Aug 28, 2006 11:40
чомусь мені здається, що Гуляйполя насправді не було, а то був гарний сон, коли не хочеться прокидатися, а прокинувшись, хочеться запам"ятати найбільше гарних і приємних моментів.
зараз, відійшовши від втоми, змивши бруд і відпоївши себе чаєм, я зрозуміла, як же мені було гарно там, де гучно грала музика, панки спали на витоптаній траві стадіону "Сельмаш", тачанки їздили по тому, що колись мало честь і приємність називатися біговими доріжками, і поруч зі мною цілодобово були мої друзі.
там було гарно стрибати під Барбару, під Кому Вниз, під Перкалабу, Хорту, Вертеп та Арахнофобію. Там хотілося знову й знову вдихати куряву, збиту ногами сотень танцюючих, навіть усвідомлюючи, що потім дертиме горло і я кашлятиму без упину.
там на вулиці Махнограда можна було бачити натовп рокерів, один з яких вигукував "хочу молока!", зустрічати людей, яких не бачила кілька місяців, щоб потім не бачити їх стільки ж.
а тут, вдома, можу тільки згадувати інші приємні моменти, про які не писатиму зараз, а мо, й не писатиму ніколи. і ще можу обіцяти, що наступного року обов"язково поїду в Шешори та Гуляйполе.
people,
fest,
sun,
friends,
music