Прогулянка із Духом Вулиці
сесія закінчилася...
закінчилася...
не було важко. я почав ловити кайф від стану, коли тіло не встигає за думками, а спиш по 6 годин, і все добре. коли є адреналін у крові. не було легко. про це свідчить хоча б кількість моїх записів тут за цей місяць. десь далеко... літати можна і без травки :). я б скуштував колись лсд... незнаю, навіщо мені це треба, я проти наркотиків... можливо, сумую за 60-ми, та ні, радію, що живу сьогодні. а все ж цікаво, ..? :)
я вже звик до шуму вулиці, звик до того, що все яскраво, та не всі яскраві. дні короткі, зате ночі довгі.
вчора був останній екзамен. олівець, алгоритми. півтори години. !10=11?. світло світить завжди, та його можна не бачити... іноді я мовчу, іноді я не роблю чогось, та не значить, що я не хочу щось сказати чи зробити. мої слова здаються меланхолійними, та я почуваю себе добре. запропонуйте мені психолога, і будете праві. ось, що я написав тут, розумію тільки я. та мені не потрібен психолог. я поки що розумію сам себе, достатньо і цього (ні, не достатньо :( ). і також те, що ніхто ніколи не розкриється у блозі повністю. у нас такий собі культ індивідуальності. добре, що є підсвідомість. можна прочитати те, що не було написано. і звичайно, це не тому, що я погано написав екзамен. однак результати стали відомі лише ввечері...
я люблю три крапки... =)
до вечора була ще купа часу. спонтанно виникла ідея піти в кіно. зібрались... та якось довго ми збирались... половина бажаючих кудись зникла. залишлись Саша, Ксюша, Рокса і Таня, я і Антон. та в кіно ми не потрапили. точніше, потрапили тілько двоє із нас, і то після... наша компанія опинилась у метрограді. і ми там мало не заблукали :). lalu_lie, тільки ти знаєш дорогу =). вирішили попоїсти... чому я завжди опиняюсь у компанії дівчат, коли в мене мало грошей? я не антифемініст, радше навпаки (от і отримую, значить :). як на те, гроші непотрібні, і вони є; потрібні - їх немає. це одна із причин, які примусили мене не йти в кіно =).
ми сиділи за столиком, обговорюючи наше ставлення до каналу "М1" :). я спостерігав за усіма... і Антон... ви знаєте, як це буває. спочатку слухаєш розмову, хочеш щось додати, та або не вийде, або просто додаси не в тему. потім починаєш занурюватися у думки. потім - сумувати, потім - нервувати. потім - сердитися. от так й було із ним. незнаю, чому я це помітив. я ж... не дивлячись на те, що решта були дівчата, розмова начебто була цікавою не тільки для дівчат. для мене. приємно було отак побалакати :) (напевно із-за того, що я ходжу кудись із дівчатами досить рідко Х) а можливо... , якби я народився дівчиною, це було б зовсім непогано. небагато представників чоловічої статі скажуть це, горді, напевно... з якого часу я на жіночій стороні... може, це тимчасове, а може так буде завжди. та для мене було б непогано бути дівчиною, адже у них дві Х-хромосоми, а в мене лише одна. і нажаль, це дуже важливо для мене... та я вже звик "Come as you are". однак, якби я був дівчиною, цих слів не було б. було б щось інше, зовсім інше. замість жовтого листя був би м'який сніг. та й мене б не було. була б дівчина...
сидіння у підземеллі Метрограду почало дратувати вже не тільки Антона... піцца в них погана, а коштує дорого. моя сестра готує смачнішу :).
хтось підкинув скажену ідею: пішки до КПІ. так як ми скажені, то ідея здалася нам нормальною :). але Рокса із Таньою пішли в кіно, то ж скаженими були лише четверо =).
...небагато людей ходить по бульвару Шевченку (саме по бульвару, а не по тротуару). якось порожньо... та водночас приємно. з обох сторін - авто, відгороджують від міста своїм рухом. той, хто хоче прибрати бульвар, напевно ніколи тут не ходив. нажаль, я не мав плейера, щоб послухати "Духа Вулиці". та він був десь поряд, я відчував це.
я можу виглядати дивним, та люблю фотографувати Київ. і не тільки якісь там пам'ятки, а просто те, що бачу. я хочу зберегти у байтах те, що є зараз. нажаль, це саме Київ, і фотографії не старішатимуть. це 2008 рік. (чесно кажучи, хотів написати 2007 :). та я не хочу додавати до цього запису фото взагалі. Київ - це Київ. ми - це ми. на тих фотографіях не залишилось емоцій. вони не говорять. емоції всередині. саме вони озвучують фотографію. поглянувши на неї, я згадаю 18 січня 2008 року, і емоції випливуть із пам'яті. так само і для всіх, що присутні на фотографіях. та в них виникнуть інші емоції. вони це пережили не так, як я. а ті, хто не пережив цього, їм взагалі не цікаво дивитися на незнайомі обличчя :)
там ще була школа... :)
про що ми розмовляли? напевно, тільки бульвар знає. я цього не запам'ятав, сумніваюсь, що запам'ятали інші. ми не помітили, як дійшли до площі Перемоги, а це про щось свідчить =).
нарешті я знаю, де знаходиться "Core". дійсно, його дуже важко знайти без людини, яка б там уже була :). виявилось, що "Core" всього лиш у 15 хвилинах від мого дому. і це добре :)
я змушений був покинути друзів і зайти додому, бо мав ще справи :(. але кажуть, що вони все ж закінчили почату справу, і все ж дійшли до КПІ пішки :)...
...поки ми очікували викладача із заліковками, я вирішив почитати документацію по Bash. і... от чому так? коли стоїш і стараєшся підтримувати розмову - всім до тебе пофіг, а коли починаєш намотувати кола, читаючи про Лінукс, на тебе зразу всі починають звертати увагу? Х) дехто навіть просить почитати, хоча я не розумію, що вона могли би там зрозуміти? я не вважаю, що лінукс - це не для дівчат. та я ще не бачив нікого, хто б довів зворотнє :)
Б.
і все закінчилось... чомусь я не відчув щастя, а ні суму. я відчув... спокій. коли я можу лежати під колонкою, з якої лунає "In Bloom" і просто співати...
закінчилася...
не було важко. я почав ловити кайф від стану, коли тіло не встигає за думками, а спиш по 6 годин, і все добре. коли є адреналін у крові. не було легко. про це свідчить хоча б кількість моїх записів тут за цей місяць. десь далеко... літати можна і без травки :). я б скуштував колись лсд... незнаю, навіщо мені це треба, я проти наркотиків... можливо, сумую за 60-ми, та ні, радію, що живу сьогодні. а все ж цікаво, ..? :)
я вже звик до шуму вулиці, звик до того, що все яскраво, та не всі яскраві. дні короткі, зате ночі довгі.
вчора був останній екзамен. олівець, алгоритми. півтори години. !10=11?. світло світить завжди, та його можна не бачити... іноді я мовчу, іноді я не роблю чогось, та не значить, що я не хочу щось сказати чи зробити. мої слова здаються меланхолійними, та я почуваю себе добре. запропонуйте мені психолога, і будете праві. ось, що я написав тут, розумію тільки я. та мені не потрібен психолог. я поки що розумію сам себе, достатньо і цього (ні, не достатньо :( ). і також те, що ніхто ніколи не розкриється у блозі повністю. у нас такий собі культ індивідуальності. добре, що є підсвідомість. можна прочитати те, що не було написано. і звичайно, це не тому, що я погано написав екзамен. однак результати стали відомі лише ввечері...
я люблю три крапки... =)
до вечора була ще купа часу. спонтанно виникла ідея піти в кіно. зібрались... та якось довго ми збирались... половина бажаючих кудись зникла. залишлись Саша, Ксюша, Рокса і Таня, я і Антон. та в кіно ми не потрапили. точніше, потрапили тілько двоє із нас, і то після... наша компанія опинилась у метрограді. і ми там мало не заблукали :). lalu_lie, тільки ти знаєш дорогу =). вирішили попоїсти... чому я завжди опиняюсь у компанії дівчат, коли в мене мало грошей? я не антифемініст, радше навпаки (от і отримую, значить :). як на те, гроші непотрібні, і вони є; потрібні - їх немає. це одна із причин, які примусили мене не йти в кіно =).
ми сиділи за столиком, обговорюючи наше ставлення до каналу "М1" :). я спостерігав за усіма... і Антон... ви знаєте, як це буває. спочатку слухаєш розмову, хочеш щось додати, та або не вийде, або просто додаси не в тему. потім починаєш занурюватися у думки. потім - сумувати, потім - нервувати. потім - сердитися. от так й було із ним. незнаю, чому я це помітив. я ж... не дивлячись на те, що решта були дівчата, розмова начебто була цікавою не тільки для дівчат. для мене. приємно було отак побалакати :) (напевно із-за того, що я ходжу кудись із дівчатами досить рідко Х) а можливо... , якби я народився дівчиною, це було б зовсім непогано. небагато представників чоловічої статі скажуть це, горді, напевно... з якого часу я на жіночій стороні... може, це тимчасове, а може так буде завжди. та для мене було б непогано бути дівчиною, адже у них дві Х-хромосоми, а в мене лише одна. і нажаль, це дуже важливо для мене... та я вже звик "Come as you are". однак, якби я був дівчиною, цих слів не було б. було б щось інше, зовсім інше. замість жовтого листя був би м'який сніг. та й мене б не було. була б дівчина...
сидіння у підземеллі Метрограду почало дратувати вже не тільки Антона... піцца в них погана, а коштує дорого. моя сестра готує смачнішу :).
хтось підкинув скажену ідею: пішки до КПІ. так як ми скажені, то ідея здалася нам нормальною :). але Рокса із Таньою пішли в кіно, то ж скаженими були лише четверо =).
...небагато людей ходить по бульвару Шевченку (саме по бульвару, а не по тротуару). якось порожньо... та водночас приємно. з обох сторін - авто, відгороджують від міста своїм рухом. той, хто хоче прибрати бульвар, напевно ніколи тут не ходив. нажаль, я не мав плейера, щоб послухати "Духа Вулиці". та він був десь поряд, я відчував це.
я можу виглядати дивним, та люблю фотографувати Київ. і не тільки якісь там пам'ятки, а просто те, що бачу. я хочу зберегти у байтах те, що є зараз. нажаль, це саме Київ, і фотографії не старішатимуть. це 2008 рік. (чесно кажучи, хотів написати 2007 :). та я не хочу додавати до цього запису фото взагалі. Київ - це Київ. ми - це ми. на тих фотографіях не залишилось емоцій. вони не говорять. емоції всередині. саме вони озвучують фотографію. поглянувши на неї, я згадаю 18 січня 2008 року, і емоції випливуть із пам'яті. так само і для всіх, що присутні на фотографіях. та в них виникнуть інші емоції. вони це пережили не так, як я. а ті, хто не пережив цього, їм взагалі не цікаво дивитися на незнайомі обличчя :)
там ще була школа... :)
про що ми розмовляли? напевно, тільки бульвар знає. я цього не запам'ятав, сумніваюсь, що запам'ятали інші. ми не помітили, як дійшли до площі Перемоги, а це про щось свідчить =).
нарешті я знаю, де знаходиться "Core". дійсно, його дуже важко знайти без людини, яка б там уже була :). виявилось, що "Core" всього лиш у 15 хвилинах від мого дому. і це добре :)
я змушений був покинути друзів і зайти додому, бо мав ще справи :(. але кажуть, що вони все ж закінчили почату справу, і все ж дійшли до КПІ пішки :)...
...поки ми очікували викладача із заліковками, я вирішив почитати документацію по Bash. і... от чому так? коли стоїш і стараєшся підтримувати розмову - всім до тебе пофіг, а коли починаєш намотувати кола, читаючи про Лінукс, на тебе зразу всі починають звертати увагу? Х) дехто навіть просить почитати, хоча я не розумію, що вона могли би там зрозуміти? я не вважаю, що лінукс - це не для дівчат. та я ще не бачив нікого, хто б довів зворотнє :)
Б.
і все закінчилось... чомусь я не відчув щастя, а ні суму. я відчув... спокій. коли я можу лежати під колонкою, з якої лунає "In Bloom" і просто співати...