Невідомі таємниці - зникле поселення
Нічим особливим вона відзначена не була, хіба що народ в ній проживав кмітливий і працьовитий, тому село було заможною. Жителі не думали не гадали, що в столітті прийдешньому стануть героями легенд, переданих пошепки з уст в уста.
Після Жовтневої революції Мокеевка зникла. Зовсім ... Разом з населенням, будинками, худобою. І добре б просто пропала. У ті лихі часи і не таке траплялося. Дивина полягала в тому, що періодично село бачили.
Зберуться жителі сусіднього Надеждине на рибалку - є Мокеевка, відправляться баби на болото за журавлиною - є Мокеевка. А нагрянув загін продрозверстки - немає села. Як корова язиком злизала. На тому місці, де вона повинна бути, непролазна гущавина.
село Мокеевка фотоПріслалі одного разу загін Чона (частина особливого призначення, призначена для боротьби з ворогами радянської влади) в сотню шабель розібратися з цією ідеологічно шкідливою селом. Загін за всіма правилами військової науки оточив місце розташування супротивника. Вислали розвідку. Чекають півгодини, годину - немає дозорних. Командир з десятком бійців відправився на вилазку. І теж пропав ...
Загалом, коли підтягнувся основний загін, чонівці побачили абсолютно неймовірну картину. Варто село, де їй і належить бути. У дворах сушиться білизна, у хатах ще теплі самовари.
Але немає жодної живої істоти - ні людини, ні худоби, ні курки, ні собаки. Тільки розвідники з командиром бродять по дворах у повному розладі. Власті зробили ще кілька спроб прояснити ситуацію. І все з тим же успіхом.
Після чого плюнули й оголосили: не було ніякої Мокеевкі в помині. А всі розмови про село-примару - ідеологічна диверсія і підрив авторитету радянської влади з боку куркулів і підкуркульників.
Країна на замку
До таємничої історії з селом Мокеевкой ми ще обов'язково повернемося. Але спочатку згадаємо про те, що Шиловський край ще 200 років тому привертав пильну увагу вчених як можливе місцезнаходження напівміфічної Артанії - міста-держави давніх русів.
Ось цитата з Великого енциклопедичного словника: «Артанія, Арсанія, Арта, поряд з Куявії і Славією, - один з трьох центрів Давньої Русі, існував у 9 столітті і згадуваний арабськими і перськими географами (аль-Балх, аль-Істахрі, Ібн Хаукаль і ін.) Одні дослідники ототожнюють А. з територією антів, інші - з Тмутараканью, треті - з містом Рязанню. За однією з версій звідси і її назва - Арта - Арзя - Ерузянь - Рязань ».
Головна дивина в тому, що жоден джерело не залишив нам опис стародавнього міста, його вулиць, будівель, домашнього начиння. Загалом, ніяких конкретних даних. Напрошується висновок: або чужаків в Артанію (один з перекладів - «країна на замку») не допускали, або все це міфи й легенди, які не мають фактичних підтверджень.
На думку деяких сучасних етнографів, Артанію ретельно оберігали від сторонніх очей, причому робили це настільки майстерно, що думка про притягнення якихось езотеричних сил напрошується сама собою.
В хитросплетінні «лабіринту»
село Мокеевка фотоЧто ж зберігалося в стародавній Артанії? Існує версія, що саме тут знаходилися найбільш шановані реліквії стародавнього православного світу: перша освячена ікона Миколи Чудотворця, легендарний меч Ареса і навіть чаша Грааля.
Справедливості заради треба сказати, що далеко не всі згодні, що таємничий місто перебувало на Рязанської землі. Та й тут, на Рязанщині, наводяться й інші місця можливого перебування «закритої країни».
Наприклад, Пітелінскій район. Ось що розповідав про свої пошуки Артанії відомий рязанський краєзнавець-аматор Володимир Грибов. Жителі одного з сіл неподалік від витоків річки Пет вказали йому на полі, з яким здавна було пов'язано чимало загадкових явищ.
Спочатку Володимир Васильович нічого незвичайного на цьому місці не помітив. Поле як полі. Виходив його вздовж і впоперек - ніяких знахідок. Вже зібрався йти і раптом зовсім випадково натрапив на здоровенний камінь на самій околиці цього місця.
По виду він в точності збігався зі знаменитими менгірами, неодноразово описаними в історичних документах. Обточити під суворий чотиригранник, верх загострений. Ще з язичницьких часів такі камені ставили, вірячи, що в них акумулюється енергія сонця. І якщо володіти певними знаннями, цю енергію можна використовувати в тому числі для створення непроникною захисту від сторонніх очей. Далі - більше ... За каменем перебувала цілий ланцюг невеликих ярів, в яких були розкидані, на перший погляд хаотично, валуни. Жодної стежки, жодної дороги поблизу.
Вже кроків через сто Володимир Грибов відчув легке запаморочення, а ще через мить зрозумів, що знаходиться у величезному «лабіринті» - камені і ярки були розташовані таким чином, що закручувалися в спіраль! Він вирішив дійти до її центру, але не тут-то було - пройшов два ярка і виявив, що знову стоїть в декількох кроках від менгіра. Ще одна спроба - результат той же. Можливо, десь тут і знаходився назавжди схований від сторонніх очей вхід в «таємний місто»?
Існує і ще один факт, який підтверджує версію Володимира Грибова. Старожили розповідають історію про отамана Антонові, чиї передові загони під час придушення селянського заколоту люто проривалися з Тамбовщини в пітелінскіе краю. З боями, змітаючи кордони Червоної армії, їм все ж вдалося прорватися. Однак червоноармійці таки обклали антоновців в районі пітелінскіх лісів. Найбільші відчайдухи пробилися до ярів і як у воду канули ...
Кропива не допомогла
село Мокеевка фотонів повернемося в сучасне Шилово. Сергій Іванович Ніканов - один з небагатьох, хто бачив легендарну Мокеевку власні очі. «Та не один я її бачив, - розповідає він. - У нас в Надеждине багато в Мокеевке бували, і не по одному разу.
На початку 30-х, коли була в розпалі колективізація, влади знову зацікавилися Мокеевкой. Почали тягати на допити мужиків і баб з навколишніх сіл. Ми ще зовсім пацанята були ... З дружком три рази бачили село, коли на риболовлю на озеро Чудінов бігали. Правда, в хати не заходили - боялися. А коли вдома розповіли, батьки нас так настегалі кропивою, що потім десятою дорогою обходили це місце ». Не допомогла батьківська кропива. Запала в душу Сергію Ніканову таємнича Мокеевка.
Вам і не снилося!
«Років двадцять про село не було ні слуху ні духу, - згадує Сергій Іванович. - Уже забувати стали про цю історію.
Але ось в середині 60-х туристи знову на неї натрапили. Йшли на Чудінов - було село, а на зворотному шляху, коли хотіли в колодязі води набрати, побачили гущавину непролазну.
Я і сам кілька разів на пошуки відправлявся. І бачив Мокеевку ще рази три. Тільки от якщо фотоапарат з собою візьму - попусту по лісі проблукав. Я вже у себе в Шилов і розповідати про це перестав. Сміються наді мною - думають, зовсім дід на старості років забрехався. А у мене старі фотографії залишилися, ще 20-х років. На них якраз та сама Мокеевка. Тоді етнографам вдалося єдиний раз зафільмувати село і її жителів. Звичайно, цим потрібно серйозно займатися, а у мене вік вже не той, та й здоров'я не дозволяє бігати по лісах і болотах ».
На жаль, формат газетної публікації не дає можливості розповісти ще про багатьох таємничих місцях рязанського краю. Є свої аномальні зони в Шацьку, в Старій Рязані, на Жокіном городище в Захарівська районі. Найближчим часом ми ще обов'язково повернемося до цієї захоплюючої теми. Ну а скептикам раджу згадати слова шекспірівського Гамлета: «Є багато чого на світі, друг Гораціо, що й не снилося вашим мудрецям».
Після Жовтневої революції Мокеевка зникла. Зовсім ... Разом з населенням, будинками, худобою. І добре б просто пропала. У ті лихі часи і не таке траплялося. Дивина полягала в тому, що періодично село бачили.
Зберуться жителі сусіднього Надеждине на рибалку - є Мокеевка, відправляться баби на болото за журавлиною - є Мокеевка. А нагрянув загін продрозверстки - немає села. Як корова язиком злизала. На тому місці, де вона повинна бути, непролазна гущавина.
село Мокеевка фотоПріслалі одного разу загін Чона (частина особливого призначення, призначена для боротьби з ворогами радянської влади) в сотню шабель розібратися з цією ідеологічно шкідливою селом. Загін за всіма правилами військової науки оточив місце розташування супротивника. Вислали розвідку. Чекають півгодини, годину - немає дозорних. Командир з десятком бійців відправився на вилазку. І теж пропав ...
Загалом, коли підтягнувся основний загін, чонівці побачили абсолютно неймовірну картину. Варто село, де їй і належить бути. У дворах сушиться білизна, у хатах ще теплі самовари.
Але немає жодної живої істоти - ні людини, ні худоби, ні курки, ні собаки. Тільки розвідники з командиром бродять по дворах у повному розладі. Власті зробили ще кілька спроб прояснити ситуацію. І все з тим же успіхом.
Після чого плюнули й оголосили: не було ніякої Мокеевкі в помині. А всі розмови про село-примару - ідеологічна диверсія і підрив авторитету радянської влади з боку куркулів і підкуркульників.
Країна на замку
До таємничої історії з селом Мокеевкой ми ще обов'язково повернемося. Але спочатку згадаємо про те, що Шиловський край ще 200 років тому привертав пильну увагу вчених як можливе місцезнаходження напівміфічної Артанії - міста-держави давніх русів.
Ось цитата з Великого енциклопедичного словника: «Артанія, Арсанія, Арта, поряд з Куявії і Славією, - один з трьох центрів Давньої Русі, існував у 9 столітті і згадуваний арабськими і перськими географами (аль-Балх, аль-Істахрі, Ібн Хаукаль і ін.) Одні дослідники ототожнюють А. з територією антів, інші - з Тмутараканью, треті - з містом Рязанню. За однією з версій звідси і її назва - Арта - Арзя - Ерузянь - Рязань ».
Головна дивина в тому, що жоден джерело не залишив нам опис стародавнього міста, його вулиць, будівель, домашнього начиння. Загалом, ніяких конкретних даних. Напрошується висновок: або чужаків в Артанію (один з перекладів - «країна на замку») не допускали, або все це міфи й легенди, які не мають фактичних підтверджень.
На думку деяких сучасних етнографів, Артанію ретельно оберігали від сторонніх очей, причому робили це настільки майстерно, що думка про притягнення якихось езотеричних сил напрошується сама собою.
В хитросплетінні «лабіринту»
село Мокеевка фотоЧто ж зберігалося в стародавній Артанії? Існує версія, що саме тут знаходилися найбільш шановані реліквії стародавнього православного світу: перша освячена ікона Миколи Чудотворця, легендарний меч Ареса і навіть чаша Грааля.
Справедливості заради треба сказати, що далеко не всі згодні, що таємничий місто перебувало на Рязанської землі. Та й тут, на Рязанщині, наводяться й інші місця можливого перебування «закритої країни».
Наприклад, Пітелінскій район. Ось що розповідав про свої пошуки Артанії відомий рязанський краєзнавець-аматор Володимир Грибов. Жителі одного з сіл неподалік від витоків річки Пет вказали йому на полі, з яким здавна було пов'язано чимало загадкових явищ.
Спочатку Володимир Васильович нічого незвичайного на цьому місці не помітив. Поле як полі. Виходив його вздовж і впоперек - ніяких знахідок. Вже зібрався йти і раптом зовсім випадково натрапив на здоровенний камінь на самій околиці цього місця.
По виду він в точності збігався зі знаменитими менгірами, неодноразово описаними в історичних документах. Обточити під суворий чотиригранник, верх загострений. Ще з язичницьких часів такі камені ставили, вірячи, що в них акумулюється енергія сонця. І якщо володіти певними знаннями, цю енергію можна використовувати в тому числі для створення непроникною захисту від сторонніх очей. Далі - більше ... За каменем перебувала цілий ланцюг невеликих ярів, в яких були розкидані, на перший погляд хаотично, валуни. Жодної стежки, жодної дороги поблизу.
Вже кроків через сто Володимир Грибов відчув легке запаморочення, а ще через мить зрозумів, що знаходиться у величезному «лабіринті» - камені і ярки були розташовані таким чином, що закручувалися в спіраль! Він вирішив дійти до її центру, але не тут-то було - пройшов два ярка і виявив, що знову стоїть в декількох кроках від менгіра. Ще одна спроба - результат той же. Можливо, десь тут і знаходився назавжди схований від сторонніх очей вхід в «таємний місто»?
Існує і ще один факт, який підтверджує версію Володимира Грибова. Старожили розповідають історію про отамана Антонові, чиї передові загони під час придушення селянського заколоту люто проривалися з Тамбовщини в пітелінскіе краю. З боями, змітаючи кордони Червоної армії, їм все ж вдалося прорватися. Однак червоноармійці таки обклали антоновців в районі пітелінскіх лісів. Найбільші відчайдухи пробилися до ярів і як у воду канули ...
Кропива не допомогла
село Мокеевка фотонів повернемося в сучасне Шилово. Сергій Іванович Ніканов - один з небагатьох, хто бачив легендарну Мокеевку власні очі. «Та не один я її бачив, - розповідає він. - У нас в Надеждине багато в Мокеевке бували, і не по одному разу.
На початку 30-х, коли була в розпалі колективізація, влади знову зацікавилися Мокеевкой. Почали тягати на допити мужиків і баб з навколишніх сіл. Ми ще зовсім пацанята були ... З дружком три рази бачили село, коли на риболовлю на озеро Чудінов бігали. Правда, в хати не заходили - боялися. А коли вдома розповіли, батьки нас так настегалі кропивою, що потім десятою дорогою обходили це місце ». Не допомогла батьківська кропива. Запала в душу Сергію Ніканову таємнича Мокеевка.
Вам і не снилося!
«Років двадцять про село не було ні слуху ні духу, - згадує Сергій Іванович. - Уже забувати стали про цю історію.
Але ось в середині 60-х туристи знову на неї натрапили. Йшли на Чудінов - було село, а на зворотному шляху, коли хотіли в колодязі води набрати, побачили гущавину непролазну.
Я і сам кілька разів на пошуки відправлявся. І бачив Мокеевку ще рази три. Тільки от якщо фотоапарат з собою візьму - попусту по лісі проблукав. Я вже у себе в Шилов і розповідати про це перестав. Сміються наді мною - думають, зовсім дід на старості років забрехався. А у мене старі фотографії залишилися, ще 20-х років. На них якраз та сама Мокеевка. Тоді етнографам вдалося єдиний раз зафільмувати село і її жителів. Звичайно, цим потрібно серйозно займатися, а у мене вік вже не той, та й здоров'я не дозволяє бігати по лісах і болотах ».
На жаль, формат газетної публікації не дає можливості розповісти ще про багатьох таємничих місцях рязанського краю. Є свої аномальні зони в Шацьку, в Старій Рязані, на Жокіном городище в Захарівська районі. Найближчим часом ми ще обов'язково повернемося до цієї захоплюючої теми. Ну а скептикам раджу згадати слова шекспірівського Гамлета: «Є багато чого на світі, друг Гораціо, що й не снилося вашим мудрецям».