З книги Мiшеля Куаста "Любове моя незнана"
Любове моя незнана
ти існуєш, ти живеш,
не знаю де, може, далеко від мене, а може, і близько...
Але я не знаю краси твого лиця,
Я не знаю ні рук, ні ниток, що сплели твоє життя,
і не буду знати, доки не дізнаюсь від тебе
про взірець і вузли, що створили твоє полотно.
Любове моя незнана
я б хотів, щоб цього вечора ти думала про мене,
так як я про тебе,
Не в золотій мрії, яка б не була мною,
Але в довгій темноті, прийнятій твоїм нетерплячим серцем,
Бо я існую, і я є Такий,
ти мене знищила б, якби вигадала мене.
Любове моя незнана
Я люблю тебе, хоч не знаю твого лиця,
Для тебе вже тепер усіма своїми силами я хочу збагатитися,
щоб могти тебе збагатити,
і безперестанно я вправлятимуся давати, а не брати,
Бо коли ти з'явишся, приваблива для моїх очей,
Я не хочу красти тебе, як злодій,
а прийняти як скарб.
Бо скарбом будеш ти, і ти подаруєш себе мені.
Любове моя незнана
Ти мені прощатимеш завтра,
Коли довірливо притулишся до мене,
Коли твої очі будуть плисти по небу моїх очей,
відвідуючи у них навіть найдальші хмаринки,
Ти мені простиш, що я є той, який надто добре знає, на жаль,
жести любові, які я вивчив з іншими, не з тобою,
Але що нині я є той, що для тебе хотів так їх позбутися,
Бо тепер я знаю, як би це було гарно
якби ми шукали й знайшли разом
Співзвучну мелодію, багаті акорди,
що зроблять з нашого життя мелодію,
Пісню радості і Пісню терпіння.
Любове моя незнана
Я молюся за тебе, тому що ти існуєш,
і тобі я хочу бути вірним,
Тому що ти також страждаєш, і може, задля мене.
Я приготуюся, ти приготуєшся, і завтра,
усіма своїми силами сподіваюся,
що буду твоїм сонцем, а ти моїм джерелом,
я тебе зігрію, а ти мене напоїш.
Любове моя незнана, чекати ще треба,
і яке болюче є нічне чекання закоханих,
що не знаються!
Але я знаю, що наші життя шукають і кличуть одне одного,
І я тепер певний, що в глибині наших нічних бажань
співає у Світлі бажання Бога.
Любове моя,
наш Отець, що в небі, дивитсья на нас,
і відвічно любить нас, кажучи:
"Якщо схочуть, завтра вони будуть Одне."
Як же солодко звучить рiдна мова. В нiй щось таке, що хочеться слухати i слухати. Вона сумна, але водночас жартiвлива, вона заграє зi мною, нiби лоскоче десь глибоко в горлi, та нi, ще глибше - в самому серцi.