Експедиція в Полтву.
Близько одинадцятої ми вийшли з дому, взявши з собою запасні речі, щоб переодягнутись перед спуском. В центрі нас чекала ще одна людина, разом з якою ми мали іти в Полтву, таким чином нас налічувалось шість осіб.
В пів дванадцятої ми потрапили до квартири в центрі міста не далеко від біологічного факультету, щоб перевдягнутись та перевірити спорядження.
Після чого по вулиці Франка ми дійшли в район площі Петрушевича - Шота Роставелі до зазначеного люку. Зайшовши у відкритий підїзд я накинув на себе захист у вигляді поліетиленового дощовика та сміттєвих кульків перев'язаних скотчем на взяття. Дихання від жорстких випарів захистив пов'язкою з марлі та будівничим респіратором. Після завершення ізоляції відкритих ділянок одягу четверо людей швидко відтягнули люк, щоб інші по сходах спускались до низу. Ця процедура потребую швидкості та тиші, проте на рахунок тиші додам, що зробити це дуже важко. Люк важить достатньо багато кілограм і навіть чотирьом людям швидко, і без шуму зробити це напряжно. Отже, ми один за одним ввімкнувши ліхтарі позабігали по сходах у тепле, вузьке підземелля. Так , як на вулиці був мороз, приблизно мінус п'ять - шість за Цельсієм, а під землею плюс сім - там стояла щільна пара, крізь яку ледь просвічували наші ліхтарі.
Шум від річки нагадував якийсь з карпатських водоспадів, тому довелось кілька хвилин провести коло люку для адаптації.
Перша несподіванка, яка спіткала нашу групу сталкерів трапилась нам за кілька десятків метрів від початкової точки (інсталяції). Годинник вказував на дванадцяту ночі і стоки з міста, ще тримали рівень води піднятим на кілька сантиметрів, в деяких місцях він підіймався до пів метра. Нам довелось від Петрушевича до Грушевського іти у воді перемішаною з відходами. Тут пощастило тим - в кого був хімзахист( а таких людей було лише троє). Мої ж черевики з натягнутими на них пакетами протримались не довго і вже за метрів тридцять пересуванням водами Полтви, я відчув, що ноги почали мокнути. Відчуття - жесть!
Ми швидко дійшли до сходів, які виводять на вул.Саксаганського піднялись з води і на не тривалій нараді вирішили відправити вперед людей з гумовими черевиками, щоб розвідкою перевірити на скільки підіймається далі вода та чи далеко до сухого місця. Двоє людей відправились на розвідку. Поки ми курили коло самого люка, щоб дихати більш менш свіжим повітрям. За хвилин п'ять повернулись наші розвідники і доклали, про те що вода далі підіймається ще на сантиметрів п'ятнадцять і так тримається метрів двісті до району Макдональдсу. А вже там вода знову вертається в жолоб і можна пересуватись сухим бордюром. Ця інформація викликала не цензурні вислови з боку нашої групи, але докуривши, ми все ж знову ввійшли у воду і швидко почали іти один за одним в бік проспекту Свободи. Насправді за метрів сто вода почала спадати і ще метрів за тридцять ми вийшли на сухе місце. Далі було вже сухо, проте ноги встигли безнадійно промокнути.
Сам тунель був сильно брудний, видно, що під час дощів та стоків вода підіймається по самий верх тунелю, а це метра три-чотири. Всюди залишаються груди відходів як біологічного так і побутових. Іти було слизько та небезпечно, при умові, якщо хтось впав би у жолоб, то зачепитись за щось майже не реально, за весь час всі виступи жолоба були відшліфовані то дзеркальної поверхні. Ми просувались до центру і в районі стометрівки йти стало набагато краще. Тротуар був почищений, одразу стало зрозуміло, що ми у центрі і сюди спускають екскурсії. Тут ми знову піднялись по сходах до люка біля пам'ятника Шевченку на перекур. Потім йшли вже швидше, пара, яка стояла в тунелі стала не така інтенсивна та щільна, видимість покращилась. Близько Оперного ми натрапили на веб камеру з Дому Легенд, якій продемонстрували всім відомий, навіть інтернаціональний жест ... ;)
Наступна пригода відбулась за Оперним, там в Полтву впадає великий приток з боку вул.Городоцької та формується природній водоспад (шкода, що за браком видимості не вийшли фотографії) і іти по тій стороні, по якій ми йшли до цього було не можливо, так як шлях перегороджувала впадаюча у Полтву нова річка. Ми довго думали над варіантами форсування її, але глибина цього місця була вища за коліна і перейти її могли лише ті, в кого був хімзахист (повертатись назад також не було бажання). В решті решт ми виріши по одному перебратись туди на спинах краще вдягнутих друзів. Екстрім зашкалював! Проте всі перебрались без пригод та травм.
Далі тунель розширювався та набирав висоту, з обох боків постійно траплялись притоки.
На шляху зустріли величезного щура, який помітивши нас швидко свалив у одну з таких відгалужень. Помітне звуження тунелю, та його забруднення почалось бриблизно за Міленіумом, тут правда зникло випаровування і ми зуміли зробити кілька фото.
Але пересуватись стало вкрай важко, тунель став слизьким і вузьким, ноги їздили по гімну і постійно був шанс з'їхати у річку.
Повільним кроком ми дійшли до останньої точки нашої подорожі - сходів до люка коло залізничного моста на проспекті Чорновола. Там знову ж таки відбувся перекур і вирішили, продовжити похід далі до Арсену.
Тунель помітно звужувався, дійшовши до вул.Хімічної ми зліва побачили ще один великий приток з боку Львівської пивоварні. Вода з нього була відверто білого кольору та смерділа дріжджами. Знову піднялись випари та знизилась видимість. Так ми пересувались ще метрів сто - двісті поки не прийшли до місця, де знову вода почала підійматись вище тротуару, по якому ми йшли. Ми відправили розвідку вперед, яка за кілька хвилин доповіла, що далі проходу немає, тротуар закінчується і є лише вода. Було прийнято рішення повертатись до люка поблизу Хоткевича.
Власне там ми і вилізли, годинник вказував пів третьої ночі.
Весь верхній захист було одразу викинуто до смітників, люк ми закрили і сівши у таксі поїхали до квартири, де залишили свій чистий одяг.
Скажу одразу, емоцій набрався достатньо, але наступний раз полізу туди не скоро і вже точно повністю у хімзахисті та в протигазі;)
Фото тут:
http://www.facebook.com/album.php?aid=43831&id=100000620825647&l=26f7dcd84e
В пів дванадцятої ми потрапили до квартири в центрі міста не далеко від біологічного факультету, щоб перевдягнутись та перевірити спорядження.
Після чого по вулиці Франка ми дійшли в район площі Петрушевича - Шота Роставелі до зазначеного люку. Зайшовши у відкритий підїзд я накинув на себе захист у вигляді поліетиленового дощовика та сміттєвих кульків перев'язаних скотчем на взяття. Дихання від жорстких випарів захистив пов'язкою з марлі та будівничим респіратором. Після завершення ізоляції відкритих ділянок одягу четверо людей швидко відтягнули люк, щоб інші по сходах спускались до низу. Ця процедура потребую швидкості та тиші, проте на рахунок тиші додам, що зробити це дуже важко. Люк важить достатньо багато кілограм і навіть чотирьом людям швидко, і без шуму зробити це напряжно. Отже, ми один за одним ввімкнувши ліхтарі позабігали по сходах у тепле, вузьке підземелля. Так , як на вулиці був мороз, приблизно мінус п'ять - шість за Цельсієм, а під землею плюс сім - там стояла щільна пара, крізь яку ледь просвічували наші ліхтарі.
Шум від річки нагадував якийсь з карпатських водоспадів, тому довелось кілька хвилин провести коло люку для адаптації.
Перша несподіванка, яка спіткала нашу групу сталкерів трапилась нам за кілька десятків метрів від початкової точки (інсталяції). Годинник вказував на дванадцяту ночі і стоки з міста, ще тримали рівень води піднятим на кілька сантиметрів, в деяких місцях він підіймався до пів метра. Нам довелось від Петрушевича до Грушевського іти у воді перемішаною з відходами. Тут пощастило тим - в кого був хімзахист( а таких людей було лише троє). Мої ж черевики з натягнутими на них пакетами протримались не довго і вже за метрів тридцять пересуванням водами Полтви, я відчув, що ноги почали мокнути. Відчуття - жесть!
Ми швидко дійшли до сходів, які виводять на вул.Саксаганського піднялись з води і на не тривалій нараді вирішили відправити вперед людей з гумовими черевиками, щоб розвідкою перевірити на скільки підіймається далі вода та чи далеко до сухого місця. Двоє людей відправились на розвідку. Поки ми курили коло самого люка, щоб дихати більш менш свіжим повітрям. За хвилин п'ять повернулись наші розвідники і доклали, про те що вода далі підіймається ще на сантиметрів п'ятнадцять і так тримається метрів двісті до району Макдональдсу. А вже там вода знову вертається в жолоб і можна пересуватись сухим бордюром. Ця інформація викликала не цензурні вислови з боку нашої групи, але докуривши, ми все ж знову ввійшли у воду і швидко почали іти один за одним в бік проспекту Свободи. Насправді за метрів сто вода почала спадати і ще метрів за тридцять ми вийшли на сухе місце. Далі було вже сухо, проте ноги встигли безнадійно промокнути.
Сам тунель був сильно брудний, видно, що під час дощів та стоків вода підіймається по самий верх тунелю, а це метра три-чотири. Всюди залишаються груди відходів як біологічного так і побутових. Іти було слизько та небезпечно, при умові, якщо хтось впав би у жолоб, то зачепитись за щось майже не реально, за весь час всі виступи жолоба були відшліфовані то дзеркальної поверхні. Ми просувались до центру і в районі стометрівки йти стало набагато краще. Тротуар був почищений, одразу стало зрозуміло, що ми у центрі і сюди спускають екскурсії. Тут ми знову піднялись по сходах до люка біля пам'ятника Шевченку на перекур. Потім йшли вже швидше, пара, яка стояла в тунелі стала не така інтенсивна та щільна, видимість покращилась. Близько Оперного ми натрапили на веб камеру з Дому Легенд, якій продемонстрували всім відомий, навіть інтернаціональний жест ... ;)
Наступна пригода відбулась за Оперним, там в Полтву впадає великий приток з боку вул.Городоцької та формується природній водоспад (шкода, що за браком видимості не вийшли фотографії) і іти по тій стороні, по якій ми йшли до цього було не можливо, так як шлях перегороджувала впадаюча у Полтву нова річка. Ми довго думали над варіантами форсування її, але глибина цього місця була вища за коліна і перейти її могли лише ті, в кого був хімзахист (повертатись назад також не було бажання). В решті решт ми виріши по одному перебратись туди на спинах краще вдягнутих друзів. Екстрім зашкалював! Проте всі перебрались без пригод та травм.
Далі тунель розширювався та набирав висоту, з обох боків постійно траплялись притоки.
На шляху зустріли величезного щура, який помітивши нас швидко свалив у одну з таких відгалужень. Помітне звуження тунелю, та його забруднення почалось бриблизно за Міленіумом, тут правда зникло випаровування і ми зуміли зробити кілька фото.
Але пересуватись стало вкрай важко, тунель став слизьким і вузьким, ноги їздили по гімну і постійно був шанс з'їхати у річку.
Повільним кроком ми дійшли до останньої точки нашої подорожі - сходів до люка коло залізничного моста на проспекті Чорновола. Там знову ж таки відбувся перекур і вирішили, продовжити похід далі до Арсену.
Тунель помітно звужувався, дійшовши до вул.Хімічної ми зліва побачили ще один великий приток з боку Львівської пивоварні. Вода з нього була відверто білого кольору та смерділа дріжджами. Знову піднялись випари та знизилась видимість. Так ми пересувались ще метрів сто - двісті поки не прийшли до місця, де знову вода почала підійматись вище тротуару, по якому ми йшли. Ми відправили розвідку вперед, яка за кілька хвилин доповіла, що далі проходу немає, тротуар закінчується і є лише вода. Було прийнято рішення повертатись до люка поблизу Хоткевича.
Власне там ми і вилізли, годинник вказував пів третьої ночі.
Весь верхній захист було одразу викинуто до смітників, люк ми закрили і сівши у таксі поїхали до квартири, де залишили свій чистий одяг.
Скажу одразу, емоцій набрався достатньо, але наступний раз полізу туди не скоро і вже точно повністю у хімзахисті та в протигазі;)
Фото тут:
http://www.facebook.com/album.php?aid=43831&id=100000620825647&l=26f7dcd84e