Останнє Причастя
18-го ввечері у капличці на Майдані йшла Літургія. Людей було мало, а священик якийсь дивний. Від ледь стояв, спираючись на підставку, і співав молитви охриплим голосом. Здавалося, він не витримає, але він витримав. А після Літургії розплакався. Розповів, що тягав сьогодні поранених з Інститутської, що били всіх - і жінок, і старших, і йому перепало, що він такого людського могильника ще не бачив, що він ніколи не думав, що до такого доведеться дожити, і що один хлопчик його дуже просив, плакав і просив: отче, заберіть мене звідси, мені дуже страшно! - а він нічим не міг йому допомогти.
Я запитала, як його звати - ледь чутно відповів, знесилено махнувши рукою: отець Іван. Якщо я правильно розчула.
Потім почався штурм. На ранок каплиці вже не було - на її місці стояли беркутівці. На наступний ранок там вже беркутівців не було - люди розбирали бруківку на каміння. Священика того більше не бачила. Може хтось про нього щось знає?
Я запитала, як його звати - ледь чутно відповів, знесилено махнувши рукою: отець Іван. Якщо я правильно розчула.
Потім почався штурм. На ранок каплиці вже не було - на її місці стояли беркутівці. На наступний ранок там вже беркутівців не було - люди розбирали бруківку на каміння. Священика того більше не бачила. Може хтось про нього щось знає?