Навіть коли в Києві глибока холодна осінь, в Бахчисараї - тепла й золота, але ж усе одно не літо і туристів менше, співробітники Ханського палацу щодня зрізають у майже спорожнілому ханському саду дві троянди і приносять у дар Фонтану сліз, як зробив колись Олександр Пушкін - давно-давно, в порожньому, напівзруйнованому палаці. І напинаються невидимі нитки, як павутинки бабиного літа - від чийогось довгого німого смутку до поетового слова, може й не про те, як воно було насправді, але ж оці троянди, вони таки про те, і досі є, аж поки не заснуть на зиму.