Тяжкі будні аспіранта в Німеччині
Зараз перебуваю в одному дослідницьких Інститутів Дрездена. Минулого тижня тут багато хто згадував про планований PhD-семінар, однак мені це нічого не говорило. Від понеділка всі наші аспіранти та їх керівники 3 дні були відсутні в Інституті, причини та подробиці їх відсутності мені вчора взахльоб розповіли ті, хто брав участь в цій події.
Отже, раз на рік в кожному Інституті в Німеччині влаштовується PhD-семінар, в якому обов’язково беруть участь всі аспіранти та їх керівники. Аспіранти мають зробити 15 хв. доповідь+5 хв. питання. Захід відбувається для того, аби в неформальній обстановці познайомити між собою людей та аби вони всі знали, чим і хто займається. Щодо «неформальної обстановки» якраз і піде мова далі. До речі, все оплачує Інститут.
Збори були призначені на понеділок на 7-у ранку, підійшов автобус, який забрав всіх, аби везти до маленького містечка Kloster Zinna, який знаходиться десь за 20 км від Потсдаму під Берліном. Побіжно зауважу, що кожен рік семінар відбувається в новому місці, очевидно, аби не набридало.
Автобус для подорожі
Елементи енергобезпеки Німеччини...
... та всілякі інші гарні краєвиди
Привезли всіх в ось цей гарний готель:
Відразу після приїзду об 11-й годині розпочалися доповіді, які в понеділок тривали до 8-ї вечора. Втім, нікому сумувати не доводилося - зацініть "обстановочку":
У вівторок доповіді почалися о 9-й ранку і закінчилися о 16-й годині. Після того - подорож на 15 км околицями на велосипедній дрезині:
А протягом дня - харчування в стилі, наведеному тут:
Повернулися аспіранти додому тим же автобусом в середу після обіду. Мабуть, бідні і нещасні, бо як подумаєш, що дві ночі ночували не вдома, а в якомусь німецькому майже сільському готелі, то аж моторошно стає. Не розумію, навіщо ці всі невимовні страждання, якщо можна зробити простіше, ну типу як у нас робиться в Україні: шантажем змусити виступати на місцевій молодіжній конференції не виходячи за межі "рідного" Інституту, а потім потоптатися по ним в ході питань та дискусії. Нашим аспірантам до "страждань" німецьких не звикати, після того як пару тижнів підготовки до виступу в українському Інституті перебувати в напівістеричному стані. Причина проста - з одного боку підготовкою аспірантів в Україні централізовано реально ніхто не займається, тому рівень знань низький і вони не можуть відповідати на питання, а з іншого на них будь-що намагаються публічно самоствердитися недоброзичливці їх шефа. Така от "політична хімія" в науці України.
А якщо серйозно, то мені цікаво, чому в НАНУ немає такого, як в Німеччині, хоча б в якомусь наближенні? Здається, в профспілок НАНУ були санаторії і бази відпочинку, хоча мені за 12 років в НАНУ не доводилося там бувати. Де ті санаторії нині? Чи може я помилився, а все це є, лише для академіків та член-корів, яких мають прославляти менш успішні кандидати та доктори наук, про аспірантів я вже мовчу. То скажіть мені, який сенс робити видимість займання наукою в Україні???
Автор фотографій - Юлія Крупська
Отже, раз на рік в кожному Інституті в Німеччині влаштовується PhD-семінар, в якому обов’язково беруть участь всі аспіранти та їх керівники. Аспіранти мають зробити 15 хв. доповідь+5 хв. питання. Захід відбувається для того, аби в неформальній обстановці познайомити між собою людей та аби вони всі знали, чим і хто займається. Щодо «неформальної обстановки» якраз і піде мова далі. До речі, все оплачує Інститут.
Збори були призначені на понеділок на 7-у ранку, підійшов автобус, який забрав всіх, аби везти до маленького містечка Kloster Zinna, який знаходиться десь за 20 км від Потсдаму під Берліном. Побіжно зауважу, що кожен рік семінар відбувається в новому місці, очевидно, аби не набридало.
Автобус для подорожі
Елементи енергобезпеки Німеччини...
... та всілякі інші гарні краєвиди
Привезли всіх в ось цей гарний готель:
Відразу після приїзду об 11-й годині розпочалися доповіді, які в понеділок тривали до 8-ї вечора. Втім, нікому сумувати не доводилося - зацініть "обстановочку":
У вівторок доповіді почалися о 9-й ранку і закінчилися о 16-й годині. Після того - подорож на 15 км околицями на велосипедній дрезині:
А протягом дня - харчування в стилі, наведеному тут:
Повернулися аспіранти додому тим же автобусом в середу після обіду. Мабуть, бідні і нещасні, бо як подумаєш, що дві ночі ночували не вдома, а в якомусь німецькому майже сільському готелі, то аж моторошно стає. Не розумію, навіщо ці всі невимовні страждання, якщо можна зробити простіше, ну типу як у нас робиться в Україні: шантажем змусити виступати на місцевій молодіжній конференції не виходячи за межі "рідного" Інституту, а потім потоптатися по ним в ході питань та дискусії. Нашим аспірантам до "страждань" німецьких не звикати, після того як пару тижнів підготовки до виступу в українському Інституті перебувати в напівістеричному стані. Причина проста - з одного боку підготовкою аспірантів в Україні централізовано реально ніхто не займається, тому рівень знань низький і вони не можуть відповідати на питання, а з іншого на них будь-що намагаються публічно самоствердитися недоброзичливці їх шефа. Така от "політична хімія" в науці України.
А якщо серйозно, то мені цікаво, чому в НАНУ немає такого, як в Німеччині, хоча б в якомусь наближенні? Здається, в профспілок НАНУ були санаторії і бази відпочинку, хоча мені за 12 років в НАНУ не доводилося там бувати. Де ті санаторії нині? Чи може я помилився, а все це є, лише для академіків та член-корів, яких мають прославляти менш успішні кандидати та доктори наук, про аспірантів я вже мовчу. То скажіть мені, який сенс робити видимість займання наукою в Україні???
Автор фотографій - Юлія Крупська