Jan 16, 2014 23:56
Волонтерила сьогодні в медбригаді Майдану (там головне один проф. медик у бригаді, інші на подай-принеси-проведи). І ці всі сумні новини з Ради дізнавалася опосередковано - то ТБ підходило запитувало, чи знімемо ми свої каски, якщо їх вже не можна носити, то слухала обговорення біля вогнищ за чаєм, а найбільше - через персен. Щоб ви знали, Майдан зараз живе - окрім сезонних терафлю-комбігрипів - на німесилі й персені. Німесил - бо болять зуби й спини від стояння на холоді, персен - щоб заспокоїтись чи щоб заснути.
Бачила жінку, яка не спить кілька діб і не може заснути.
Бачила нервовий зрив дорослого чоловіка.
Бачила хлопця-охоронця з обмороженим обличчям. Він підійшов попросити маску, щоб прикрити обличчя у вавках - каже, чергував дві ночі підряд на барикадах на Інститутській, бо нікому було змінити, от і обморозився.
Бачила вірменина, у якого судомою зводить ногу (ми нічим не змогли йому допомогти), а він за власний кошт облаштовує пункт обігріву.
Заходили в такі різні намети й бачили багато гарних людей. У наметі польової кухні зі Стрия є дзеркало, а під ним напис: "Боже, невже це я". Я пила собі каву, милувалася цими прекрасними людьми, слухала їхній гомін, дивилася під ноги на майданівську бруківку, і думала про те, що колись я це згадаю, коли стоятиму на цій бруківці просто на бруківці біля Головпошти, а навколо буде нова Україна.
протест,
щоб не забути