Копійчане життя
Мовчанка затягнулася. Сама по собі це була б лише мовчанка, якби не обличчя професора. Відверте здивування і нерозуміння не те щоб читалося на обличчі - воно просто кричало: «Я НІЧОГО НЕ РОЗУМІЮ! ЯК ТАКЕ МОЖЕ БУТИ?»
- Ви ще довго будете кривлятися? - невідомість лякала навіть президентів. Навіть Василя Васильовича. А міміка і жести старого лікаря почали дратувати. - Ви щось можете сказати? Чи забули, хто ж перед вами? Гадаєте, я маю багато часу і можу дозволити потратити весь свій день на ваші пантоміми?
- Ну… я не впевнений… я шокований.. але бачу вас, я бачу ці аналізи… я не розумію, - Голос професора Іванова затремтів. Востаннє він так боявся щось сказати, коли був балакучим хлопчиком і бабуся налякала його. Вона наказала маленькому Петру замовкнути, а інакше вийде Сталін з могили і забере в нього здатність говорити. Бабуся Сталіна не застала живого, але боялася не менше за людей, що жили в той час. Зараз же Петру Миколайовичу Іванову здалося, що в кімнаті потемнішало і от-от має з’явитися
- НЕ ТЯГНІТЬ! Ви починаєте дратувати все сильніше! Чи вам набридло тут працювати? Ви знаєте - я цю проблему можу вирішити дуже швидко, - Президент різко підвівся і почав ходити по кабінету.
- Як би це вам пояснити… аналіз ми зробили три рази… ви цілком здорові. Ви навіть здоровіші ніж були тиждень тому, коли проходили планову перевірку…
- Ну, вже щось. Це добре, але чому я повинен витягувати з вас кожне слово? Для цього є в нас спеціальні служби. Може їх запросити, чи ви продовжите самі? Чому у мене так раптово заболіле серце?
- А отут і криється найцікавіше. Ваше серце поки що не звикло до нових загрузок... до нових умов, так би мовити… тикхикхи… кхии - старий лікар не стримався і закашлявся.
- Припиніть негайно! - Викрикнув Василь Васильович тоном людини, за чиїм наказом пересихають річки народжуються зірки, а тут простий кашель.
- Кх… так… так пробачте… справа в тому, що у вас замість крові тепер тече… тече…
- КАЖІТЬ!
- У вас в організмі замість крові тече нафта! - професор Іванов сказав і одразу замовк. Здалося, що на нього от-от нападе тінь Сталіна.
- Щооооооо? - президент подумав, що над ним сміються, що цей жарт придумав хтось з його оточення. Вони були б щасливі, якби з ним щось трапилося. Вони тільки і чекають, щоб він захворів, зійшов з розуму чи просто вмер. Вони чекають, але не дочекаються. Василь Васильович стиснув кулаки і з люттю прошепотів, - Повторіть ще раз! Мені здається я не розчув.
- Зрозумійте, Василь Васильович, я не видумую. Ще тільки я брав у вас аналізи, то здивувався густині і кольору тої речовини, яку взяв у вас з вени… якщо не вірите, я можу повторити процедури при вас.
- Повторіть!
За пів години Василь Васильович Перекопов сідів на дивані і розглядав баночки-колбочки зі своїми аналізами. Все це відбувалося у нього на очах. І якби не важкість у серці і не важкий гул від його роботи, то президент не повірив би.
- … хм… найцікавіше, що сеча у вас тепер теж не сеча… - професор Іванов задумливо потер підборіддя, потім зняв окуляри і потер очі - він втомився, - … це тепер паливо. Не можу сказати яке - дизпаливо, а може 95 бензин, але паливо. Навіть на запах це паливо, хочете понюхати?
- Ні, дякую. - Президент Перекопов скривився і відвернувся від протягнутої банки, - це ваша робота - робити аналізи. Моя робота - керувати державою! Поясніть. Як таке могло статися?
- Я не знаю… маю одну гіпотезу… ви занадто перейнялися державними справами. Ви зрослися з нашою державою, ви тепер з нею одне ціле. Ви - держава.
- Дякую за теплі слова - але це я і сам знаю. Ви додайте, що голосували за мене усі 4 рази на виборах - приємніших слів вже не придумаєте. Але чому ж це сталося?
- Коли ви вперше відчули важкість у серці?
- В понеділок. Вночі.
- А що відбулося в понеділок? Вас щось засмутило, може стривожило?
- А ви не знаєте? Що за бардак у вас у клініці? Ви не читаєте газет. Не дивитеся новин? Може у вас уже відмінили політпропоганду?
- Ні, ні, що ви. Політпропоганда у нас стабільно 2 рази на тиждень - в середу і в суботу, як і прописано в нашій конституції. Я просто намагаюся вам допомогти і зрозуміти причини. Так що ж сталося?
- Що сталося? Ціни на нафту впали у з рази, а все завдяки новому паливу. А в нас нічого. НІЧОГО! Всі роки, потрачені на пошуки нашої альтернативи закінчилися нічим. А тут ще ціна на нафту… Це загрожувало державній економіці і безпеці.
- От… от… про це я і подумав… При ціні у 300 доларів за барель ви почувалися добре, але коли вона впала до 100, ви відчули важкість. Розумієте про що я? Це правда більше з психології, але принципи схожі, хоч і не мають пояснення.
- Так… здається розумію… мені боліло за нашу державу-матінку.
- А так перейнятися міг тільки найкращий президент, - професор Іванов видав підлабузницький смішок.
- Добре, добре, не продовжуйте. Я все розумію і без того, щоб моя дупа вкрилася вдячною слиною від лизання. Премія у вас буде, але за мовчання. Інакше довго ви не пропрацюєте. І не проживете. Ви мене зрозуміли?
- Так точно! - Петро Миколайович бадьоро вскочив і не моргаючи дивився в очі президенту.
- Ну-ну, спокійніше, спокійніше. Добре, що я приїхав сьогодні сам і без охорони. Про це ніхто не має знати. Поки що. Мені треба подумати, як це використати. До вас буду приходити тепер щодня, на аналізи. Потрібно розуміти, що буде з моїм тілом. А енергії в собі став відчувати значно більше. І без енергетиків! - Президент Перекопов беззвучно засміявся над своїм жартом. Поруч нервово хіхікав професор Іванов, якому було зовсім не до сміху. - Все. Мені пора йти. Напевно сьогодні відпочину, треба подумати. До зустрічі.
Президент Василь Васильович Перекопов рішуче підвівся і пройшов до дверей. Ще раз оглянувши кабінет і професора Іванова, підморгнув йому і вийшов. Петро Миколайович важко зітхнув і сповз у крісло. Потім поліз у кишеню і тремтячими руками дістав якусь пігулку. Запив її коньяком з шухлядки і пробурмотів: «Головне - не куріть в туалеті, коли пісяєте».
Далі буде. Точно точно.
P. S. Усі збіги випадкові. Якщо вам здається, що це щось чи когось нагадує - вам так лише здається. Паралелей проводити теж не треба.
- Ви ще довго будете кривлятися? - невідомість лякала навіть президентів. Навіть Василя Васильовича. А міміка і жести старого лікаря почали дратувати. - Ви щось можете сказати? Чи забули, хто ж перед вами? Гадаєте, я маю багато часу і можу дозволити потратити весь свій день на ваші пантоміми?
- Ну… я не впевнений… я шокований.. але бачу вас, я бачу ці аналізи… я не розумію, - Голос професора Іванова затремтів. Востаннє він так боявся щось сказати, коли був балакучим хлопчиком і бабуся налякала його. Вона наказала маленькому Петру замовкнути, а інакше вийде Сталін з могили і забере в нього здатність говорити. Бабуся Сталіна не застала живого, але боялася не менше за людей, що жили в той час. Зараз же Петру Миколайовичу Іванову здалося, що в кімнаті потемнішало і от-от має з’явитися
- НЕ ТЯГНІТЬ! Ви починаєте дратувати все сильніше! Чи вам набридло тут працювати? Ви знаєте - я цю проблему можу вирішити дуже швидко, - Президент різко підвівся і почав ходити по кабінету.
- Як би це вам пояснити… аналіз ми зробили три рази… ви цілком здорові. Ви навіть здоровіші ніж були тиждень тому, коли проходили планову перевірку…
- Ну, вже щось. Це добре, але чому я повинен витягувати з вас кожне слово? Для цього є в нас спеціальні служби. Може їх запросити, чи ви продовжите самі? Чому у мене так раптово заболіле серце?
- А отут і криється найцікавіше. Ваше серце поки що не звикло до нових загрузок... до нових умов, так би мовити… тикхикхи… кхии - старий лікар не стримався і закашлявся.
- Припиніть негайно! - Викрикнув Василь Васильович тоном людини, за чиїм наказом пересихають річки народжуються зірки, а тут простий кашель.
- Кх… так… так пробачте… справа в тому, що у вас замість крові тепер тече… тече…
- КАЖІТЬ!
- У вас в організмі замість крові тече нафта! - професор Іванов сказав і одразу замовк. Здалося, що на нього от-от нападе тінь Сталіна.
- Щооооооо? - президент подумав, що над ним сміються, що цей жарт придумав хтось з його оточення. Вони були б щасливі, якби з ним щось трапилося. Вони тільки і чекають, щоб він захворів, зійшов з розуму чи просто вмер. Вони чекають, але не дочекаються. Василь Васильович стиснув кулаки і з люттю прошепотів, - Повторіть ще раз! Мені здається я не розчув.
- Зрозумійте, Василь Васильович, я не видумую. Ще тільки я брав у вас аналізи, то здивувався густині і кольору тої речовини, яку взяв у вас з вени… якщо не вірите, я можу повторити процедури при вас.
- Повторіть!
За пів години Василь Васильович Перекопов сідів на дивані і розглядав баночки-колбочки зі своїми аналізами. Все це відбувалося у нього на очах. І якби не важкість у серці і не важкий гул від його роботи, то президент не повірив би.
- … хм… найцікавіше, що сеча у вас тепер теж не сеча… - професор Іванов задумливо потер підборіддя, потім зняв окуляри і потер очі - він втомився, - … це тепер паливо. Не можу сказати яке - дизпаливо, а може 95 бензин, але паливо. Навіть на запах це паливо, хочете понюхати?
- Ні, дякую. - Президент Перекопов скривився і відвернувся від протягнутої банки, - це ваша робота - робити аналізи. Моя робота - керувати державою! Поясніть. Як таке могло статися?
- Я не знаю… маю одну гіпотезу… ви занадто перейнялися державними справами. Ви зрослися з нашою державою, ви тепер з нею одне ціле. Ви - держава.
- Дякую за теплі слова - але це я і сам знаю. Ви додайте, що голосували за мене усі 4 рази на виборах - приємніших слів вже не придумаєте. Але чому ж це сталося?
- Коли ви вперше відчули важкість у серці?
- В понеділок. Вночі.
- А що відбулося в понеділок? Вас щось засмутило, може стривожило?
- А ви не знаєте? Що за бардак у вас у клініці? Ви не читаєте газет. Не дивитеся новин? Може у вас уже відмінили політпропоганду?
- Ні, ні, що ви. Політпропоганда у нас стабільно 2 рази на тиждень - в середу і в суботу, як і прописано в нашій конституції. Я просто намагаюся вам допомогти і зрозуміти причини. Так що ж сталося?
- Що сталося? Ціни на нафту впали у з рази, а все завдяки новому паливу. А в нас нічого. НІЧОГО! Всі роки, потрачені на пошуки нашої альтернативи закінчилися нічим. А тут ще ціна на нафту… Це загрожувало державній економіці і безпеці.
- От… от… про це я і подумав… При ціні у 300 доларів за барель ви почувалися добре, але коли вона впала до 100, ви відчули важкість. Розумієте про що я? Це правда більше з психології, але принципи схожі, хоч і не мають пояснення.
- Так… здається розумію… мені боліло за нашу державу-матінку.
- А так перейнятися міг тільки найкращий президент, - професор Іванов видав підлабузницький смішок.
- Добре, добре, не продовжуйте. Я все розумію і без того, щоб моя дупа вкрилася вдячною слиною від лизання. Премія у вас буде, але за мовчання. Інакше довго ви не пропрацюєте. І не проживете. Ви мене зрозуміли?
- Так точно! - Петро Миколайович бадьоро вскочив і не моргаючи дивився в очі президенту.
- Ну-ну, спокійніше, спокійніше. Добре, що я приїхав сьогодні сам і без охорони. Про це ніхто не має знати. Поки що. Мені треба подумати, як це використати. До вас буду приходити тепер щодня, на аналізи. Потрібно розуміти, що буде з моїм тілом. А енергії в собі став відчувати значно більше. І без енергетиків! - Президент Перекопов беззвучно засміявся над своїм жартом. Поруч нервово хіхікав професор Іванов, якому було зовсім не до сміху. - Все. Мені пора йти. Напевно сьогодні відпочину, треба подумати. До зустрічі.
Президент Василь Васильович Перекопов рішуче підвівся і пройшов до дверей. Ще раз оглянувши кабінет і професора Іванова, підморгнув йому і вийшов. Петро Миколайович важко зітхнув і сповз у крісло. Потім поліз у кишеню і тремтячими руками дістав якусь пігулку. Запив її коньяком з шухлядки і пробурмотів: «Головне - не куріть в туалеті, коли пісяєте».
Далі буде. Точно точно.
P. S. Усі збіги випадкові. Якщо вам здається, що це щось чи когось нагадує - вам так лише здається. Паралелей проводити теж не треба.