Venezuela. Day 8. From Puerto Ordaz to Puerto La Cruz.

[shopopaloshow]

В нас лишалося кілька днів у Венесуелі і ми хотіли попасти на якісь пляжі покупатися. З самого ранку ми поїхали в аеропорт, щоб одразу кудись вилетіти в сторону океану. Ми приїхали, а аеропорт закритий. Мені важко було це зрозуміти, зверху великими буквати написано, що це міжнародний аеропорт, а сам від закритий. Потім підійшов охоронець і сказав, що аеропорт відкриється в 1 годині дня перед якимось рейсом. Ми не хотіли сидіти 5 годин, навіть не знаю куди буде рейс і чи є на нього квитки, адже каси відкриються на 1 годину до вильоту.

Поруч був автовокзал, з якого ми брали машину в Санта Елену і ми подумали, що найближче найбільше місто на березі океану це Пуерто Ла Круз, то от туди ми і взяли машину. Знову ж таки, коштувало це копійки, за двох ми заплатили 30 000 боліварів. Їхати нам було 5 годин. По дорозі не було нічого цікавого, навколо лише суха земля і іноді попадалися ліси з низенькими хвойними деревами. Населених пунктів практично не було. Саме круте в цьому те, що після цього можна сказати, що ми проїхали машиною через усю країну, з самого дальнього кінця.

02. На заправках одні старі машини. Тут вже немає такого обмеження як на півдні країни і нціональна гвардія вже не патрулює на заправках.


03. На вулицях тільки старі американські автомобілі.


04.


Одразу по приїзду в місто Пуерто Ла Круз, ми знайшли собі готель з балконом та гарним видом на океан. Ми були розстроєні, коли зрозуміли, що в цьому місті пляжів немає, а є лише великий порт. Пляжі знаходяться на осторовах і що ранку туди пливе катер з усіма бажаючими. Наступного дня в обід у нас вже літак додому. Тому ми так і залишилися без океану. Натомість ми пішли в сусідній готель, де не було вільних номерів, коли ми спробували туди поселитися спочатку, але був великий басейн і гарний великий буфет.

05. Сонце сідає за сусіднє місто Барселона. Це саме та Барселона, яку часто показує каяк, якщо шукати квитки в Барселону в Іспанії.


06.


Ввечері ми ще вийшли прогулятися на набережну. Там було багато людей, майже не було туристів. Я камеру не брав з собою, так як хотів розслаблено прогулятися і не думати, що її хтось може вихопити в натовпі, адже це дуже поширено в Венесуелі. Ми також провели багато часу на нашому балконі, звідки я фотографував набережну і старі американські автомобілі, які я покажу в наступному пості.