перші гроші, зароблені з поезії (текст неймовірної вартості і небувалої емоційної сили додаю)
Офіційна версія моєї історії про перші гроші, зароблені з поезії - ціла шпальта віршів, надрукованих в газеті Прикарпатська правда м.Івано-Франківська році в 1998, за яку мені внєзапно вручили 14 гривень, коли я прийшла передплачувати газету на наступний місяць (газета за передплатою, яку передплатники самі й забирали в редакції, була одночасно найдешевшою телепрограмою, яку можна було здобути в ті непрості часи). Але це все не правда. На ділі перші гроші з поезії я заробила пізньої ночі за три роки до того в лор-відділенні обласної дитячої лікарні.
Я і дівчинка з глибокого села, назвемо її Віка Семенюк, були двома лузерами передпідліткового віку, які прижили собі гайморит десь під різдвяні свята. В палаті на 8 ліжок нас було двоє, в лор-відділенні було тоскно і порожньо, а тому нудно. Перепробувавши всі доступні розваги з прокраданням в маніпуляційну і операційну глибокої ночі з метою всьо потрогати включно, за кілька днів ми залипли одна на одній і на тих небагатьох спільних інтересах, які у нас були, а саме - на тетрісі, позиченому в мами трирічного хлопчика з заячою губою і вовчою пастю з сусідньої палати, і на поезії.
В кожної дівчинки 11 років, не дуже розумної і несоціалізованої, но з прагненням до високого, на той час мав бути блокнотик чи зошит з поезіями штибу "я грустью свєтлою грєшу, твоєй любві я нє прошу", тоєсть з нормальними такими віршами про любов з поправкою на те, яке уявлення про вірші і про любов може бути в одинадцятирічних дітей. В мене він був теж, але, чутлива до слова і стилістики, я якось дуже швидко обламалася переписувати в коліжанок вірші, вишукуючи ті, яких у мене ще не було, і просто поповнювала свій блокнотик з голови аналогічними по стилістиці і вартісності рядками, за рахунок чого в мене завжди був принаймні ексклюзивний контент, тобто мій блокнотик міг цілком вважатися кручє за блокнотики інших дівчат.
В Віки Семенюк теж був такий блокнотик, а що в глухому селі з віршами і доступом до ширшого інформаційного простору було сутужно, то віршів у неї було зовсім мало і вони були затерті-затерті, такі як були, мабуть, ще в аналогічному блокнотику моєї мами. Мій блокнотик був для неї справжнім скарбом, адже з нього вона могла дістати унікальний контент для всього села. Треба сказати, блокнотиками ми не обмінювалися, а серед глупої ночі лор-відділення цитували одна одній вірші просто вголос.
І от один текст вразив Віку Семенюк в саму душу. Вона просила прочитати його знову й знову, на очі їй наверталися сльози, та й мені десь після десятого прочитання вже теж. За кілька днів Віка Семенюк продемонструвала свою погану пам'ять і схильність до меценатства і культурного донорства і запропонувала мені гривню за можливість переписати текст, з метою нести його далі в народ. Гривня в той час для мене - то були страшні гроші.
Я погодилася, і Віка була щаслива.
І я також.
От і вся історія. А, ще ні. Трошки згодом, коли серед певного кола моїх коліжанок зацікавлення поезією оформилося в зацікавлення чимсь більш схожим на поезію, я навіть вписувала цей текст до вже інших зошитів - зошитів з власними віршами, тобто все-таки ставила під ним своє прізвище. Але не довго
Еще как сквозь сон, но все-таки слышишь
Испуганный вой медицинской сирены...
Я тоже когда-то прыгала с крыши,
я тоже когда-то резала вены.
Усталое сердце так хочет покоя,
а все же колотится с бешенной силой.
...не бойся, я знаю, что это такое.
Я тоже когда-то тебя любила!
Я і дівчинка з глибокого села, назвемо її Віка Семенюк, були двома лузерами передпідліткового віку, які прижили собі гайморит десь під різдвяні свята. В палаті на 8 ліжок нас було двоє, в лор-відділенні було тоскно і порожньо, а тому нудно. Перепробувавши всі доступні розваги з прокраданням в маніпуляційну і операційну глибокої ночі з метою всьо потрогати включно, за кілька днів ми залипли одна на одній і на тих небагатьох спільних інтересах, які у нас були, а саме - на тетрісі, позиченому в мами трирічного хлопчика з заячою губою і вовчою пастю з сусідньої палати, і на поезії.
В кожної дівчинки 11 років, не дуже розумної і несоціалізованої, но з прагненням до високого, на той час мав бути блокнотик чи зошит з поезіями штибу "я грустью свєтлою грєшу, твоєй любві я нє прошу", тоєсть з нормальними такими віршами про любов з поправкою на те, яке уявлення про вірші і про любов може бути в одинадцятирічних дітей. В мене він був теж, але, чутлива до слова і стилістики, я якось дуже швидко обламалася переписувати в коліжанок вірші, вишукуючи ті, яких у мене ще не було, і просто поповнювала свій блокнотик з голови аналогічними по стилістиці і вартісності рядками, за рахунок чого в мене завжди був принаймні ексклюзивний контент, тобто мій блокнотик міг цілком вважатися кручє за блокнотики інших дівчат.
В Віки Семенюк теж був такий блокнотик, а що в глухому селі з віршами і доступом до ширшого інформаційного простору було сутужно, то віршів у неї було зовсім мало і вони були затерті-затерті, такі як були, мабуть, ще в аналогічному блокнотику моєї мами. Мій блокнотик був для неї справжнім скарбом, адже з нього вона могла дістати унікальний контент для всього села. Треба сказати, блокнотиками ми не обмінювалися, а серед глупої ночі лор-відділення цитували одна одній вірші просто вголос.
І от один текст вразив Віку Семенюк в саму душу. Вона просила прочитати його знову й знову, на очі їй наверталися сльози, та й мені десь після десятого прочитання вже теж. За кілька днів Віка Семенюк продемонструвала свою погану пам'ять і схильність до меценатства і культурного донорства і запропонувала мені гривню за можливість переписати текст, з метою нести його далі в народ. Гривня в той час для мене - то були страшні гроші.
Я погодилася, і Віка була щаслива.
І я також.
От і вся історія. А, ще ні. Трошки згодом, коли серед певного кола моїх коліжанок зацікавлення поезією оформилося в зацікавлення чимсь більш схожим на поезію, я навіть вписувала цей текст до вже інших зошитів - зошитів з власними віршами, тобто все-таки ставила під ним своє прізвище. Але не довго
Еще как сквозь сон, но все-таки слышишь
Испуганный вой медицинской сирены...
Я тоже когда-то прыгала с крыши,
я тоже когда-то резала вены.
Усталое сердце так хочет покоя,
а все же колотится с бешенной силой.
...не бойся, я знаю, что это такое.
Я тоже когда-то тебя любила!