(no subject)

[silverandglass]

Поки у нього ранок - я засинаю на паркінгу з видом на океан.
Глибоко видихаю в чуже плече, ніби в тепле тіло чужої ночі.
Між островами ходять пароми, привиди потопельників і туман,
і приміський Господь, що мене захистить від усіх спокус і оман,
якщо я сама захочу.
Можна, мабуть, перебути це місто і без таких нагод,
без панічних атак, без чужих саабів і дерев’яних причалів.
Сон так солодко душить водоростями із темних місцевих вод.
Мелатонін мене захистить від різниці у часі й жаги пригод,
Тільки не від печалі.
Літо важко вдихається, ковзає у легенях - ми в ньому далекі, такі живі.
Скільки друзок з гнлих причалів, скільки повітря, води і світла у нас в крові.