шматки тексту мене
"
Я тут згадала, що не розповідала тобі про свої шкідливі звички. А їх у мене багато. Про паління ти вже знаєш. Як я на одинці пила пиво також бачив. Ми вже й разом якось пили пиво.
Наркотики?
Так. Я наркоманка. Мій наркотик закоханість. Хоча я від нього вже стомилася. Звикла. Не пре. Треба важчий. Наприклад кохання. Бажано взаємне. Бо я ще ніколи його не куштувала.
А взагалі я напевно що не буду тобі розповідати про всі свої залежності. Згодом сам зрозумієш яку тварюку пригрів на грудях. А я буду звиватися в такт твоїй музиці.
Ти ще. Ні, це. Я ще не визначилася хто ти. І в якій якості я тебе хочу бачити поруч із собою. Чи відкривати тобі коди. Код на моєму під’їзді тобі вже відомий.
..."
малюночок більше пасує другому тексту, який під катом.
"Ми просто тинялися Містом. Ми ловили поцілунки дощів на своїх тілах , які заливали нещадно усе довкола. Ми скаржилися таксистам на легкість, яка заповнювала нас двох, коли ми опинялися у замкнутому просторі один одного.
Ми спеціально йшли у натовп. Аби опинитися нарешті на. Самоті.
Все було надто невагомим. Крім слова МИ.
Боятися загубити це МИ для нас стало настільки природнім, що ми вирішили його заздалегідь знищити. Загубитися у Дірках Всесвіту було найпростішим варіантом. Це ми і робили. Ми губилися на сторінках нотатників і розпливалися чорнилами кольорових кулькових ручок від все тих же дощів. Нас_не_існув_ало. Просто розчинялися. Відкривали вікна в хаті й вмикали за_надто гучно музику. Сусіди неодноразово викликали міліцію. Хто на це зважає? Якщо нас нема.
Не_ма_на_с.
На_с_не_існува_ло.
Таємні коди_знаки були прописані заздалегідь.
Так само як і заздалегідь було вбито МИ.
Страх пожирає з середини
Тебе.
Мене.
Нас
не_існу_
є
лише. Страх_ждання. не можна викорінити з підсвідомості.
Нічні потоки лірики змивали з вулиць бруд.
Курили
нерви. "
(обіцялася декому показати)