Бучак.Роздуми після подорожі на край світу.
Бучак...Багато в кого назва цього села асоціюється виключно з Бучацьким озером,яке можна бачити на цій світлині.
В мене це слово викликає зовсім інші асоціації: вкриті листяним пралісом високі гори,а в долинах між ними розкидані вкриті соломою білі хатки, які буквально потопають у фруктових садах.З гір відкриваються чудові дніпровські краєвиди,а ліс,серед якого розташоване село,є свідком давніх,ще літописних князівських часів.На місці сучасного озера-мальовничий яр,через який протікає життєдайний потічок з неймовірно смачною холодною водою...Таким Бучак постає в уяві,коли послухаєш спогади людей,які бачили його до того,як туди добрався злий геній радянського індустріального будівництва.Саме завдяки тій первозданній природній красі в 70-80-ті роки минулого сторіччя ця місцевість стала місцем паломництва художників Києва,Москви і тодішнього Лєнінграду,які практично весь теплий сезон проводили в Бучаку,змальовуючи розкішні місцеві краєвиди.Погодьтесь,задля заурядних пейзажів вони б навряд сюди їхали.Бучак аж до середини 1980-х років лишався забутим Богом і владою наддніпрянським селом без світла і водопостачання і був наочним прикладом,як виглядало українське подніпровське село в часи Богдана і Тараса .Навіть той факт,що хліб до місцевого магазину підвозився вкрай нерегулярно(після дощів місцеві горбисті грунтові дороги перетворювались на непроїздні),говорить про майже повний відрив села від цивілізації.Яка,між іншим,була не так далеко,за якихось 15-20 кілометрів.Розповідають що більш-менш нормальний зв'язок з навколишнім світом село мало лише по Дніпру.На щастя, відсутність нормальних доріг не стала на перепоні кінематографістам,які неодноразово використовували Бучак і його околиці для кінозйомок.Тут знято безліч фільмів серед яких «Казка про Іллю Муромця» Олександра Птушко,«Поема про море» Довженка,«Українська рапсодія» Параджанова,«Ніч на Івана Купала» Юрія Іллєнка. Ця місцевість ніби спеціально була створена для зйомок фільмів: мальовничий горбистий ландшафт,Дніпро в природному руслі,острови,луки,первозданна і непопсована сучасною цивілізацією природа.Тут не треба було будувати декорації,все знімалося посеред автентичного українського села з білими хатами,дерев'яним млином,середньовічним цвинтарем з кам'яними хрестами.Навіть на кількості акторів у зйомках масових сцен можна було суттєво економити-місцеві мешканці успішно виконували ці ролі.Про цей "кіношний" період з життя села чудово розповідається у документальному фільмі "Голівуд над Дніпром.Сни з Атлантиди".До речі,в цьому фільмі завдяки великій кількості старої кінохроніки можна побачити,який унікальний ландшафт був втрачений через те,що людська дурість взяла верх над здоровим глуздом.
Бучацька хата,яка дожила до нашого часу в практично незміненому вигляді.
На жаль,всі оті уявні і реальні хатки і садочки,острови і луки,ба навіть більшість гір вже в минулому.Бучак нищили двічі.Перший раз коли в 70-х роках заповнювали чашу Канівського водосховища.Другий-коли почали будівництво Канівської ГаЕС.Поява під боком Канівського моря не так радикально вплинула на розвиток села,хоча,звісно радості від цього місцеві мешканці не відчули.Початок же будівництва гідроакумулюючої станції у 80-х роках поставив жирну крапку не лише на розвитку села,а й перекреслив саму перспективу його існування як населеного пункту.І те,що зараз село адміністративно ще існує,по суті нічого не змінює.Ті нечислені мешканці ,які,хай і легально,мешкають в селі,постійно відчувають,що над ними висить дамоклів меч відновлення будівництва.Адже при кожній зміні влади в країні в урядових колах починає підніматися питання про продовження зведення електростанції.Звичайно,що добудовувати її ніхто не збирається(власне,те,що вже набудували,треба по новій будувати),та й рентабельність роботи ГаЕС на сьогоднішній день виглядає доволі сумнівною,але з певних міркувань сяку-таку будівельну діяльність почати таки можуть.А це несе як загрозу для навколишнього ландшафту так і великі неприємності для людей,які мешкають в Бучаку.Кажу це,бо багато негативу чув від найближчих мені людей,які пережили велике відселення з території,яка потрапляла в зону затоплення при створенні іншого штучного моря-Кременчуцького...
Як би там не було,а багатьох людей,які були примусово відселені з Бучака,тягне на рідні місця.Я спілкувався з дуже літніми людьми,які,попри відносно благополучне проживання в Києві,приїздять на все літо в рідне село.Вони з нетерпінням чекають весну,щоб з першим теплом приїхати в Бучак і жити тут до перших приморозків.Погодьтеся,це про щось говорить,особливо,коли врахувати,що в селі немає абсолютно ніякої інфраструктури.
Бучак розташований на триторії,де в часи Другої світової війни точилися тяжкі кровопролитні бої.Мабуть всі чули про Букринський плацдарм.За відвоювання одного лише Бучака загинуло майже 1 000 воїнів радянської армії. У пам'ять про них в селі встановлений монумент із меморіальною дошкою, на якій викарбувано імена загиблих.Попри всяку ідеологію ці люди варті того,щоб їх пам'ятали нащадки.
Бучацький млин-ще одна пам'ятка історії села.Загалом,місцевий люд розповідає,що в давні часи по місцевих бучацьких пагорбах працювали сім вітряків.До нашого часу дожив лише цей.
Збудований в 1946 році місцевим майстром Євдокимом Підлісним,цей млин відіграв велику роль у післявоєнному відродженні Бучака.
Але,попри всі негаразди і руйнації,які випали на долю цього села,в Бучаку все ж є на що подивитися мандрівникові.Особливо ефектно ця місцевість виглядає з Дніпра,чи то пак,з Канівського моря.Тут перш за все кидаються в очі височенні гори,які стрімко здіймаються над Дніпром.
Вражає велич і непорушність цих природних утворень,хоча насправді непорушність їх досить відносна.Насправді Канівські дислокації(так вчені називають ці гори) знаходяться в постійному русі,адже внутрішні геологічні процеси в них не припиняються ніколи.Ці гори мають складну геологічну будову.Основними складовими природи канівських дислокацій є їхня участь у формуванні льодовика,зсувних процесів та тектонічних явищ.Не дивлячись на те,що досліджуються Канівські гори досить давно,вчені досі не мають єдиної думки про їх походження.
Здається,що ці гори височіють тут від створення світу і мали би стояти вічно.Єдине,що заважає цьому-руйнівна сила творіння рук людських-Канівського водосховища,хвилі якого під час штормів провокують числені обвали високої берегової лінії Бучака.
Справжнім Клондайком виявився Бучак і його околиці для археологів.Навколишня місцевість насичена археологічними пам'ятками ранньослов'янського періоду. За думкою деяких вчених, саме на місці Бучака багато століть тому стояло легендарне слов’янське місто Пересічень.Щодо цього,правда,у вчених єдиної думки немає,а от,що Бабина Гора,яка міститься на 2 км вниз по течії Дніпра є пам'ятником язичницької давнини і в свій час відігравала роль сакрального центру слов'ян Середнього Подніпров'я-так це факт незаперечний.
Недарма ж цю історичну гору,яка відігравала важливу роль у житті наших предків,вподобали для своїх духовних практик новітні язичники.Можна по-різному сприймати язичницто,але те,що святе місце пустим не буває-факт незаперечний.
Сучасний язичницький жертовник на Бабиній Горі.
Не в останню чергу Бучак манить до себе своїми розкішними краєвидами.Навіть,будучи понівеченою людьми,місцева природа здатна радувати аматорів красивих пейзажів,особливо восени.
Краєвид,який відкривається з Бабиної Гори.
Розповідь про Бучак була б не повною,коли не згадати про його водні джерела.Їх тут немало,але я знаю лише три,тож і мова буде про них.Перші два-Бучацька криниця і джерело біля Бабиної гори в історії не фігурують і нічим особливим,окрім холодної смачної види,похвалитися не можуть.Третє джерело є особливим.Щоб його знайти,вам доведеться добряче походити химерними бучацькими лісами,здатними збити зі шляху навіть досвідченого мандрівника.
Але воно,те джерело,того варте.Мова йде про Рожену Криницю.Вона,ця криниця,є гідрологічною та історичною пам'яткою цією місцевості,а відома далеко за її межами.Міститься вона в глибоченних ярах урочища з цікавою назвою Грибіней.Легенда розповідає,що в часи Кивської Русі місцева дівчина Рожена пригощала водою з джерела київських князів Ігоря,Святослава та Володимира , які йшли з дружинами на битву з половцями. Поранених в бою воїв везли до криниці щоб промити водою рани, які після цього швидко загоювалися.Легенда як легенда.Таких багато.Якісь з них справді мають якесь історичне підгрунтя,а якісь придумані в наш час задля розвитку туризму.Але з Роженою зовсім інший випадок.Люди стверджують,що вода з цієї криниці добряче заліковує різні рани та виразки,а,головне,зцілює жінок,які страждають на безпліддя.До речі,і вчені підтверджують,що вода з цієї криниці має особливий хімічний,корисний для жінок склад.І це-ще одна версія походження назви джерела,як на мене,вірогідніша ніж перша.Вірити цьому,чи не вірити-справа кожного,а от тільки криниця прикрашена вишитими рушниками,іконами,стрічками.Говорять,що це зцілені водою люди на знак вдячності несуть криниці свої подарунки.
Про Бучак кажуть,що це край світу.Десь так воно і є насправді. Тут ви відчуєте,що час може текти зовсім по-іншому,ніж в місті з його шаленим темпом і метушнею.В Бучак варто приїхати хоча б задля того,щоб доторкнутися до святинь Роженої Криниці,походити безмежними лісами,які дивом вціліли під час будівельної вакханалії,зарядитися неймовірною енергією Канівських гір,попити живильної води з бучацьких джерел,послухати тишу.А головне-стоячи на Бучацьких кручах,побути якийсь час наодинці зі спокоєм та вічністю.Погодьтесь,наявність такої можливості при сучасному шаленому темпі життя значить дуже багато.
п.с. Дуже би радив подивитися цей фільм