Туреччина безпутьовочна. Пост 1.
Пройшло всього 10 днів після повернення з Туреччини, а через спеку і „драглистість” київського повітря, через цей повільний лінивий плин часу здалося, що уже місяць я тут варюся. Через цю ж спеку мені дуже впадло було писати якісь звіти, показати якісь фото. А показати є що. Стамбул (+2 міста на чорноморському побережжі) з турками, які гостинно зустрілися і возилися з нами в прямому сенсі цього слова :) не порівняти з лєжаком біля готелю в Анталії. Але тепер фото відібрані, відредаговані, розділені на окремі пости. Діточки, сідайте зручніше, бо я починаю я свої чотирипостові побрехеньки.
На відміну від минулого року, цього року від готельного відпочинку ми відмовилися. Чому? Бо нам запропонували шикарну альтернативу з прекрасною програмою. Відмовитися було неможливо. Тому я, Катко і Аня погодилися на пропозицію нашого турецького друга Ахмета, про якого я згадував рік тому. Ми їхали подивитися Стамбул, а також два інших містечка на побережжі Чорного моря, де у сім’ї Амета були будинки. Це містечко Арчакоджа (десь 20 тис. населення) і Ереглі (60 тис.). Маршрут Самбул-Арчакоджа-Ереглі-Арчакоджа-Ереглі-Стамбул.
Між Стамбулом і Арчакоджа десь 2,5-3 години їзди. Між Арчакоджа і Ереглі десь хвилин 30. Отак і каталися.
За неповних 9 днів ми перезнайомилися і перецілувалися (по товаріщєскі) навіть з більшою кількістю людей, ніж я познайомився e черзі в туалет в Ерікс-барі за 7 років. А це місце дуже сприяло знайомству.)))) Кстаті, грузини в щоки цілуються 3 рази, а турки - 2. Це означає, шо турки більш заняті і в них менше вільного часу. Іншого пояснення я не придумав.
Коротко про переліт. Аеросвіт опускається все нижче і нижче. Перші ласточки убогості Аеросвіту були вже в травні під час польоту в Грузію. Політ в Стамбул - повне лажа. Все описувати не буду, але люди, які летите Аеросвітом, знайте - у вас 2 вороги. Це сам Аеросвіт і реконструкція терміналу в Борисполі. За 2 години ми так і не встигли пройти всі необхідні процедури. Нас і ще кількох людей чекав весь літак. Співробітники Аеросвіту це знали, бачили давку на паспортному контролі. Але нічого не робили. Таке.
А ось цим нас пригощали. Унилоє гавно (хоть про їжу так не можна, але це не їжа).
Найцікавіше, шо колись таку булочку давали просто до основної їжі. Ше й масло пропонували. А цього разу в булочці був шматочок помідора і шматочок шинки, зі свинини, на рейсі в Стамбул, де половина пасажирів - турки-мусульмани. Ну да ладно.
Стамбульські пробки страшніші за київські. А шо ж ви хотіли? Вузькі вулиці і 17 млн. населення. Зате спеку там витримати дуже легко. За це треба дякувати двом морям і Босфору.
Нас зустрів Ахмет, повіз вечеряти в чудовий ресторан, і наступного ранку ми поїхали через Босфор, в азійську частину Туреччини. Поїхали в Арчакоджа, в будинок, якому 105 років. Але про це завтра напишу. І фото завтра покажу.
На відміну від минулого року, цього року від готельного відпочинку ми відмовилися. Чому? Бо нам запропонували шикарну альтернативу з прекрасною програмою. Відмовитися було неможливо. Тому я, Катко і Аня погодилися на пропозицію нашого турецького друга Ахмета, про якого я згадував рік тому. Ми їхали подивитися Стамбул, а також два інших містечка на побережжі Чорного моря, де у сім’ї Амета були будинки. Це містечко Арчакоджа (десь 20 тис. населення) і Ереглі (60 тис.). Маршрут Самбул-Арчакоджа-Ереглі-Арчакоджа-Ереглі-Стамбул.
Між Стамбулом і Арчакоджа десь 2,5-3 години їзди. Між Арчакоджа і Ереглі десь хвилин 30. Отак і каталися.
За неповних 9 днів ми перезнайомилися і перецілувалися (по товаріщєскі) навіть з більшою кількістю людей, ніж я познайомився e черзі в туалет в Ерікс-барі за 7 років. А це місце дуже сприяло знайомству.)))) Кстаті, грузини в щоки цілуються 3 рази, а турки - 2. Це означає, шо турки більш заняті і в них менше вільного часу. Іншого пояснення я не придумав.
Коротко про переліт. Аеросвіт опускається все нижче і нижче. Перші ласточки убогості Аеросвіту були вже в травні під час польоту в Грузію. Політ в Стамбул - повне лажа. Все описувати не буду, але люди, які летите Аеросвітом, знайте - у вас 2 вороги. Це сам Аеросвіт і реконструкція терміналу в Борисполі. За 2 години ми так і не встигли пройти всі необхідні процедури. Нас і ще кількох людей чекав весь літак. Співробітники Аеросвіту це знали, бачили давку на паспортному контролі. Але нічого не робили. Таке.
А ось цим нас пригощали. Унилоє гавно (хоть про їжу так не можна, але це не їжа).
Найцікавіше, шо колись таку булочку давали просто до основної їжі. Ше й масло пропонували. А цього разу в булочці був шматочок помідора і шматочок шинки, зі свинини, на рейсі в Стамбул, де половина пасажирів - турки-мусульмани. Ну да ладно.
Стамбульські пробки страшніші за київські. А шо ж ви хотіли? Вузькі вулиці і 17 млн. населення. Зате спеку там витримати дуже легко. За це треба дякувати двом морям і Босфору.
Нас зустрів Ахмет, повіз вечеряти в чудовий ресторан, і наступного ранку ми поїхали через Босфор, в азійську частину Туреччини. Поїхали в Арчакоджа, в будинок, якому 105 років. Але про це завтра напишу. І фото завтра покажу.