всім срати..
Я як злякана черепаха..сиджу в своєму панцирі і боюсь вилізти, щось зробити, поворохнутись, як паралізована. наодинці із своїми думками.
Я нічого не можу зробити...не тому що не хочу...я фізично не можу..морально не можу, це якийсь душевний параліч. Я або роблю все, або не роблю нічого.
Всім людям похуй...всім срати як це, коли комусь погано душевно, коли людина на грані чогось, коли людина помирає у вас на очах, вам всім похуй...Всі люди такі смішні і наївні, і такі злі, що думають, що їх омине якесь нещастя, біда, горе, смерть, смерть близького. Вам похуй, коли людина стікатиме кров'ю робившись на мотоциклы на ваших очах, ви покорчите з себе супердобрих дядечко та тітечок, 10 хвилин повикликаєте швидку, поматюкаєте медиків, весь так грьобаний жорстокий світ коррупції і дибільної української влади. Вас зачепить всього навсього на 1 довбану долю секунди чиясь смерть, тому що таке бачиш не кожен день, але про себе в душі ви РАДІЄТЕ,що це сталось з кимось. а не з вами, ви ТУПО ЗЛОРАДСТВУЄТЕ, ви лицемірно жалієте когось...а потім ви розходитись, коли видовище стало вже не таким цікавим, ви вже надивились на калюжі крові, взнали все що цікавило. послухали думку інших, якісь теорії, отримали відповіді на свої питання і пішли далі в сусідній бар жерти пиво і залицятись до жирної барменші, лишивши окровавлене тіло нещасного випадку з двума похуїстичними ментами-ДПСниками, які струшували попіл від сигарет в цю калюжу крові, яка сочилась з голови. А потім звалюють і менти, лишаючи мертву людину на цілу годину, на дорозі посеред ночі до приїзду машини з моргу. Ось так закінчуються життя. Ти лежиш в калюжі власної крові, захлинаєшся від неї, і в глибині душі сподіваєшся на життя, поки якась пізда не доп'є свій чай з бутерами на Топольній в лікарні і не удосужиться повідомити наряд швидкої допомоги.Перед очима пролітає кожен прожитий день, родина, друзі, близькі, кохана, діти,і ти починаєш поринати в вічну темряву, незнаючи шо тебе чекає далі. Тебе ооплакують незнайомі люди у сусідньому вікні, і бояться вийти на вулицю, тому що бояться невідомого відчуття і осмислення чогось такого, що ти можеш побачити і відчути вперше в житті, тому що до того не зіштовхувався з цим ніколи. Потім в калюжу твоєї крові два моральних урода струшують попіл від сигарет, і ти лежиш ще довго і чекаєш, поки твоє тіло заберуть в морг...
Господи...як це страшно...я й дос не можу відійти..на фоні всього що зараз зі мною робиться у мене якась жостка чорнуха в душі
Я нічого не можу зробити...не тому що не хочу...я фізично не можу..морально не можу, це якийсь душевний параліч. Я або роблю все, або не роблю нічого.
Всім людям похуй...всім срати як це, коли комусь погано душевно, коли людина на грані чогось, коли людина помирає у вас на очах, вам всім похуй...Всі люди такі смішні і наївні, і такі злі, що думають, що їх омине якесь нещастя, біда, горе, смерть, смерть близького. Вам похуй, коли людина стікатиме кров'ю робившись на мотоциклы на ваших очах, ви покорчите з себе супердобрих дядечко та тітечок, 10 хвилин повикликаєте швидку, поматюкаєте медиків, весь так грьобаний жорстокий світ коррупції і дибільної української влади. Вас зачепить всього навсього на 1 довбану долю секунди чиясь смерть, тому що таке бачиш не кожен день, але про себе в душі ви РАДІЄТЕ,що це сталось з кимось. а не з вами, ви ТУПО ЗЛОРАДСТВУЄТЕ, ви лицемірно жалієте когось...а потім ви розходитись, коли видовище стало вже не таким цікавим, ви вже надивились на калюжі крові, взнали все що цікавило. послухали думку інших, якісь теорії, отримали відповіді на свої питання і пішли далі в сусідній бар жерти пиво і залицятись до жирної барменші, лишивши окровавлене тіло нещасного випадку з двума похуїстичними ментами-ДПСниками, які струшували попіл від сигарет в цю калюжу крові, яка сочилась з голови. А потім звалюють і менти, лишаючи мертву людину на цілу годину, на дорозі посеред ночі до приїзду машини з моргу. Ось так закінчуються життя. Ти лежиш в калюжі власної крові, захлинаєшся від неї, і в глибині душі сподіваєшся на життя, поки якась пізда не доп'є свій чай з бутерами на Топольній в лікарні і не удосужиться повідомити наряд швидкої допомоги.Перед очима пролітає кожен прожитий день, родина, друзі, близькі, кохана, діти,і ти починаєш поринати в вічну темряву, незнаючи шо тебе чекає далі. Тебе ооплакують незнайомі люди у сусідньому вікні, і бояться вийти на вулицю, тому що бояться невідомого відчуття і осмислення чогось такого, що ти можеш побачити і відчути вперше в житті, тому що до того не зіштовхувався з цим ніколи. Потім в калюжу твоєї крові два моральних урода струшують попіл від сигарет, і ти лежиш ще довго і чекаєш, поки твоє тіло заберуть в морг...
Господи...як це страшно...я й дос не можу відійти..на фоні всього що зараз зі мною робиться у мене якась жостка чорнуха в душі