Из Куромии, верно подметил
Іноземні й російські керівники в Донбасі жили на широку ногу. Директори мешкали в «палацах» із великими садами, де росли рідкісні дерева, а десятники, власники крамниць і головні бухгалтери - у затишних квартирах, де було від 4 до 12 кімнат і працювали слуги[1].
Екстравагантність панів набирала іноді дивних форм. Керівником Макіївської шахти на початку 1890-х р. був транспортний інженер А. Н. Глєбов. «Живучи за 25 верст від копальні в садибі Іловайських “Зуївці”, Глебов приїздив на шахту на шаленій трійці із дзеленчанням і галасом або пізно вночі, або вранці на світанні - таким несподіваним приїздом він “контролював” роботи»[2]. Є свідчення, що інший директор шахти поблизу Юзівки 1892 р. так само хизувався своєю силою і багатством[3].
Звісно, вони жили зовсім ізольовано від робітників. Зате місцеві селяни ставилися до керівництва як до нової аристократії: «Особливо урочисто вітали з великими святами, на жаль, завжди отримуючи “на водку” - від тієї традиції було неможливо відмовитися»[4].
=========
[1] Зайцев. Большевики Юзовки. - С. 153; Левус. Из истории революционного движения в Донецком бассейне // Народное дело. Сборник. - 3 (1909). - С. 47-48; Wynn. Workers, Strikes, and Pogroms, p. 35-36.
[2] Фенин. Воспоминания. - С. 60.
[3] Вересаев В. В студенческие годы. - Собрание сочинений, т. 5. - Москва, 1961. - С. 333.
[4] Фенин. Воспоминания. - С. 94.
===========
Иностранные и российские управленцы (предприниматели) в Донбассе жили на широкую ногу. Директоры жили во «дворцах» с большими садами, где росли диковинные деревья, а десятники, собственники магазинов и главные бухгалтеры - в затишных квартирах, где было от 4 до 12 комнат, обязательно с прислугой.
Экстравагантность господ принимала иногда странные формы. Управляющим Макеевской шахты в 1890 - е был некий инженер Глебов. «Живя за 25 верст от копанки, в усадьбе Иловайских Зуевке, Глебов приезжал на шахты на ... лихой тройке».
Конечно, управленцы жили совсем изолировано от работников и рабочих. Зато местные крестьяне сразу признали в них новую аристократию и поздравляли с большими религиозными праздниками, за что те крестьяне всегда получали «на водку», - от этой традиции невозможно было избавиться.