(no subject)
я знов сижу за комп"ютером. знов... вже котрий рік... знебарвлена фотографія. це пусте. з дитинства я жив у власному світі. Так склалося... може, через мою гемофілію. може, через мене самого. просто так склалося...
я вперше сів за компьютер у 1995 році - раніше, ніж будь-хто із всіх, кого я знаю. це було... я був один - "№! ! Uno ! => але я радів
я ходив у школу. червона цегла і обдерті парти. я сприймав всіх як людей як людей. я не сприймав нікого, як особистість. я писав чорильною ручкою, і жоден крім мене. спочатку я був один - і не плакав =). читати, писати, малювати можна й для себе самого
1,2,3,5,6,7,8 @ 9 - друзі. так, друзі. (+)1е. Я вперше зрозумів, навіщо жити у соціумі. друзі. кохання. щодо останнього - я був щасливий. я став таким, який є. однак Вона змінилася. "Портрет Доріана Грея" здавався мені маячнею - виявився правдою. я вперше збагнув, що ми всі впливаємо одне на одного, зустрівшись навіть один раз... я сам впливав на друзів... хто скаже де зло? світло, запалене Нею, погасло від вітру перемін... 6-та струна гітари коливається із частотою 82.41 гц...
друзі не допомогли мені. вони є лише людьми. я чекав від них Особистості... я заснував гурт "Спляча Красуня"... красуня так і не прокинулась, потонувши у сірості. я зникаю знов, коли всі навколо мене вбили натхнення ХХХХХХХХХ . . . .. їм цікавіше повільно горіти, а ніж залишити після себе щось крім купки попелу. я ж просто не можу так... весь час "что бы было весело и ни о чем не думать". тому я так і не став частиною життя. іноді здається, що я лише спостерігач... ти відчуваєш всю даремність їхніх життів, коли сидиш у метро в кутку вагона і слухаєш "Street Spirit (fade out)"...
я тихо ненавиджу свій комп"ютер, звук його кулера... навіщо нам інтернет? мене нудить від "мобайлманії". я антиглобаліст... проте незнаю, як довго я б прожив без цих речей... я лише спостерігач... я... чекаю на людину, кого я б міг назвати Особистістю. @
я знов сижу за комп"ютером. знов... вже котрий рік... знебарвлена фотографія.
я вперше сів за компьютер у 1995 році - раніше, ніж будь-хто із всіх, кого я знаю. це було... я був один - "№! ! Uno ! => але я радів
я ходив у школу. червона цегла і обдерті парти. я сприймав всіх як людей як людей. я не сприймав нікого, як особистість. я писав чорильною ручкою, і жоден крім мене. спочатку я був один - і не плакав =). читати, писати, малювати можна й для себе самого
1,2,3,5,6,7,8 @ 9 - друзі. так, друзі. (+)1е. Я вперше зрозумів, навіщо жити у соціумі. друзі. кохання. щодо останнього - я був щасливий. я став таким, який є. однак Вона змінилася. "Портрет Доріана Грея" здавався мені маячнею - виявився правдою. я вперше збагнув, що ми всі впливаємо одне на одного, зустрівшись навіть один раз... я сам впливав на друзів... хто скаже де зло? світло, запалене Нею, погасло від вітру перемін... 6-та струна гітари коливається із частотою 82.41 гц...
друзі не допомогли мені. вони є лише людьми. я чекав від них Особистості... я заснував гурт "Спляча Красуня"... красуня так і не прокинулась, потонувши у сірості. я зникаю знов, коли всі навколо мене вбили натхнення ХХХХХХХХХ . . . .. їм цікавіше повільно горіти, а ніж залишити після себе щось крім купки попелу. я ж просто не можу так... весь час "что бы было весело и ни о чем не думать". тому я так і не став частиною життя. іноді здається, що я лише спостерігач... ти відчуваєш всю даремність їхніх життів, коли сидиш у метро в кутку вагона і слухаєш "Street Spirit (fade out)"...
я тихо ненавиджу свій комп"ютер, звук його кулера... навіщо нам інтернет? мене нудить від "мобайлманії". я антиглобаліст... проте незнаю, як довго я б прожив без цих речей... я лише спостерігач... я... чекаю на людину, кого я б міг назвати Особистістю. @
я знов сижу за комп"ютером. знов... вже котрий рік... знебарвлена фотографія.