадати автобусну зупинку, який варто дати статус «найзанедбаніша в районі». Колись розмальована в народному стилі, кілька років тому ця зупинка виглядала вкрай неохайно, та ще й явно слугувала селянам громадським туалетом…
Чимало сіл на Берегівщині залишаються «невідомою землею» навіть для берегівчан, котрим часом і за все життя не випадало нагоди побувати в цих віддалених від райцентру населених пунктах. Що вже казати про закарпатців, а тим більше туристів, які мають невеличкий список «необхідно відвідати», але більшості сіл там точно не буде. А деколи й даремно. Приміром, невелике село Батрадь (1846 чоловік), розташоване за 26 км від Берегова і за 3,5 км від залізничної станції Батєво. За бажання зазирнути в глибинку Берегівщини турист, яких в Берегові буває чимало, може з райцентру до цього села добратись й залізницею, рейсовим «дизелем».
Довідка: Назва «Батрадь» (до 1946 року - Бовтрадь) походить від потічка, який протікав на межі села, і це, ймовірно, слово слов'янського походження. На території села розташовані три кургани епохи ранньої бронзи (кінець III тисячоліття до нашої ери). При археологічних розкопках на околиці Батраді був знайдений скарб бронзових із знарядь праці епохи пізньої бронзи (кінець II тисячоліття до н. е.). Пам’яткою археології є також поселення 1-2 століття нашої ери на колишніх колгоспних землях. Перша згадка про поселення, під назвою Болтраґ, з’являється в 1270 році, пізніший запис датується 1320 роком. Після кількох попередніх власників з часів середньовіччя і аж до початку 20-го століття землі села перебували у власності дворянської родини Лоняї. У 1566 році село піддалося набігу кримських татар. В першій половині XVI ст. населення перейшло в реформатську віру. В 1595 році згадується в записах як процвітаюче село із церквою.
В Батраді є кілька вартих уваги пам’яток. Особливістю чотирьох з них є те, що розкидані по всьому селі на відстані до двох кілометрів, усі є складовою одного закладу, місцевої загальноосвітньої школи. Це чотири освітні корпуси, в яких навчається 180 дітей, угорською та українською мовою (є в селі й окрема українська школа, в присілку Нова Батрадь, де живуть вихідці з інших районів Закарпаття). Найцікавішим з архітектурної точки зори є основний корпус школи, в минулому панська садиба, відома як «літній особняк Лоняї». Хоча, як стверджує директор школи Федір Баюс, який є й місцевим краєзнавцем, будівля ця належала місцевим багатіям Клемпі та Оденалу. Згідно артефактів, зокрема, знайденої на даху дерев’яної дощечки з підписами теслярів, датованої 1911 роком, саме цим роком і датується час зведення невеличкого палацу в стилі «модерн». В чехословацький період в палаці мешкав державний чиновник, який керував процесом переселення до села слов’янських родин з гірських регіонів. Під час Другої світової війни в палаці була влаштована ветеринарна клініка, тут же жив і ветеринарний лікар. У повоєнні часи в кімнатах садиби тимчасово проживали переселенці - бідні родини з хутора «Богойсалаш» («Совине гніздо»), потім розташувалася колгоспна контора та сільрада. З кінця 1950-х років будівлю передали в користування спочатку дитячому садку, а трохи пізніше - школі. З 1960 року і по нині колишній палац знаходиться в статусі Батрадівської загальноосвітньої школи І - ІІ ступенів, в оточенні невеликого гарного парку. Численні перебудови не дали змоги зберегти внутрішні інтер’єри споруди, сьогодні від них залишилися хіба що фрагменти. Не можна вважати вдалим й зовнішній ремонт, проведений на кінці 1990-х років. Будівля, яка була виконана в елегантному сірому кольорі, тепер наполовину розфарбована в недолугий штучно-зелений колір. Оригінальне покриття даху також було замінено на новий покрівельний матеріал, який не гармонізує із загальним стилем палацу.
А було так...
Другий корпус школи знаходиться на відстані кілометра від основного. За даними архіву, тут у 1929 році була розташована угорська народна школа при кальвіністській церкві. Колись вона складалася лише з однієї великої кімнати, де проходили зайняття для трьох десятків учнів, а церковний вчитель, що викладав дітям граматику, читання, географію та числення, мешкав у кімнаті поруч. Нині тут навчаються наймолодші учні, а сама будівля належить місцевій реформатській церкві.
Церква поруч із школою була збудована в XV столітті. в готичному стилі, потім стала реформатською, в 1912 році була перебудована в неоготичний стиль, в основному на кошти односельчан, які мігрували за океан. Реставрована в 1995 році.
Третій корпус школи також збудований в 1920-х роках, на глиняному фундаменті. У архівній довідці вказується, що складався він з двох навчальних кімнат, канцелярії та вчительської квартири. Навчалося в першому класі 38 учнів, а в другому - 49 (дані на 1928 рік).
Четвертий корпус, що знаходиться на відстані двох кілометрів від основного, скоріш за все, збудований ще наприкінці ХІХ-го століття, це було житло державного секретаря на прізвище Потокі. Після Другої світової війни тут була розташована контора МТС (не оператора зв’язку, а машинно-тракторної станції), яка обслуговувала дев’ять навколишніх сіл. До 1977 року в будинку була колгоспна контора, згодом в ньому поселили військовослужбовців. В 1999 році кімнати будинку були знову пристосовані під класні приміщення, і нині тут навчаються учні 5-9 класів.Цікаві в архітектурному плані, в побутовому ці чотири корпуси є основною проблемою сільської школи, адже вони старі, утримувати їх все важче, а вчителям доводиться курсувати між будівлями на чималі відстані. Зокрема, директор школи, пан Федір Баюс, каже, що мусить щодня обійти усі чотири довірені йому корпуси, в будь-яку погоду. Виходом бачить розбудову території біля основного корпусу, аби на місті колишніх господарських приміщень звести додаткові корпуси, а також критий спортзал, котрого діти зараз не мають. Тоді б усі 18 розпорошених по всій Батраді класів (9 з угорською та 9 з українською мовами навчання) вчилися поруч.
Краєзнавцям відомо, що на околиці Батраді була ще одна садиба, палац Фюзешері. На жаль, в 90-х роках він прийшов в повний занепад, і в 2003 році, враховуючи його аварійний стан, палац був повністю розібраний. Лишився тільки гарний парк, з дубів та хвойних дерев, який сьогодні вже має ознаки лісу з галявиною. В 2011 році в парку (а також в урочищі Шородей) відбулася масштабна порубка дубів, про котру пресу повідомили місцеві активісти. Однак розголос, піднятий пресою та громадськістю, не призвів до покарання винних, адже, як і варто було очікувати, усі масові рубки «компетентні органи» визнали цілком законними…
В 1985 році при в’їзді до села в полі встановили залізобетонний пам’ятник радянським воїнам, роботи І. Баранича та В. Роговського. Пам’ятник відрізняється великим розміром. Він міг би навіть стати елементом туристичного маршруту, якщо, звісно, не зруйнується із часом і не постраждає від вандалів чи радикалів.
Неподалік розмістився сучасний меморіальний знак, встановлений в 1990 році на честь місцевих мешканців, загиблих під час 2 Світової війни та від сталінських репресій 1944 року.
На околиці Батраді, за пересохлим водоймищем, раніше знаходилося єврейське кладовище. Сьогодні це місце повністю заросло чагарником, так, що знайти його можна лише за підказки місцевих мешканців…
Сусіднє Горонглаб (населення 797 чоловік), село в складі Батрадівської сільської ради, в 28 км від Берегова. Поблизу села розташований міжнародний пункт пропуску «Дзвінкове», на кордоні з Угорщиною. З угорського боку знаходиться пункт пропуску «Лонья», на автошляху місцевого значення у напрямку міста Ньїредьгаза.
Село засноване в XIV столітті, принаймні, тоді воно вперше згадується в грамотах. Назва села буквально, в перекладі з угорської, означає «дзвіниця», через наявність в селі в минулому каплиці чи дзвіниці. З моменту заснування села ним володіла родина Лоняї. Разом із нею населення села в 1550 році перейшло з католицької віри в реформатську. В 1990-х та 2001 році село сильно постраждало під час повені. На початку 1990-х старовинну дерев’яну церкву було змито паводком. Цікаво, що в давні часи ту церкву під час повеней перевозили на небезпечне місце на колесах. Останнє колесо, за припущенням, може бути схованим під кафедрою в новій церкві, зведеній в 1993 році, в класичному стилі.
Невелика православна громада села також збудувала собі храм.
Більше нічим особливим село не відрізняється. Хіба що можна згадати автобусну зупинку, який варто дати статус «найзанедбаніша в районі». Колись розмальована в народному стилі, кілька років тому ця зупинка виглядала вкрай неохайно, та ще й явно слугувала селянам громадським туалетом…