Російські наукові реформи та український плач Ярославни
Добрі люди ткнули носом в статтю Стріхи в свіжому ДТ. Ну що тут сказати? Стріха пише банальні речі та наводить подекуди невідомо звідки висмоктані факти. Наприклад, цитата: "Туреччина, яка вкладає в науку казкові кошти, не може досягти нинішнього українського рівня". В тому, що це брехня, можна переконатися, відкривши недавно надруковану на сторінках ДТ статтю В.Московкіна "Неконвертируемая наука". Туреччина вкупі з Іраном вже давно залишили Україну позаду за публікаціями. Скоріше, варто говорити про те, що події довкола РАН - це останній дзвоник для академіків в НАНУ. Якщо вони, як єдині повноважні особи, не почнуть реформи своїми силами всередині НАНУ та не відкинуть наскрізь прогнилий баласт, то їх почнуть реальні пацани ззовні. Патону та член-кор. Азарову поки що вдається втримувати існуючий статус-кво, як тільки хтось з них відійде від справ - можна чекати чого завгодно. Більше того, Україна - не Росія, такої бухливої реакції, яка була в РАН, очікувати навряд чи можна враховуючи те, хто переважно залишився в українській науці. Останнє в чималій мірі і через (без)діяльність тих же Патона та Азарова. От такий от парадокс.