(no subject)

[silverandglass]

Валентина, двірничка, руда і ходяча біда.
Вся побита артритом, худа і страшна з обличчя.
Люди кажуть, вона комунальне майно розкрада,
і ще, кажуть, алкоголічка,
і безцільно клясти і врочити має звичку.
Сміттєпроводу ключниця, хоронителька гаражів,
у під’їзді плекає грибки і запахи неприємні.
Невідомо, чи хоч хтось колись з нею разом жив,
але коли уночі особливо темно -
Валентина виє і плаче на тисячу голосів.
Діти зводять її на кпини - ряба, кирпата,
непомита, відлюдькувата - а вона ж акуратно
береже в підвалі скарби свої - мітли, палі, лопати,
котрі мешканцям за потреби видає безоплатно,
якщо зранку постукати в її восьму, однокімнатну.
І лише коли в сутінках світлий дощ випада,
і нікого в дворі немає, крім авт, і дерев, і круків,
і парує вогка земля, і дзвенить небесна вода -
Валентина виходить і довго стоїть одна.
А тоді злітає, розвівши покрючені руки.
І шугає над містом, над чужими дворами
де вона не була, де ніколи не прибирала.
І в ці миті нею бути хотів би кожен,
і ми всі намагалися. Але ніхто не може.