Академія образотворчих мистецтв у часи війни
Коли говорять гармати, музи мовчать... Але які вже там гармати у стародавньому Римі? Якщо перекласти точніше з латинського оригіналу, то це мало б звучати так: серед зброї музи замовкають. Українська національна академія у ці грудневі дні 2022 року є чи не найточнішею ілюстрацією до цього вислову. Велична будівня, зведена для духовної семінарії (архітектор Є.Єрмаков), не опалюється (чи першу зиму?). Коридори темні, аудиторії зачинені. Книжки у бібліотеці складені у стоси й накриті шторами, щоб не відсиріли. Студентів немає, більшість занять дистанційні.
Вечір, сніг, Академія
Коридор на першому поверсі.
Парадні сходи вигляда.ть досить скромно, щоб не сказати аскетично.
Кафедра живопису.
Скульптурний портрет Тетяни Яблонської
У бібліотеці - стенд із науковоми роботами викладачів (звернуть увагу: пейзажі Шишкіна ще не декомунізували й не дерусифікували)
З кого починалась Академія.
Деякі імена українських хужлдників витягли із небуття пару десятиліть тому, на широкий загал виставили їхні роботи. Добре, що хоч щось із того збереглось, не потрапило під комуняцький ніж. Картини Пальмова, Богомазова, Татліна, Маневича тепер можна побачити на виставках і у постійній експозиції Національного художнього музею. А от Світлицькому не пощастило: кілька років тому було зруйновано його будинок-музей в урочищі Гончарі-Кожум'яки задля грандіозного будівництва відомого злобудовника Максима Микитася, побратима нашого улюбленого мера Кличка. Про це тут (https://shuliavka-cat.livejournal.com/7887.html). А куди поділись полотна Світлицького із музею? Стверджують, що у запасниках музею історії Києва, тобто, подалі від людських очей. От так самі й знищуємо своє ж, а потім, подорожуючи Австрією, Чехією чи Італією дивуємось: як це у них так багато всього збереглось?
На другому поверсі - вотчина кафедри архітектури.
Студентські роботи. Це все з паперу!
На стінах - роботи викладачів і студентів. Шкода, що майже всі без підписів.
У стилі Мурашка. Тай ось і він сам серед парижан!
Тендітна Джельсоміна з рожевим бантиком у волоссі. Чомусь згадався фільм Фелліні "Дорога"...
Деякі роботи можна роздивитись лише фрагментарно. Світла немає, підсвітка ліхтариком.
Біля входу до актової зали, де відбуваються захисти дипломних робіт.
Напівтемрява актової зали.
У 250-й аудиторії очевидний творчий безлад.
Пахне фарбами. Вчора тут працювали студенти. Дистанційно не навчишся ж малювати!
У цій же аудиторії на стінах - залишки фресок Михайла Бойчука. Коли їх знищували, то здерти мали разом із тиньком, але вочевидь хтось був занадто лінивий і просто їх замалював.
Втім, все одно мало що можна розібрати, лище кольрові плями. Планується роботи із реставрації продовжути. Цікаво, чи залищились ескізи?
Про що я думала, роздивляючись залишки фресок Бойчука? Про те, що це у нас традиційно - нищити твори мистецтва. Й не тому, що вони бездарні, а тому, що «ідеологічно помилкові». Потім наступає час нових ідеологічних віянь, і те, що раніше знищували, починаємо відновлювати.
Отож, я думала про граблі... Зараз ми знов на них наступаємо. Онуки і правнуки тих, хто нищив твори Бойчука, Горської, Заливахи, Рибачук і Мельниченка зараз паплюжать пам'ятники Пушкіну й на заклик Спілки письменників України (!) викидають із бібліотек твори Достоєвського і Толстого. Очевидно, на цій землі більшовизм у головах («разрушим до основанья, а затем») передається у спадок. Здавалося б, наступні покоління мають були освіченішими й розумнішими за попередні, але... Через покоління наступаємо знов на ті самі граблі. Втім, про це я вже писала тут (https://shuliavka-cat.livejournal.com/13359.html), ще до війни.
Скульптури у коридорах - навчальний матеріал для кілької поколінь випускників Академії.
Знайомий хлопчик іх гусаком! Такий же стояв тут же, на схилах Кудрявця, але терасою нижче, у дворі лікарні вчених. Чи стоїть він там ще?
Виставка робіт викладачів.
Портрет Богдана Ступки.
Останній погляд у американську ніч. Світяться тільки два вікна. Коли засвітяться інші?