К критике теории игр / До критики теорії ігор
Оригинал взят у comuna_ua в К критике теории игр / До критики теорії ігор
Запись опубликована КОМУНА.ORG.UA. Вы можете оставить комментарии здесь или здесь.
Примечание от редакции: Статья публикуется на двух языках, русском и украинском.
Красное небо над Вольным народом,
Люди с винтовками сеют пшеницу…
Одно из центральных мест в теории и практике (как экономической, так и социальной) экономических либералов занимает почти религиозная вера в то, что эгоистический частнособственнический интерес является самой эффективной моделью поведения человека в обществе. Эта вера основывается на простом убеждении в том, что удовлетворяя свой эгоистический интерес, каждый конкретный индивид помогает наиболее эффективно реализовать потребности и других членов общества. У классика политэкономии Адама Смита такой механизм называется «невидимой рукой рынка». Смысл этой самой «невидимой руки» заключается в том, что каждый конкретный производитель в своем стремлении к удовлетворению своих частнособственнических интересов вынужден производить и продавать товары, которые будут удовлетворять частнособственнические интересы других - и далее в масштабах всего общества. Эта простая и очевидная для большинства в условиях рыночной модели экономики мысль сквозняком проходит через экономические и философские концепции либералов на всем пути их «развития» (деградации???). Классики политэкономии (Смит, Риккардо), неоклассики (Австрийская экономическая школа), либертарианцы (начиная с Алисы Зиновьевны Розенбаум, ака Айн Рэнд) и сторонники идеологии и экономической модели неолиберализма (“чикагские мальчики” с Уолл-стрит) - все они сходятся на этом простейшем постулате. В центре любой научной или философской концепции экономических либералов стоит именно индивид-эгоист, удовлетворяющий свой частнособственнический интерес.
В данной полемической, обзорной статье мы попробуем с помощью одного из современных инструментов, используемого в различных социологических и экономических исследованиях ведущими социологами и экономистами мира, развенчать миф об экономической эффективности частнособственнического интереса и его способности к наиболее эффективному удовлетворению потребностей, как каждого конкретного индивида, так и общества в целом.
Речь пойдет об одном из фундаментальных противоречий теории игр. Прежде чем говорить о фундаментальном противоречии, вкратце обрисуем теорию игр для неискушенного в математическом моделировании читателя.
Основным предметом исследования теории игр является исследование конфликта интересов в рамках замкнутой экономической системы. Целью теории игр является выработка оптимальной стратегии и тактики поведения «игрока» с точки зрения максимизации его личной выгоды или, что по сути то же самое, минимизации проигрыша. Примером практической сферы применения теории игр может являться разработка стратегии развития капиталистической компании в условиях рыночной конкуренции - и с целью максимизации прибыли этой самой компании, и в перспективе достижения конкурентного преимущества по отношению к другим компаниям, действующим в рамках рынка. Здесь стоит отметить, что сама по себе теория игр создавалась именно для целей субъектов рыночной экономики (предпринимателей). Свое начало она ведет от Австрийской экономической школы. Математические аспекты и некоторые возможные практические приложения теории игр были изложены в рамках классической для современных неолибералов книги 1944 года издания: «Теория игр и экономическое поведение». Теория игр развивается как один из перспективных инструментов моделирования и анализа в экономике и социологии вот уже без малого 100 лет. Более того, данный инструмент анализа, без сомнения, будет полезен для будущей социалистической экономики, основанной на рационализированном производстве и потреблении, а не на дикой и необузданной стихии рынка, порождающей большинство бед современного человека. Такой вывод нам позволяет сделать тот факт, что теория игр уже обнажила целый ряд противоречий капиталистической системы, которые нельзя разрешить в рамках рыночной экономики и лежащего в ее основе примата частнособственнического интереса. Об одном из таких противоречий теории игр под названием «Дилемма заключенного» пойдет речь далее.
Представим себе двух подследственных (в условиях современных российских реалий это будет сделать несложно), проходящих по одному и тому же делу и которых следователь вызывает на допрос. Условно обозначим их заключенный «А» (анархист?) и заключенный «С» (социалист?). Согласно классическому примеру из теории игр, у следствия нет прямых доказательств вины каждого из заключенных, и у каждого из заключенных существует две стратегии поведения: хранить молчание или свидетельствовать против своего подельника. Также стоит иметь в виду тот аспект, что сотрудничество со следствием в большинстве правовых систем мира является смягчающим наказание фактором, а действие в составе «преступной группы» - наоборот, отягчающим. Если заключенный «А» свидетельствует против «С», в то время как «С» хранит молчание, то «А» отпускают (сотрудничество со следствием), а «С» получает максимально возможный срок за свое индивидуальное «преступление» и отказ от сотрудничества со следствием - пусть будет 5 лет. То же самое происходит и в обратной ситуации, где «С» дает показания против «А», а «А» хранит молчание. Если «А» и «С» свидетельствуют друг против друга, то сотрудничество со следствием (смягчающий фактор) компенсируется действием в составе организованной «преступной группы» (отягчающий фактор) и оба они в итоге получают средний срок, предусмотренный для данного вида преступления, - скажем, 3 года. Если «А» и «С» хранят молчание в отношении друг друга, то в условиях отсутствия прямых доказательств оба получают минимальные сроки - скажем, по 1-му году. Схематично все вышесказанное можно выразить в следующей таблице:
«А» хранит молчание
«А» дает показания против «С»
«С» хранит молчание
1 год заключения каждому
«А» на свободе, 5 лет заключения для «С»
«С» дает показание против «А»
«С» на свободе, 5 лет заключения для «А»
3 года заключения каждому
Если мы поставим себя на место одного из заключенных, то логика (в рамках частного, эгоистического интереса) будет следующая: если партнер молчит, то лучше его сдать, чтобы не сидеть 1 год, если партнер говорит, то лучше его все равно сдать, чтобы сидеть 3 года, а не 5. В любом случае, стратегия давать показания против своего «подельника» будет доминировать (в рамках частного, эгоистического интереса) и, скорее всего, обоим придется сидеть по 3 года. Таким образом, проявляется парадокс: стремясь принять оптимальное для себя решение (в рамках эгоистического интереса), заключенные будут действовать против своих собственных интересов, которые заключаются в том, чтобы молчать обоим и получить минимальный срок. Иными словами, основная аксиома экономических либералов об эффективности частнособственнического интереса в вопросе удовлетворения потребностей общества и индивида не работает в рамках замкнутой экономической системы.
Мы не являемся сторонниками идей «свободного рынка», «свободной конкуренции» и прочего «говна истории», поэтому в своем анализе «дилеммы заключенного» не ограничены узкими рамками частнособственнического интереса. И именно поэтому нам легко дается вывод, что «дилемма заключенного» является дилеммой только для неолибералов, либертарианцев и прочих сторонников рыночных утопий. Любому рациональному человеку вполне очевиден тот простой факт, что, занимаясь рискованной деятельностью, можно предвидеть и моделировать основные риски этой деятельности и сообща, подвергнув их анализу и рационализации, заранее договориться о решении оптимальном или, как минимум, приемлемом для всех участников процесса. «Дилемма заключенного» является одним из ярчайших подтверждений того, что в рамках системы успех каждого является следствием успеха всех, а успех всех не мыслим без активного и рационализированного участия в нем каждого.
Некоторые пытливые умы могут задаться вполне закономерным вопросом: а какое же отношение вышеописанная модель имеет к реальной экономической практике? Попробуем соотнести ее с реальными предпринимателями и их действиями на рынке. Не секрет, что любой предприниматель, использующий наемный труд, имеет заинтересованность в повышении уровня образования общества по целому ряду причин, одна из них - необходимость нанимать высококвалифицированных работников для обслуживания современного развитого наукоемкого и высокотехнологичного производства. Для подготовки работников высокой квалификации необходима развитая система образования. Развитая система образования требует материальных и интеллектуальных инвестиций общества. Эти инвестиции из-за своих масштабов не по силам частным инвесторам. Этот факт делает необходимым создание такого института общества, который перераспределял бы часть капитала, сосредоточенного в обществе в пользу таких инвестиций. При капитализме таким институтом выступает национальное государство, которое при помощи механизма налогообложения изымает часть капитала предпринимателей и направляет их в качестве инвестиций, в том числе и на образование. Здесь и возникает конфликт. Дело в том, что частный предприниматель, идя на поводу у своего частнособственнического интереса, заинтересован в максимизации собственной прибыли и минимизации налоговых выплат в пользу государства. Тем самым, уходя от налогообложения и уменьшая перераспределяемые в пользу образования ресурсы, частные предприниматель в перспективе действует против себя, т.к. никакое высокоразвитое производство и инновации немыслимы без развитой и общедоступной системы образования. По сути, механизм тот же самый - индивидуальный предприниматель в данном случае играет на себя, минимизирует налоги и максимизирует прибыль. В результате такой игры проигрывает как все общество в целом, так и сам предприниматель вместе со своим производством. Естественно описанная выше система тоже является упрощенной моделью, на практике все сложнее, но общая тенденция налицо и в рамках рыночной экономики и частнособственнического интереса у «Дилеммы заключенного» нет решения.
Мир сегодня - это та же самая замкнутая экономическая система (Капитал), только на порядки более сложная, однако это не значит, что оптимизировать ее нельзя при помощи все той же рационализации рисков, моделирования, всестороннего и глубокого анализа и выработки решений, приемлемых для всех субъектов этой системы вне зависимости от уровня их идентичности. Прогрессивным и честным людям всего мира нужно просто (на самом деле это совсем не просто, но возможно) продумать основные механизмы такого взаимодействия.
Здесь стоит отметить, что на практике и в теории эгоистической концепции (экономической, философской, социальной) на протяжении всего исторического процесса (даже до того, как эгоизм был научно обоснован) всегда противостояла другая традиция, уходящая своими корнями глубоко в доклассовое общество. Опыт этой народной традиции должен быть подвергнут, на наш взгляд, детальному анализу и переосмыслению, а так же адаптации к современным практическим реалиям. В русском народе эта традиция заключалась и заключается в стремлении к соборности, общинности, взаимопомощи и взаимовыручке, на практике она зачастую выливалась в акты беспрецедентного самопожертвования и народного героизма. Эта традиция имела всегда выражение в народном фольклоре - легендах, былинах, сказаниях, пословицах и поговорках. Эта традиция показала свою истинную живучесть. Сколько бы ни навязывали русскому народу эгоистические ценности узурпаторы и паразиты различных мастей, традиция солидарности и взаимопомощи как птица Феникс всегда возрождалась в каждом новом поколении русских людей. Возрождаясь, она всегда вступала в непримиримый конфликт с эгоистическим частнособственническим интересом узурпаторов и не раз выводила русских людей из кризисной ситуации. Справедливости ради стоит отметить, что такая замечательная традиция существует в любом народе в большей или меньшей степени в зависимости от времени и места. И эта традиции есть то, что роднит и сближает любого простого человека из любой стороны света с любым другим простым человеком на планете Земля, и русский человек здесь отнюдь не исключение, а правило.
Первейшей задачей современных прогрессивных людей должна являться рационализация кооперации и взаимопомощи в масштабах всего мира, а так же повсеместное распространение научного знания, полученного в процессе этой рационализации. Оптимизма добавляет то, что начинать с нуля нам не придется. Системный анализ, начатый Карлом Генрихом Марксом, был продолжен и расширен многими другими достойнейшими людьми, относящими себя к различным революционным традициями (социалистическим, коммунистическим, анархическим, народническим), а современные средства производства (о них мы еще напишем) делают кооперативную мировую экономику не просто красивой теорией, а самой что ни наесть реальностью. Текущая задача сторонников социальной революции, на наш взгляд, заключается в следующей последовательности: понять и изучить этот мир как минимум на порядок лучше наших политических оппонентов, распространять понимание это как можно шире, и по мере охвата пониманием все более широких слоев населения начинать менять этот мир сообща и действительно осознанно.
А пока никто не даст нам избавленья, ни Царь, ни Бог, и ни Герой…
Черная Заря
*************
Одне з центральних місць у теорії та практиці (як економічної, так і соціальної) економічних лібералів займає майже релігійна віра в те, що егоїстичний приватновласницький інтерес є найефективнішою моделлю поведінки людини в суспільстві. Ця віра ґрунтується на простому переконанні в тому, що задовольняючи свій егоїстичний інтерес, кожен конкретний індивід допомагає найбільш ефективно реалізувати потреби й інших членів суспільства. У класика політекономії Адама Сміта такий механізм називається «невидимою рукою ринку». Сенс існування цієї самої «невидимої руки» полягає в тому, що кожен конкретний виробник у своєму прагненні до задоволення своїх приватновласницьких інтересів змушений виробляти та продавати товари, які будуть задовольняти приватновласницькі інтереси інших - і далі в масштабах усього суспільства. Ця проста й очевидна для більшості за умов ринкової моделі економіки ідея лейтмотивом проходить через економічні та філософські концепції лібералів на всьому шляху їх «розвитку» (деградації???). Класики політекономії (Сміт, Ріккардо), неокласики (Австрійська економічна школа), лібертаріанці (починаючи з Аліси Зіновіївни Розенбаум, ака Айн Ренд), та прихильники ідеології та економічної моделі неолібералізму (“чиказькі хлопчики” з Уолл-стріт) - всі вони сходяться на цьому найпростішому постулаті. У центрі будь-якої наукової чи філософської концепції економічних лібералів стоїть саме індивід-егоїст, що задовольняє свій приватновласницький інтерес.
У цій полемічній, оглядовій статті ми спробуємо за допомогою одного з сучасних інструментів, використовуваного в різних соціологічних і економічних дослідженнях провідними соціологами та економістами світу, розвінчати міф про економічну ефективність приватновласницького інтересу та його здатність до найбільш ефективного задоволення потреб як кожного конкретного індивіда, так і суспільства в цілому.
Мова піде про одне з фундаментальних протиріч теорії ігор. Перш ніж говорити про це протиріччя, коротко змалюємо теорію ігор для незнайомого з математичним моделюванням читача.
Основним предметом дослідження теорії ігор є дослідження конфлікту інтересів в рамках замкнутої економічної системи. Метою теорії ігор є вироблення оптимальної стратегії та тактики поведінки «гравця» з точки зору максимізації його особистої вигоди або, що по суті те ж саме, мінімізації програшу. Прикладом практичної сфери застосування теорії ігор може бути розробка стратегії розвитку капіталістичної компанії в умовах ринкової конкуренції - і з метою максимізації прибутку цієї самої компанії, і в перспективі досягнення конкурентної переваги відносно інших компаній, що діють у рамках ринку. Тут варто зазначити, що сама по собі теорія ігор створювалася саме для цілей суб’єктів ринкової економіки (підприємців). Свій початок вона веде від Австрійської економічної школи. Математичні аспекти і деякі можливі практичні додатки теорії ігор були викладені в рамках класичної для сучасних неолібералів книги 1944 року видання: «Теорія ігор і економічна поведінка». Теорія ігор розвивається як один із перспективних інструментів моделювання та аналізу в економіці та соціології ось уже майже 100 років. Більш того, даний інструмент аналізу, без сумніву, буде корисний для майбутньої соціалістичної економіки, заснованої на раціоналізованому виробництві та споживанні, а не на дикій і неприборканій стихії ринку, що породжує більшість бід сучасної людини. Такий висновок нам дозволяє зробити той факт, що теорія ігор вже оголила цілий ряд протиріч капіталістичної системи, які не можна вирішити в рамках ринкової економіки та панування приватновласницького інтересу, який лежить в її основі. Про одне з таких протиріч теорії ігор під назвою «Дилема ув’язненого» піде мова далі.
Уявімо собі двох підслідних (у сучасних російських реаліях це буде зробити нескладно), що проходять за однією справою і яких слідчий викликає на допит. Умовно позначимо їх ув’язнений «А» (анархіст?) та ув’язнений «С» (соціаліст?). Згідно з класичним прикладом із теорії ігор, у слідства немає прямих доказів вини кожного з ув’язнених, і для кожного з них доступні дві стратегії поведінки: зберігати мовчання або свідчити проти свого спільника. Також варто мати на увазі той аспект, що співпраця зі слідством у більшості правових систем світу є фактором, що пом’якшує покарання, а дія в складі «злочинної групи» - навпаки, таким, що обтяжує його. Якщо ув’язнений «А» свідчить проти «С», в той час як «С» зберігає мовчання, то «А» відпускають (співпраця зі слідством), а «С» отримує максимально можливий термін за свій індивідуальний «злочин» і відмову від співпраці зі слідством - припустимо, 5 років. Те ж саме відбувається і в зворотній ситуації, де «С» дає свідчення проти «А», а «А» зберігає мовчання. Якщо «А» і «С» свідчать один проти одного, то співпраця зі слідством (пом’якшувальний чинник) компенсується дією в складі організованої «злочинної групи» (обтяжливий фактор), і обидва вони в підсумку отримують середній термін, передбачений для даного виду злочину, - скажімо, 3 роки. Якщо «А» і «С» зберігають мовчання один щодо одного, то за умов відсутності прямих доказів обидва отримують мінімальні терміни - скажімо, по 1-му року. Схематично все вищесказане можна виразити в наступній таблиці:
«А» зберігає мовчання
«А» дає свідчення проти «С»
«С» зберігає мовчання
1 рік ув’язнення кожному
«А» на свободі, 5 років ув’язнення для «С»
«С» дає свідчення проти «А»
«С» на свободі, 5 років ув’язнення для «А»
3 роки ув’язнення кожному
Якщо ми поставимо себе на місце одного з ув’язнених, то логіка (в рамках приватного, егоїстичного інтересу) буде наступною: якщо партнер мовчить, то краще його здати, щоб не сидіти 1 рік, якщо партнер говорить, то краще його все одно здати, щоб сидіти 3 роки, а не 5. У будь-якому випадку, стратегія давати свідчення проти свого «спільника» буде домінувати (в рамках приватного, егоїстичного інтересу) і, швидше за все, обом доведеться сидіти по 3 роки. Таким чином, проявляється парадокс: прагнучи прийняти оптимальне для себе рішення (в рамках егоїстичного інтересу), ув’язнені будуть діяти проти своїх власних інтересів, які полягають у тому, щоб мовчати обом і отримати мінімальний термін. Іншими словами, основна аксіома економічних лібералів про ефективність приватновласницького інтересу в питанні задоволення потреб суспільства та індивіда не працює в рамках замкнутої економічної системи.
Ми не є прихильниками ідей «вільного ринку», «вільної конкуренції» та іншого «гівна історії», тому в своєму аналізі «дилеми ув’язненого» не обмежені вузькими рамками приватновласницького інтересу. І саме тому нам легко дається висновок, що «дилема ув’язненого» є дилемою тільки для неолібералів, лібертаріанців та інших прихильників ринкових утопій. Будь-якій раціонально мислячій людині цілком очевидний той простий факт, що, займаючись ризикованою діяльністю, можна передбачати і моделювати основні ризики цієї діяльності та спільно, піддавши їх аналізу та раціоналізації, заздалегідь домовитися про оптимальне або, як мінімум, прийнятне для всіх учасників процесу рішення . «Дилема ув’язненого» є одним із найяскравіших підтверджень того, що в рамках системи успіх кожного є наслідком успіху всіх, а успіх усіх не мислимий без активної та раціоналізованої участі в ньому кожного.
Деякі допитливі уми можуть задати цілком закономірне питання: а яке ж відношення вищеописана модель має до реальної економічної практики? Спробуємо співвіднести її з реальними підприємцями та їхніми діями на ринку. Не секрет, що будь-який підприємець, який використовує найману працю, має зацікавленість у підвищенні рівня освіти суспільства з цілого ряду причин, одна з них - необхідність наймати висококваліфікованих працівників для обслуговування сучасного розвиненого наукоємного та високотехнологічного виробництва. Для підготовки працівників високої кваліфікації необхідна розвинена система освіти. Розвинена система освіти вимагає матеріальних та інтелектуальних інвестицій суспільства. Ці інвестиції через свої масштаби не по силам приватним інвесторам. Цей факт робить необхідним створення такого інституту суспільства, який перерозподіляв б частину капіталу, зосередженого в суспільстві на користь таких інвестицій. За капіталізму таким інститутом виступає національна держава, яка за допомогою механізму оподаткування вилучає частину капіталу підприємців і направляє їх у якості інвестицій, в тому числі й на освіту. Тут і виникає конфлікт. Справа в тому, що приватний підприємець, йдучи на поводу у свого приватновласницького інтересу, зацікавлений у максимізації власного прибутку та мінімізації податкових виплат на користь держави. Тим самим, втікаючи від оподаткування та зменшуючи розподілювані на користь освіти ресурси, приватні підприємець в перспективі діє проти самого себе, тому що жодне високорозвинуте виробництво та жодні інновації немислимі без розвиненої та загальнодоступної системи освіти. По суті, механізм той же самий - індивідуальний підприємець у цьому випадку грає на себе, мінімізує податки і максимізує прибуток. В результаті такої гри програє як все суспільство в цілому, так і сам підприємець разом зі своїм виробництвом. Природно, описана вище система теж є спрощеною моделлю, на практиці все складніше, але загальна тенденція очевидна, і в рамках ринкової економіки і приватновласницького інтересу у «дилеми ув’язненого» немає рішення.
Світ сьогодні - це та ж сама замкнута економічна система (Капітал), тільки на порядки складніша, однак це не означає, що оптимізувати її не можна за допомогою все тієї ж раціоналізації ризиків, моделювання, всебічного та глибокого аналізу і розробки рішень, прийнятних для всіх суб’єктів цієї системи незалежно від рівня їх ідентичності. Прогресивним і чесним людям всього світу потрібно просто (насправді це зовсім не просто, але можливо) продумати основні механізми такої взаємодії.
Тут варто зазначити, що на практиці та в теорії егоїстичній концепції (економічній, філософській, соціальній) протягом усього історичного процесу (навіть до того, як егоїзм був науково обґрунтований) завжди протистояла інша традиція, що йде своїм корінням глибоко в докласове суспільство. Досвід цієї народної традиції має бути підданий, на наш погляд, детальному аналізу і переосмисленню, а також адаптації до сучасних практичних реалій. У руському народі ця традиція полягала та полягає в прагненні до соборності, общинності, взаємодопомоги та взаємовиручки, на практиці вона часто виливалася в акти безпрецедентної самопожертви та народного героїзму. Ця традиція завжди мала вираження в народному фольклорі - легендах, билинах, переказах, прислів’ях і приказках. Ця традиція показала свою істинну живучість. Скільки б не нав’язували руському народові егоїстичні цінності узурпатори та паразити різних мастей, традиція солідарності та взаємодопомоги, як птах Фенікс, завжди відроджувалася в кожному новому поколінні руських людей. Відроджуючись, вона завжди вступала в непримиренний конфлікт з егоїстичним приватновласницьким інтересом узурпаторів і не раз виводила руських людей з кризової ситуації. Справедливості заради варто відзначити, що така чудова традиція існує в будь-якому народі в більшій чи меншій мірі залежно від часу і місця. І ця традиція є тим, що ріднить і зближує будь-яку просту людину з будь-якої сторони світу з будь-якою іншою простою людиною на планеті Земля, і руська людина тут аж ніяк не виняток, а правило.
Найпершим завданням сучасних прогресивних людей повинна бути раціоналізація кооперації та взаємодопомоги в масштабах всього світу, а також повсюдне поширення наукового знання, отриманого в процесі цієї раціоналізації. Оптимізму додає те, що починати з нуля нам не доведеться. Системний аналіз, розпочатий Карлом Генріхом Марксом, був продовжений і розширений багатьма іншими достойними людьми, що відносили себе до різних революційних традицій (соціалістичних, комуністичних, анархічних, народницьких), а сучасні засоби виробництва (про них ми ще напишемо) роблять кооперативну світову економіку не просто гарною теорією, а найреальнішою реальністю. Поточне завдання прихильників соціальної революції, на наш погляд, полягає в наступному: зрозуміти та вивчити цей світ як мінімум на порядок краще наших політичних опонентів, поширювати це розуміння якомога ширше, і в міру охоплення розумінням все більш широких верств населення починати змінювати цей світ спільно та дійсно усвідомлено.
А поки ніхто не дасть нам визволення, ні Цар, ні Бог, і ні Герой …
Чорна Зоря
Запись опубликована КОМУНА.ORG.UA. Вы можете оставить комментарии здесь или здесь.
Примечание от редакции: Статья публикуется на двух языках, русском и украинском.
Красное небо над Вольным народом,
Люди с винтовками сеют пшеницу…
Одно из центральных мест в теории и практике (как экономической, так и социальной) экономических либералов занимает почти религиозная вера в то, что эгоистический частнособственнический интерес является самой эффективной моделью поведения человека в обществе. Эта вера основывается на простом убеждении в том, что удовлетворяя свой эгоистический интерес, каждый конкретный индивид помогает наиболее эффективно реализовать потребности и других членов общества. У классика политэкономии Адама Смита такой механизм называется «невидимой рукой рынка». Смысл этой самой «невидимой руки» заключается в том, что каждый конкретный производитель в своем стремлении к удовлетворению своих частнособственнических интересов вынужден производить и продавать товары, которые будут удовлетворять частнособственнические интересы других - и далее в масштабах всего общества. Эта простая и очевидная для большинства в условиях рыночной модели экономики мысль сквозняком проходит через экономические и философские концепции либералов на всем пути их «развития» (деградации???). Классики политэкономии (Смит, Риккардо), неоклассики (Австрийская экономическая школа), либертарианцы (начиная с Алисы Зиновьевны Розенбаум, ака Айн Рэнд) и сторонники идеологии и экономической модели неолиберализма (“чикагские мальчики” с Уолл-стрит) - все они сходятся на этом простейшем постулате. В центре любой научной или философской концепции экономических либералов стоит именно индивид-эгоист, удовлетворяющий свой частнособственнический интерес.
В данной полемической, обзорной статье мы попробуем с помощью одного из современных инструментов, используемого в различных социологических и экономических исследованиях ведущими социологами и экономистами мира, развенчать миф об экономической эффективности частнособственнического интереса и его способности к наиболее эффективному удовлетворению потребностей, как каждого конкретного индивида, так и общества в целом.
Речь пойдет об одном из фундаментальных противоречий теории игр. Прежде чем говорить о фундаментальном противоречии, вкратце обрисуем теорию игр для неискушенного в математическом моделировании читателя.
Основным предметом исследования теории игр является исследование конфликта интересов в рамках замкнутой экономической системы. Целью теории игр является выработка оптимальной стратегии и тактики поведения «игрока» с точки зрения максимизации его личной выгоды или, что по сути то же самое, минимизации проигрыша. Примером практической сферы применения теории игр может являться разработка стратегии развития капиталистической компании в условиях рыночной конкуренции - и с целью максимизации прибыли этой самой компании, и в перспективе достижения конкурентного преимущества по отношению к другим компаниям, действующим в рамках рынка. Здесь стоит отметить, что сама по себе теория игр создавалась именно для целей субъектов рыночной экономики (предпринимателей). Свое начало она ведет от Австрийской экономической школы. Математические аспекты и некоторые возможные практические приложения теории игр были изложены в рамках классической для современных неолибералов книги 1944 года издания: «Теория игр и экономическое поведение». Теория игр развивается как один из перспективных инструментов моделирования и анализа в экономике и социологии вот уже без малого 100 лет. Более того, данный инструмент анализа, без сомнения, будет полезен для будущей социалистической экономики, основанной на рационализированном производстве и потреблении, а не на дикой и необузданной стихии рынка, порождающей большинство бед современного человека. Такой вывод нам позволяет сделать тот факт, что теория игр уже обнажила целый ряд противоречий капиталистической системы, которые нельзя разрешить в рамках рыночной экономики и лежащего в ее основе примата частнособственнического интереса. Об одном из таких противоречий теории игр под названием «Дилемма заключенного» пойдет речь далее.
Представим себе двух подследственных (в условиях современных российских реалий это будет сделать несложно), проходящих по одному и тому же делу и которых следователь вызывает на допрос. Условно обозначим их заключенный «А» (анархист?) и заключенный «С» (социалист?). Согласно классическому примеру из теории игр, у следствия нет прямых доказательств вины каждого из заключенных, и у каждого из заключенных существует две стратегии поведения: хранить молчание или свидетельствовать против своего подельника. Также стоит иметь в виду тот аспект, что сотрудничество со следствием в большинстве правовых систем мира является смягчающим наказание фактором, а действие в составе «преступной группы» - наоборот, отягчающим. Если заключенный «А» свидетельствует против «С», в то время как «С» хранит молчание, то «А» отпускают (сотрудничество со следствием), а «С» получает максимально возможный срок за свое индивидуальное «преступление» и отказ от сотрудничества со следствием - пусть будет 5 лет. То же самое происходит и в обратной ситуации, где «С» дает показания против «А», а «А» хранит молчание. Если «А» и «С» свидетельствуют друг против друга, то сотрудничество со следствием (смягчающий фактор) компенсируется действием в составе организованной «преступной группы» (отягчающий фактор) и оба они в итоге получают средний срок, предусмотренный для данного вида преступления, - скажем, 3 года. Если «А» и «С» хранят молчание в отношении друг друга, то в условиях отсутствия прямых доказательств оба получают минимальные сроки - скажем, по 1-му году. Схематично все вышесказанное можно выразить в следующей таблице:
«А» хранит молчание
«А» дает показания против «С»
«С» хранит молчание
1 год заключения каждому
«А» на свободе, 5 лет заключения для «С»
«С» дает показание против «А»
«С» на свободе, 5 лет заключения для «А»
3 года заключения каждому
Если мы поставим себя на место одного из заключенных, то логика (в рамках частного, эгоистического интереса) будет следующая: если партнер молчит, то лучше его сдать, чтобы не сидеть 1 год, если партнер говорит, то лучше его все равно сдать, чтобы сидеть 3 года, а не 5. В любом случае, стратегия давать показания против своего «подельника» будет доминировать (в рамках частного, эгоистического интереса) и, скорее всего, обоим придется сидеть по 3 года. Таким образом, проявляется парадокс: стремясь принять оптимальное для себя решение (в рамках эгоистического интереса), заключенные будут действовать против своих собственных интересов, которые заключаются в том, чтобы молчать обоим и получить минимальный срок. Иными словами, основная аксиома экономических либералов об эффективности частнособственнического интереса в вопросе удовлетворения потребностей общества и индивида не работает в рамках замкнутой экономической системы.
Мы не являемся сторонниками идей «свободного рынка», «свободной конкуренции» и прочего «говна истории», поэтому в своем анализе «дилеммы заключенного» не ограничены узкими рамками частнособственнического интереса. И именно поэтому нам легко дается вывод, что «дилемма заключенного» является дилеммой только для неолибералов, либертарианцев и прочих сторонников рыночных утопий. Любому рациональному человеку вполне очевиден тот простой факт, что, занимаясь рискованной деятельностью, можно предвидеть и моделировать основные риски этой деятельности и сообща, подвергнув их анализу и рационализации, заранее договориться о решении оптимальном или, как минимум, приемлемом для всех участников процесса. «Дилемма заключенного» является одним из ярчайших подтверждений того, что в рамках системы успех каждого является следствием успеха всех, а успех всех не мыслим без активного и рационализированного участия в нем каждого.
Некоторые пытливые умы могут задаться вполне закономерным вопросом: а какое же отношение вышеописанная модель имеет к реальной экономической практике? Попробуем соотнести ее с реальными предпринимателями и их действиями на рынке. Не секрет, что любой предприниматель, использующий наемный труд, имеет заинтересованность в повышении уровня образования общества по целому ряду причин, одна из них - необходимость нанимать высококвалифицированных работников для обслуживания современного развитого наукоемкого и высокотехнологичного производства. Для подготовки работников высокой квалификации необходима развитая система образования. Развитая система образования требует материальных и интеллектуальных инвестиций общества. Эти инвестиции из-за своих масштабов не по силам частным инвесторам. Этот факт делает необходимым создание такого института общества, который перераспределял бы часть капитала, сосредоточенного в обществе в пользу таких инвестиций. При капитализме таким институтом выступает национальное государство, которое при помощи механизма налогообложения изымает часть капитала предпринимателей и направляет их в качестве инвестиций, в том числе и на образование. Здесь и возникает конфликт. Дело в том, что частный предприниматель, идя на поводу у своего частнособственнического интереса, заинтересован в максимизации собственной прибыли и минимизации налоговых выплат в пользу государства. Тем самым, уходя от налогообложения и уменьшая перераспределяемые в пользу образования ресурсы, частные предприниматель в перспективе действует против себя, т.к. никакое высокоразвитое производство и инновации немыслимы без развитой и общедоступной системы образования. По сути, механизм тот же самый - индивидуальный предприниматель в данном случае играет на себя, минимизирует налоги и максимизирует прибыль. В результате такой игры проигрывает как все общество в целом, так и сам предприниматель вместе со своим производством. Естественно описанная выше система тоже является упрощенной моделью, на практике все сложнее, но общая тенденция налицо и в рамках рыночной экономики и частнособственнического интереса у «Дилеммы заключенного» нет решения.
Мир сегодня - это та же самая замкнутая экономическая система (Капитал), только на порядки более сложная, однако это не значит, что оптимизировать ее нельзя при помощи все той же рационализации рисков, моделирования, всестороннего и глубокого анализа и выработки решений, приемлемых для всех субъектов этой системы вне зависимости от уровня их идентичности. Прогрессивным и честным людям всего мира нужно просто (на самом деле это совсем не просто, но возможно) продумать основные механизмы такого взаимодействия.
Здесь стоит отметить, что на практике и в теории эгоистической концепции (экономической, философской, социальной) на протяжении всего исторического процесса (даже до того, как эгоизм был научно обоснован) всегда противостояла другая традиция, уходящая своими корнями глубоко в доклассовое общество. Опыт этой народной традиции должен быть подвергнут, на наш взгляд, детальному анализу и переосмыслению, а так же адаптации к современным практическим реалиям. В русском народе эта традиция заключалась и заключается в стремлении к соборности, общинности, взаимопомощи и взаимовыручке, на практике она зачастую выливалась в акты беспрецедентного самопожертвования и народного героизма. Эта традиция имела всегда выражение в народном фольклоре - легендах, былинах, сказаниях, пословицах и поговорках. Эта традиция показала свою истинную живучесть. Сколько бы ни навязывали русскому народу эгоистические ценности узурпаторы и паразиты различных мастей, традиция солидарности и взаимопомощи как птица Феникс всегда возрождалась в каждом новом поколении русских людей. Возрождаясь, она всегда вступала в непримиримый конфликт с эгоистическим частнособственническим интересом узурпаторов и не раз выводила русских людей из кризисной ситуации. Справедливости ради стоит отметить, что такая замечательная традиция существует в любом народе в большей или меньшей степени в зависимости от времени и места. И эта традиции есть то, что роднит и сближает любого простого человека из любой стороны света с любым другим простым человеком на планете Земля, и русский человек здесь отнюдь не исключение, а правило.
Первейшей задачей современных прогрессивных людей должна являться рационализация кооперации и взаимопомощи в масштабах всего мира, а так же повсеместное распространение научного знания, полученного в процессе этой рационализации. Оптимизма добавляет то, что начинать с нуля нам не придется. Системный анализ, начатый Карлом Генрихом Марксом, был продолжен и расширен многими другими достойнейшими людьми, относящими себя к различным революционным традициями (социалистическим, коммунистическим, анархическим, народническим), а современные средства производства (о них мы еще напишем) делают кооперативную мировую экономику не просто красивой теорией, а самой что ни наесть реальностью. Текущая задача сторонников социальной революции, на наш взгляд, заключается в следующей последовательности: понять и изучить этот мир как минимум на порядок лучше наших политических оппонентов, распространять понимание это как можно шире, и по мере охвата пониманием все более широких слоев населения начинать менять этот мир сообща и действительно осознанно.
А пока никто не даст нам избавленья, ни Царь, ни Бог, и ни Герой…
Черная Заря
*************
Одне з центральних місць у теорії та практиці (як економічної, так і соціальної) економічних лібералів займає майже релігійна віра в те, що егоїстичний приватновласницький інтерес є найефективнішою моделлю поведінки людини в суспільстві. Ця віра ґрунтується на простому переконанні в тому, що задовольняючи свій егоїстичний інтерес, кожен конкретний індивід допомагає найбільш ефективно реалізувати потреби й інших членів суспільства. У класика політекономії Адама Сміта такий механізм називається «невидимою рукою ринку». Сенс існування цієї самої «невидимої руки» полягає в тому, що кожен конкретний виробник у своєму прагненні до задоволення своїх приватновласницьких інтересів змушений виробляти та продавати товари, які будуть задовольняти приватновласницькі інтереси інших - і далі в масштабах усього суспільства. Ця проста й очевидна для більшості за умов ринкової моделі економіки ідея лейтмотивом проходить через економічні та філософські концепції лібералів на всьому шляху їх «розвитку» (деградації???). Класики політекономії (Сміт, Ріккардо), неокласики (Австрійська економічна школа), лібертаріанці (починаючи з Аліси Зіновіївни Розенбаум, ака Айн Ренд), та прихильники ідеології та економічної моделі неолібералізму (“чиказькі хлопчики” з Уолл-стріт) - всі вони сходяться на цьому найпростішому постулаті. У центрі будь-якої наукової чи філософської концепції економічних лібералів стоїть саме індивід-егоїст, що задовольняє свій приватновласницький інтерес.
У цій полемічній, оглядовій статті ми спробуємо за допомогою одного з сучасних інструментів, використовуваного в різних соціологічних і економічних дослідженнях провідними соціологами та економістами світу, розвінчати міф про економічну ефективність приватновласницького інтересу та його здатність до найбільш ефективного задоволення потреб як кожного конкретного індивіда, так і суспільства в цілому.
Мова піде про одне з фундаментальних протиріч теорії ігор. Перш ніж говорити про це протиріччя, коротко змалюємо теорію ігор для незнайомого з математичним моделюванням читача.
Основним предметом дослідження теорії ігор є дослідження конфлікту інтересів в рамках замкнутої економічної системи. Метою теорії ігор є вироблення оптимальної стратегії та тактики поведінки «гравця» з точки зору максимізації його особистої вигоди або, що по суті те ж саме, мінімізації програшу. Прикладом практичної сфери застосування теорії ігор може бути розробка стратегії розвитку капіталістичної компанії в умовах ринкової конкуренції - і з метою максимізації прибутку цієї самої компанії, і в перспективі досягнення конкурентної переваги відносно інших компаній, що діють у рамках ринку. Тут варто зазначити, що сама по собі теорія ігор створювалася саме для цілей суб’єктів ринкової економіки (підприємців). Свій початок вона веде від Австрійської економічної школи. Математичні аспекти і деякі можливі практичні додатки теорії ігор були викладені в рамках класичної для сучасних неолібералів книги 1944 року видання: «Теорія ігор і економічна поведінка». Теорія ігор розвивається як один із перспективних інструментів моделювання та аналізу в економіці та соціології ось уже майже 100 років. Більш того, даний інструмент аналізу, без сумніву, буде корисний для майбутньої соціалістичної економіки, заснованої на раціоналізованому виробництві та споживанні, а не на дикій і неприборканій стихії ринку, що породжує більшість бід сучасної людини. Такий висновок нам дозволяє зробити той факт, що теорія ігор вже оголила цілий ряд протиріч капіталістичної системи, які не можна вирішити в рамках ринкової економіки та панування приватновласницького інтересу, який лежить в її основі. Про одне з таких протиріч теорії ігор під назвою «Дилема ув’язненого» піде мова далі.
Уявімо собі двох підслідних (у сучасних російських реаліях це буде зробити нескладно), що проходять за однією справою і яких слідчий викликає на допит. Умовно позначимо їх ув’язнений «А» (анархіст?) та ув’язнений «С» (соціаліст?). Згідно з класичним прикладом із теорії ігор, у слідства немає прямих доказів вини кожного з ув’язнених, і для кожного з них доступні дві стратегії поведінки: зберігати мовчання або свідчити проти свого спільника. Також варто мати на увазі той аспект, що співпраця зі слідством у більшості правових систем світу є фактором, що пом’якшує покарання, а дія в складі «злочинної групи» - навпаки, таким, що обтяжує його. Якщо ув’язнений «А» свідчить проти «С», в той час як «С» зберігає мовчання, то «А» відпускають (співпраця зі слідством), а «С» отримує максимально можливий термін за свій індивідуальний «злочин» і відмову від співпраці зі слідством - припустимо, 5 років. Те ж саме відбувається і в зворотній ситуації, де «С» дає свідчення проти «А», а «А» зберігає мовчання. Якщо «А» і «С» свідчать один проти одного, то співпраця зі слідством (пом’якшувальний чинник) компенсується дією в складі організованої «злочинної групи» (обтяжливий фактор), і обидва вони в підсумку отримують середній термін, передбачений для даного виду злочину, - скажімо, 3 роки. Якщо «А» і «С» зберігають мовчання один щодо одного, то за умов відсутності прямих доказів обидва отримують мінімальні терміни - скажімо, по 1-му року. Схематично все вищесказане можна виразити в наступній таблиці:
«А» зберігає мовчання
«А» дає свідчення проти «С»
«С» зберігає мовчання
1 рік ув’язнення кожному
«А» на свободі, 5 років ув’язнення для «С»
«С» дає свідчення проти «А»
«С» на свободі, 5 років ув’язнення для «А»
3 роки ув’язнення кожному
Якщо ми поставимо себе на місце одного з ув’язнених, то логіка (в рамках приватного, егоїстичного інтересу) буде наступною: якщо партнер мовчить, то краще його здати, щоб не сидіти 1 рік, якщо партнер говорить, то краще його все одно здати, щоб сидіти 3 роки, а не 5. У будь-якому випадку, стратегія давати свідчення проти свого «спільника» буде домінувати (в рамках приватного, егоїстичного інтересу) і, швидше за все, обом доведеться сидіти по 3 роки. Таким чином, проявляється парадокс: прагнучи прийняти оптимальне для себе рішення (в рамках егоїстичного інтересу), ув’язнені будуть діяти проти своїх власних інтересів, які полягають у тому, щоб мовчати обом і отримати мінімальний термін. Іншими словами, основна аксіома економічних лібералів про ефективність приватновласницького інтересу в питанні задоволення потреб суспільства та індивіда не працює в рамках замкнутої економічної системи.
Ми не є прихильниками ідей «вільного ринку», «вільної конкуренції» та іншого «гівна історії», тому в своєму аналізі «дилеми ув’язненого» не обмежені вузькими рамками приватновласницького інтересу. І саме тому нам легко дається висновок, що «дилема ув’язненого» є дилемою тільки для неолібералів, лібертаріанців та інших прихильників ринкових утопій. Будь-якій раціонально мислячій людині цілком очевидний той простий факт, що, займаючись ризикованою діяльністю, можна передбачати і моделювати основні ризики цієї діяльності та спільно, піддавши їх аналізу та раціоналізації, заздалегідь домовитися про оптимальне або, як мінімум, прийнятне для всіх учасників процесу рішення . «Дилема ув’язненого» є одним із найяскравіших підтверджень того, що в рамках системи успіх кожного є наслідком успіху всіх, а успіх усіх не мислимий без активної та раціоналізованої участі в ньому кожного.
Деякі допитливі уми можуть задати цілком закономірне питання: а яке ж відношення вищеописана модель має до реальної економічної практики? Спробуємо співвіднести її з реальними підприємцями та їхніми діями на ринку. Не секрет, що будь-який підприємець, який використовує найману працю, має зацікавленість у підвищенні рівня освіти суспільства з цілого ряду причин, одна з них - необхідність наймати висококваліфікованих працівників для обслуговування сучасного розвиненого наукоємного та високотехнологічного виробництва. Для підготовки працівників високої кваліфікації необхідна розвинена система освіти. Розвинена система освіти вимагає матеріальних та інтелектуальних інвестицій суспільства. Ці інвестиції через свої масштаби не по силам приватним інвесторам. Цей факт робить необхідним створення такого інституту суспільства, який перерозподіляв б частину капіталу, зосередженого в суспільстві на користь таких інвестицій. За капіталізму таким інститутом виступає національна держава, яка за допомогою механізму оподаткування вилучає частину капіталу підприємців і направляє їх у якості інвестицій, в тому числі й на освіту. Тут і виникає конфлікт. Справа в тому, що приватний підприємець, йдучи на поводу у свого приватновласницького інтересу, зацікавлений у максимізації власного прибутку та мінімізації податкових виплат на користь держави. Тим самим, втікаючи від оподаткування та зменшуючи розподілювані на користь освіти ресурси, приватні підприємець в перспективі діє проти самого себе, тому що жодне високорозвинуте виробництво та жодні інновації немислимі без розвиненої та загальнодоступної системи освіти. По суті, механізм той же самий - індивідуальний підприємець у цьому випадку грає на себе, мінімізує податки і максимізує прибуток. В результаті такої гри програє як все суспільство в цілому, так і сам підприємець разом зі своїм виробництвом. Природно, описана вище система теж є спрощеною моделлю, на практиці все складніше, але загальна тенденція очевидна, і в рамках ринкової економіки і приватновласницького інтересу у «дилеми ув’язненого» немає рішення.
Світ сьогодні - це та ж сама замкнута економічна система (Капітал), тільки на порядки складніша, однак це не означає, що оптимізувати її не можна за допомогою все тієї ж раціоналізації ризиків, моделювання, всебічного та глибокого аналізу і розробки рішень, прийнятних для всіх суб’єктів цієї системи незалежно від рівня їх ідентичності. Прогресивним і чесним людям всього світу потрібно просто (насправді це зовсім не просто, але можливо) продумати основні механізми такої взаємодії.
Тут варто зазначити, що на практиці та в теорії егоїстичній концепції (економічній, філософській, соціальній) протягом усього історичного процесу (навіть до того, як егоїзм був науково обґрунтований) завжди протистояла інша традиція, що йде своїм корінням глибоко в докласове суспільство. Досвід цієї народної традиції має бути підданий, на наш погляд, детальному аналізу і переосмисленню, а також адаптації до сучасних практичних реалій. У руському народі ця традиція полягала та полягає в прагненні до соборності, общинності, взаємодопомоги та взаємовиручки, на практиці вона часто виливалася в акти безпрецедентної самопожертви та народного героїзму. Ця традиція завжди мала вираження в народному фольклорі - легендах, билинах, переказах, прислів’ях і приказках. Ця традиція показала свою істинну живучість. Скільки б не нав’язували руському народові егоїстичні цінності узурпатори та паразити різних мастей, традиція солідарності та взаємодопомоги, як птах Фенікс, завжди відроджувалася в кожному новому поколінні руських людей. Відроджуючись, вона завжди вступала в непримиренний конфлікт з егоїстичним приватновласницьким інтересом узурпаторів і не раз виводила руських людей з кризової ситуації. Справедливості заради варто відзначити, що така чудова традиція існує в будь-якому народі в більшій чи меншій мірі залежно від часу і місця. І ця традиція є тим, що ріднить і зближує будь-яку просту людину з будь-якої сторони світу з будь-якою іншою простою людиною на планеті Земля, і руська людина тут аж ніяк не виняток, а правило.
Найпершим завданням сучасних прогресивних людей повинна бути раціоналізація кооперації та взаємодопомоги в масштабах всього світу, а також повсюдне поширення наукового знання, отриманого в процесі цієї раціоналізації. Оптимізму додає те, що починати з нуля нам не доведеться. Системний аналіз, розпочатий Карлом Генріхом Марксом, був продовжений і розширений багатьма іншими достойними людьми, що відносили себе до різних революційних традицій (соціалістичних, комуністичних, анархічних, народницьких), а сучасні засоби виробництва (про них ми ще напишемо) роблять кооперативну світову економіку не просто гарною теорією, а найреальнішою реальністю. Поточне завдання прихильників соціальної революції, на наш погляд, полягає в наступному: зрозуміти та вивчити цей світ як мінімум на порядок краще наших політичних опонентів, поширювати це розуміння якомога ширше, і в міру охоплення розумінням все більш широких верств населення починати змінювати цей світ спільно та дійсно усвідомлено.
А поки ніхто не дасть нам визволення, ні Цар, ні Бог, і ні Герой …
Чорна Зоря