скорботний дім
Anniken Ulsen, переклад з норвезької
Поглянь на дім мій.
Думаєш, сповнений він скорботи, без тебе порожній?
Але світильник на кухні почав світитися сам собою,
так само, як і колись перестав;
зливний бак зливає воду, наливний - збирає дощову;
дах як ніколи добре заріс мохом на зиму,
це мені точно відомо, дарма що між мною і дахом
ще чотири поверхи і горище;
пані Суок за стіною нарешті вмерла,
її оселю буде віддано товариству вихователів;
пан Елінек, мені видається, вмер також -
принаймні, від певного часу його не бачу;
дезодоранти і аерозолі завдають шкоду озоновій оболонці;
швейна машинка шиє, пральна й надалі не робить;
шпалери сумлінно відклеюються,
в дереві підвіконня все так же люб’язно живуть мурахи;
за шафою мешкає щур, пам’ятаєш, торік він утік із клітки;
в глибинах кухонних шаф гниють макарони й квасоля;
а вітер колише абажур, колише неквапом, як зазвичай -
і від того в повітрі плавають тіні, повільні і тихі, як плями нафти на морі.
І я повільна і тиха,
безмірно втішена тим, що без тебе так само добре.
Хіба що тепер мені зле дається долати потребу сказати комусь добраніч;
не дуже вправно без тебе вмію загалом казати, коли немає до кого,
не з першої спроби пірнаю в свою самотність -
безмежну й прозору, ніби море без жодної плями.
А втім, і з тобою все це давалось мені не просто.