Туреччина безпутьовочна. Пост 3.
Закінчу почате ше в липні (як це давно було). луччє позно, чєм нікогда.
Туреччина безпутьовочна. Пост 1.
Туреччина безпутьовочна. Пост 2.
Мушу дописати про Стамбул. Ібо мушу. Його нам вдалося роздивитися зовсім небагато, бо в основному, спостерігали за Стамбулом з вікна машин. Але 2 по-пів-дня нам вдалося випросити у нашого Ахмєта, який з нами не поїхав, але віддав водія :).
Цього біло мало, але крім історичних місць ми потрапляли туди, куди навряд чи втраплять туристи. Так от. Стамбул з нашого готелю. Вид зверху, з ресторану, де ми снідали.
А тут таксісти зграйками кучкуються в тіні.
А це просто прапор Галатасараю між будинків. Улюблена футбольна команда Ахмета і його батька! Про них - в наступному пості.
Стамбул величезний. Куди не глянь, всюди Стамбул. Ми з нього виїжджали десь годину (і це без пробок)! Це Босфор і вид на азійську частину міста. Прям лівий берег Троєщіна!
Босфор вечірній. І міст, який вночі гарно підсвічується.
Історичну частину ми бачили найпопсовішу. Ту, де мають побувати всі туристи. Ось наприклад водохраніліщє. Там живуть рибки, там темно і там знімали Джеймса Бонда, одного з перших.
Взагалі турки були ще ті татари. З набєгов тащили все, шо могли унєсті. Тому і все таке дивне в них. От у водохраніліщі всі колони різні. Яку вкрали, таку і поставили. А цю голову взагалі не так втулили. Відать колона коротка була - тре було підставити шось. От вам і «квартирний вопрос».
Цей обеліск теж стиряли. Вгадайте звідки?
Це територія біля Софії. Тепер це музей. Ні храм і ні мечеть. Поряд з нею були накидані колони, що лишилися від численних перебудов цієї споруди. Відносилися колони до християнських церков. Отак вони красіво стоять, пронумеровані маркером.
А для цих маленьких кусків знайшли навіть веселе призначення. Накриваєм товстим гарним склом і вот вам столік для місцевої кафешки. Антикваріат, одним словом.
Пройдемо до самої Софії (наша Київська Софія - просто копія зменшена). Уся вона тисячу разів перетворювалася з храму на мечеть, тому зараз там є усе. І мусульманські знаки і візерунки, є і християнські. Хоча хрест ви там не зустрінете. Все пооббивали.
Оце - одна з перших спроб фото шопу. Обличчя правителів - зліва і справа - мінялися кілька разів. У дяді - 4 рази, у дружини - 3 рази. Нова влада - міняємо голову. А чьо нє?
А це, здається, «ворота в рай». Так вони називалися. Вели в закриту частину храму.
Зараз там не вистачає християнських орнаментів. Лишали тільки нейтральні знаки і фігури. От передня сторона. В кожному квадратику шось було, якийсь знак.
А це інша сторона. Якшо пригледітися, то можна побачити, де були великі хрести. Іх теж акуратно стесали.
Так само стесали хрести і на балконах. Хоча менш акуратно.
Сама Софія - симетрична. Плити для оздоблення розрізали і дзеркально вішали, тому і узори такі цікаві. І на стінах, і на підлозі (як от червоненькі). Карочє, то треба їхати і самим дивитися. А ше там прохолодно всередині.
Напроти Софії - мечеть, яку називають Блу Моск. Справжню назву погугліть, бо уже не пам’ятаю. Одна з найбільших. Має 6 мінаретів. З ними ніувязочка получілась. Бо мало бути 2, але з золота. Та коли замовник пояснював підряднику, шо ж він хоче, то підрядник подумав, шо не з золота, а має бути шість. Бо слово одне і те ж означало. Така от халепа. А замовник довго на стройку не приїжджав дивитися. Тому тепер 6 мінаретів, хоч міг бути і один!
Внутрішній дворик.
Тихенько роззуваєтеся і потрапляєте всередину. Нам пощастило, бо могла бути молитва і нікого б не пустили. Бо мечеть працює. А Софія лише музей.
А така вона зсередини. Гарно, скажу я вам.
Я вирішив пєрєкісуть. Спочатку кукурудзою. Тут я з печеною. Але була ше варена.
А це - тєлєжка щастя!
Потім - каштанами.
Потом ми почалапали в палац поруч, назву я теж забув. Це ворота. Сам палац - це величезна територія з купою пристройок - кухні, арсенал, зали для прийомів і т. д.
Власне оте зданіє з купую труб - це кухня. Труби - від печей. Здоровезна, могли нагодувати досить прілічне військо.
Особливо з таким посудом. В деякі кастрюлькі я спокійно влізти міг.
А це кімната, де мальчіками, туйво, обрізали цюцюрки.
З незвичного - ми потрапили на турецьке весілля. При цьому молоду пару ми вперше побачили якраз на церемонії. Але до того нас познайомили з батьками. Весілля було не зовсім в національних традиціях напевно, хоча певний колорит був. От наприклад весільні квіти. Реальні вінки, тільки колір лєнточки змінити. Але для них це красіво.
Саме весілл було за містом, на природі. В стилі гангстерської Америки - з романтичними піснями Сінатри і другіх. Білі столі, білі крісла, вечірні плаття. Не було великого застілля. Їжа - строго по меню. Приносили і забирали офіціанти. Вони ж наливали напої. На столах фактично не стояло їжі. Гостей розсаджували за списками. У всіх - своє місце. Столи десь на 9-10 людей.
Це власне одне з блюд. Старт, так би мовити.
Взагалі молодці, розійшлися десь після 11 вечора усі. Ніхто тупо не сидів і не їв-пив. Молода весь вечір танцювала. Перезувшись в чешки. Та вони там всі танцювали.
До речі, подарунки молодому не дарять. Все віддають дружині. Після церемонії вони ходять між столами, їх усі вітають по черзі, фотографуються. Подарунки молода збирає в невелику торбинку, яку носить з собою. Це зазвичай золото або гроші.
І на останок пару фото ні о чьом. Це просто лавки.
А тут манекени виставили у вікно, шоб вони загоріли однаково.
Столик з клубу. Клуб - відкритий, на березі босфору. Головна ізюмінка столика -холодильник всередині. В ньому тримають кілька пляшок горілки, соку і енерджі-дрінків. Саме це є улюбленим напоєм турків, принаймні наший. Після Ракі, канєшно.
А це нічний Босфор і «одінокая бродіт Жизель». Така у них реклама плаває біля набережних з клубами.
І наостанок - торговець водою. Таких там повно. І стоять вони просто посеред дороги. Продають воду в пляшечках. Ми теж не раз купували. Страшна робота, скажу я вам, враховуючи рух машин, їх вихлопи і спеку.
П. С. Останій пост буде присвячено ліцам. І людям.
Туреччина безпутьовочна. Пост 1.
Туреччина безпутьовочна. Пост 2.
Мушу дописати про Стамбул. Ібо мушу. Його нам вдалося роздивитися зовсім небагато, бо в основному, спостерігали за Стамбулом з вікна машин. Але 2 по-пів-дня нам вдалося випросити у нашого Ахмєта, який з нами не поїхав, але віддав водія :).
Цього біло мало, але крім історичних місць ми потрапляли туди, куди навряд чи втраплять туристи. Так от. Стамбул з нашого готелю. Вид зверху, з ресторану, де ми снідали.
А тут таксісти зграйками кучкуються в тіні.
А це просто прапор Галатасараю між будинків. Улюблена футбольна команда Ахмета і його батька! Про них - в наступному пості.
Стамбул величезний. Куди не глянь, всюди Стамбул. Ми з нього виїжджали десь годину (і це без пробок)! Це Босфор і вид на азійську частину міста. Прям лівий берег Троєщіна!
Босфор вечірній. І міст, який вночі гарно підсвічується.
Історичну частину ми бачили найпопсовішу. Ту, де мають побувати всі туристи. Ось наприклад водохраніліщє. Там живуть рибки, там темно і там знімали Джеймса Бонда, одного з перших.
Взагалі турки були ще ті татари. З набєгов тащили все, шо могли унєсті. Тому і все таке дивне в них. От у водохраніліщі всі колони різні. Яку вкрали, таку і поставили. А цю голову взагалі не так втулили. Відать колона коротка була - тре було підставити шось. От вам і «квартирний вопрос».
Цей обеліск теж стиряли. Вгадайте звідки?
Це територія біля Софії. Тепер це музей. Ні храм і ні мечеть. Поряд з нею були накидані колони, що лишилися від численних перебудов цієї споруди. Відносилися колони до християнських церков. Отак вони красіво стоять, пронумеровані маркером.
А для цих маленьких кусків знайшли навіть веселе призначення. Накриваєм товстим гарним склом і вот вам столік для місцевої кафешки. Антикваріат, одним словом.
Пройдемо до самої Софії (наша Київська Софія - просто копія зменшена). Уся вона тисячу разів перетворювалася з храму на мечеть, тому зараз там є усе. І мусульманські знаки і візерунки, є і християнські. Хоча хрест ви там не зустрінете. Все пооббивали.
Оце - одна з перших спроб фото шопу. Обличчя правителів - зліва і справа - мінялися кілька разів. У дяді - 4 рази, у дружини - 3 рази. Нова влада - міняємо голову. А чьо нє?
А це, здається, «ворота в рай». Так вони називалися. Вели в закриту частину храму.
Зараз там не вистачає християнських орнаментів. Лишали тільки нейтральні знаки і фігури. От передня сторона. В кожному квадратику шось було, якийсь знак.
А це інша сторона. Якшо пригледітися, то можна побачити, де були великі хрести. Іх теж акуратно стесали.
Так само стесали хрести і на балконах. Хоча менш акуратно.
Сама Софія - симетрична. Плити для оздоблення розрізали і дзеркально вішали, тому і узори такі цікаві. І на стінах, і на підлозі (як от червоненькі). Карочє, то треба їхати і самим дивитися. А ше там прохолодно всередині.
Напроти Софії - мечеть, яку називають Блу Моск. Справжню назву погугліть, бо уже не пам’ятаю. Одна з найбільших. Має 6 мінаретів. З ними ніувязочка получілась. Бо мало бути 2, але з золота. Та коли замовник пояснював підряднику, шо ж він хоче, то підрядник подумав, шо не з золота, а має бути шість. Бо слово одне і те ж означало. Така от халепа. А замовник довго на стройку не приїжджав дивитися. Тому тепер 6 мінаретів, хоч міг бути і один!
Внутрішній дворик.
Тихенько роззуваєтеся і потрапляєте всередину. Нам пощастило, бо могла бути молитва і нікого б не пустили. Бо мечеть працює. А Софія лише музей.
А така вона зсередини. Гарно, скажу я вам.
Я вирішив пєрєкісуть. Спочатку кукурудзою. Тут я з печеною. Але була ше варена.
А це - тєлєжка щастя!
Потім - каштанами.
Потом ми почалапали в палац поруч, назву я теж забув. Це ворота. Сам палац - це величезна територія з купою пристройок - кухні, арсенал, зали для прийомів і т. д.
Власне оте зданіє з купую труб - це кухня. Труби - від печей. Здоровезна, могли нагодувати досить прілічне військо.
Особливо з таким посудом. В деякі кастрюлькі я спокійно влізти міг.
А це кімната, де мальчіками, туйво, обрізали цюцюрки.
З незвичного - ми потрапили на турецьке весілля. При цьому молоду пару ми вперше побачили якраз на церемонії. Але до того нас познайомили з батьками. Весілля було не зовсім в національних традиціях напевно, хоча певний колорит був. От наприклад весільні квіти. Реальні вінки, тільки колір лєнточки змінити. Але для них це красіво.
Саме весілл було за містом, на природі. В стилі гангстерської Америки - з романтичними піснями Сінатри і другіх. Білі столі, білі крісла, вечірні плаття. Не було великого застілля. Їжа - строго по меню. Приносили і забирали офіціанти. Вони ж наливали напої. На столах фактично не стояло їжі. Гостей розсаджували за списками. У всіх - своє місце. Столи десь на 9-10 людей.
Це власне одне з блюд. Старт, так би мовити.
Взагалі молодці, розійшлися десь після 11 вечора усі. Ніхто тупо не сидів і не їв-пив. Молода весь вечір танцювала. Перезувшись в чешки. Та вони там всі танцювали.
До речі, подарунки молодому не дарять. Все віддають дружині. Після церемонії вони ходять між столами, їх усі вітають по черзі, фотографуються. Подарунки молода збирає в невелику торбинку, яку носить з собою. Це зазвичай золото або гроші.
І на останок пару фото ні о чьом. Це просто лавки.
А тут манекени виставили у вікно, шоб вони загоріли однаково.
Столик з клубу. Клуб - відкритий, на березі босфору. Головна ізюмінка столика -холодильник всередині. В ньому тримають кілька пляшок горілки, соку і енерджі-дрінків. Саме це є улюбленим напоєм турків, принаймні наший. Після Ракі, канєшно.
А це нічний Босфор і «одінокая бродіт Жизель». Така у них реклама плаває біля набережних з клубами.
І наостанок - торговець водою. Таких там повно. І стоять вони просто посеред дороги. Продають воду в пляшечках. Ми теж не раз купували. Страшна робота, скажу я вам, враховуючи рух машин, їх вихлопи і спеку.
П. С. Останій пост буде присвячено ліцам. І людям.