Час
Згадався чийсь трохи дивний перфоманс у галереї Цех. Спочатку хлопчик нагнітав якусь бурхливу діяльність, розгорнув на екрані скресання річкового льоду, щось шаманив на тому тлі, потім пішов між люди, когось піднімав, щось шукав... Усі завмерли - ефект від безпосереднього "дотику" до якоїсь мистецької дії завжди ефектний, пробуджує щось незнано-ностальгійне - як оті Гоголі поміж нас на відкритті минулорічного Гогольфесту, як живий Тарас Бульба на живому коні, який ледве не збив мене на Хортиці, так круто розвертався... Так от і того разу - усі завмерли й чекали, що буде далі. Що ж він нарешті знайде.
А він сів собі в останньому ряду й мовчки лаштував якусь музику.
Ми всі ждали-ждали, що ж буде далі, а нічого не було. Минав час - а нічого не було. Навіть річка зникла. І от далі - дуже суттєвий момент. Коли видовищ нема - і ти перемикаєшся на свій внутрішній світ. Заглиблюєшся в себе, оживають злободенні діалоги, фрази різної чіпкості, обличчя... Оживає внутрішній театр, важливіший за всі оці вимучені перфоманси.
Оцей момент, коли далі нічого нема - і час повертатись до себе, - ми ж сьогодні у ньому живемо.
А він сів собі в останньому ряду й мовчки лаштував якусь музику.
Ми всі ждали-ждали, що ж буде далі, а нічого не було. Минав час - а нічого не було. Навіть річка зникла. І от далі - дуже суттєвий момент. Коли видовищ нема - і ти перемикаєшся на свій внутрішній світ. Заглиблюєшся в себе, оживають злободенні діалоги, фрази різної чіпкості, обличчя... Оживає внутрішній театр, важливіший за всі оці вимучені перфоманси.
Оцей момент, коли далі нічого нема - і час повертатись до себе, - ми ж сьогодні у ньому живемо.