В контексті. Чому?

Nov 24, 2008 11:14

Минула неділя та й початок цієї пройшли й пройдуть під знаком спогадів про Голодомор, обговорень цього злочину і т.д. Все зрозуміло і правильно: треба пам'ятати і чтити загиблих, викривати злодіїв і причини. Реакція братньої Росії теж зрозуміла. Як на мене то не треба злісно плюватись на їхнє невігластво: їх так вчать і виховують, і їхні баби й прабаби їм не розказували те що роказували нам. Вони встають "с колєн". Ліричний відступ.
Я про те що було 32-33-го. Чому не було масових повстань? Чому не було бунтів? Чому ми тихо вмирали на всоїх подвір'ях і дивились на смерть своїх дітей? Бо сподівались що мене мине ця доля, що моя сім'я виживе? Бо не можна було організувати щось маштабне бо каральні загони відрізали села? На що можна сподіватись було коли в тебе забирали останнє і приходили шукати ще? Що потім дадуть? Чому не кроїли голови тим комнезамівцям сокирами? Чому не насаджували на ті залізні прути клятих неробів-комуняк? Адже краще смерть в бою ніж смерть раба...
Звичайно, досконало сказати що було з людьми тоді важко, і дуже легко зараз говорити оті "чому?", і зовсім неможливо уявити як би я себе повів у такій ситуації, не доведи Господи. Так от таке подумалось. Адже зовсім нещодавно, всього лиш якихось 13-15 років тому енергії було через край, і рубала і білих з червоними українська Повстанська армія, і зелені, Григорьев, Січові стрільці, армії УНР і багато інших. Де то все поділось, невже справді найбільш пасіонарна частина лягла там?

сумне, Україна, роздуми

Previous post Next post
Up