и снова о музеях
У структурі музею К. Ворошилова знаходились дві філії: будинок-музей О. Пархоменка у с. Пархоменко Луганської області та меморіальний музей К. Ворошилова у м. Лисичанську.
Музей у Лисичанську був створений у серпні 1972 р. за ініціативою Луганської міської організації охорони пам’ятників історії та культури. Розташовувався він в кілометрі від станції Переїзна, під горою, біля залізничного полотна у маленькому будинку - колишній сторожовій будці, де 3 лютого 1881 р. народився та провів дитячі роки К. Ворошилов. Музей користувався популярністю, до нього приїздили не тільки відвідувачі зі всього Радянського Союзу, але й з багатьох інших країн світу.
Будинок-музей О. Пархоменка відкрився як музей на громадських засадах у 1954 р. у відбудованому після руйнації під час німецької окупації за допомогою шефів комбінату «Ворошиловградшахтобуд» домі О. Пархоменка. У 1976 р. музей став відділом Ворошиловградського обласного краєзнавчого музею, з фондів якого були передані особисті речі О. Пархоменка, фото та документи.
Музей був включений до Всесоюзного маршруту обласного бюро подорожей та екскурсій.
З 1983 р. будинок-музей став відділом музею К. Ворошилова. З 1984 р. відділом завідувала історик і краєзнавець Н. Щепотина. Завдяки її науково-дослідній роботі музей К. Ворошилова та його філія поповнились багатьма не тільки речовими, фото та документальними музейними предметами, але й цінними матеріалами з історії Луганщини кінця XIX - початку ХХ ст.
У 1991 р. Будинок-музей О. Пархоменка було перейменовано на Історико-меморіальний музей О. Пархоменка. Він перебував у структурі музею К. Ворошилова не випадково. Після загибелі 3 січня 1921 р. О. Пархоменка К. Ворошилов опікувався його родиною - дружиною Харитиною Григорівною та синами Євгеном та Іваном протягом усього життя.
З набуттям незалежності України стало можливим дослідження історичних процесів на раніше закритих архівних джерел. Не дивлячись на відкриті матеріали, які відверто дискредитували радянську владу та її публічних діячів, представників революційного руху та учасників громадянської війни, попит на меморіальні колекції активних особистостей цього періоду не зменшувався. Задля дотримання головних принципів музею - історизму та об’єктивності, а також з метою збереження музейних колекцій та перспектив подальшого існування збірка будинку-музею О. Пархоменка поступово змінювалась, видозмінюючи акценти експозиції на сільський побут, історію села Пархоменко середини ХІХ - початку ХХ ст. та головне - на історію існуючого у селі гончарного виробництва з організованими майстер-класами. Поступово, а головне, без радикальних поворотів музей перетворився з меморіального на осередок науково-дослідницької роботи з вивчення та популяризації місцевого гончарного промислу в контексті історії сходу України. (речь идет о 2010)