Китаєво, 10.04.2016
Сталося так, що сьогодні вранці, наступного дня після Одеської сотки, я зміг встати з ліжка, підповзти до Торпадіка, перекинути кантрійні Крести з Бертами замість шосейного вілсету, щось в себе закинути і в панічному спогляданні на годиннику 10:37 вилетіти кулею в лоб в напрямі до Китаєво, де вже об 11:00 стартує гоночка!!!
Доїхав за 12хвилин, про що почав шкодувати - ноги й так не їдуть, а тут ще й забив.
Ну, хоч як закатку…
Стааааарт!!! Та куда ж ви всі так поспішаєте?! Пульс впирається в очі, ті починають вилазити, розумію, що нєх лізти за десяткою, бо я сьогодні вже не торт.
Ах да, трасу я не дивився. Вапще, факен чікен!
Все вгору і вгору. Біль, страждання, спека. СУШНЯК дикий!!! Думаю, нашо я сюди приперся… де техніка, де атракціони?!! І тут…. Зненацька,… НА! Ура, можна перше коло повивчати, де в наступні 4 я повідігруюсь на техніці.
При заповзанні на друге коло… а ц е було друге чи третє?... не пам’ятаю. Хотілося чи зійти чи померти… Ноги не пхають, руці не слухають. Мозк в сраці десь. «Саберісь, тряпка» - це лунає пострілом в голові голос Олексія Рижого. Його тут нема, але це не заважає згадувати щоразу його слова.
Збираюсь, їду, іноді кричу. Потім навіть кричати не можу)))
І тут мені кричить, підьбадьорюючи, Юля: «Давай, докажи, что тьі хомяк!!!». А я про себе так, хулє там доказувать, всьо і так очевидно! Це мене добре розсмішило і відволікло від журбинки)))
Третє коло було прекрасне - довгий спуск вниз їдеться без жодного торкання гальм, задоміновано кількох хомяків, але ще з трьома такими ж, як я - рубаюся. Нє! - клубочуся!!!
Чудово проходжу шпильку перед вертольотами. Якщо у нас заворот вліво, то тіпа надо заднє в занос, і рулити відповідно спершу ліворуч і по контруклону вже праворуч. Ахахаха, на першому колі в мене трохи не вийшло те, що хотів зробити, бо їхав у пачці. На другому майже вийшло. На третьому - занос заднього праворуч, на отой насип, рулити тре лише тепер прямо, шоб тупо зловити контруклон і на передньому колесі його продавити! - норм, вийшло, вижив!!! Позаду очевидець: «О…О-о-о, - це так задумано було?!?!?» Ну, так, німношкJ
Якось мене добирає Аня, але ми ще довго їдемо разом, доки я після спуску не прошу мене обїхати перед апом, який я матраськаю на 22\34. Вона гарно їде. Я так сьогодні не можу))))
Взагалі, той веселий торч в небо я бігав останні два кола. Доки доходиш до неба - відпочивають м’язи, що крутили. Сідаєш такий вже свіженький і - хоп, поїхав.
Задня втулка, те шо від неї лишилося, видає звуки, які добре всіх лякають, особливо фотографів.
Прекрасне місце з вертольотами - просто супер. Чую на хвості Андрій+Сергій=рубилово. Пропускати обох - нє, в мене там на хвості теж хтось ворушиться. А це норм місце, де я не слабо їду. Пропустити лише А. - нєкрасіва! Шо робить???? - Тікааааать на рівне місце, блть!!! Повний газ - шпильку знов проскакую норм, вертольот вилітаю вверх так, що викидує з нього сильно ліворуч, на дрова, коріння і яму, вистібується нога і тільки одна думка «ще не вмер, доки руль тримаю прямо, вирулю!.. напевно…». Вирулив, вижив, вискочив на рівнячок, випустив лосів, газу далі. То було останнє коло наче.
На останньому колі ледь не переїхав двох самогубців, що топали пішки. Вони пропустили Діму, а мене не побачили))) Дятли.
Наче 14 з 40(чи то з 30).
Дякую оргам за веселощі.
Дуже дякую друзям за підтримку!;)
Доїхав за 12хвилин, про що почав шкодувати - ноги й так не їдуть, а тут ще й забив.
Ну, хоч як закатку…
Стааааарт!!! Та куда ж ви всі так поспішаєте?! Пульс впирається в очі, ті починають вилазити, розумію, що нєх лізти за десяткою, бо я сьогодні вже не торт.
Ах да, трасу я не дивився. Вапще, факен чікен!
Все вгору і вгору. Біль, страждання, спека. СУШНЯК дикий!!! Думаю, нашо я сюди приперся… де техніка, де атракціони?!! І тут…. Зненацька,… НА! Ура, можна перше коло повивчати, де в наступні 4 я повідігруюсь на техніці.
При заповзанні на друге коло… а ц е було друге чи третє?... не пам’ятаю. Хотілося чи зійти чи померти… Ноги не пхають, руці не слухають. Мозк в сраці десь. «Саберісь, тряпка» - це лунає пострілом в голові голос Олексія Рижого. Його тут нема, але це не заважає згадувати щоразу його слова.
Збираюсь, їду, іноді кричу. Потім навіть кричати не можу)))
І тут мені кричить, підьбадьорюючи, Юля: «Давай, докажи, что тьі хомяк!!!». А я про себе так, хулє там доказувать, всьо і так очевидно! Це мене добре розсмішило і відволікло від журбинки)))
Третє коло було прекрасне - довгий спуск вниз їдеться без жодного торкання гальм, задоміновано кількох хомяків, але ще з трьома такими ж, як я - рубаюся. Нє! - клубочуся!!!
Чудово проходжу шпильку перед вертольотами. Якщо у нас заворот вліво, то тіпа надо заднє в занос, і рулити відповідно спершу ліворуч і по контруклону вже праворуч. Ахахаха, на першому колі в мене трохи не вийшло те, що хотів зробити, бо їхав у пачці. На другому майже вийшло. На третьому - занос заднього праворуч, на отой насип, рулити тре лише тепер прямо, шоб тупо зловити контруклон і на передньому колесі його продавити! - норм, вийшло, вижив!!! Позаду очевидець: «О…О-о-о, - це так задумано було?!?!?» Ну, так, німношкJ
Якось мене добирає Аня, але ми ще довго їдемо разом, доки я після спуску не прошу мене обїхати перед апом, який я матраськаю на 22\34. Вона гарно їде. Я так сьогодні не можу))))
Взагалі, той веселий торч в небо я бігав останні два кола. Доки доходиш до неба - відпочивають м’язи, що крутили. Сідаєш такий вже свіженький і - хоп, поїхав.
Задня втулка, те шо від неї лишилося, видає звуки, які добре всіх лякають, особливо фотографів.
Прекрасне місце з вертольотами - просто супер. Чую на хвості Андрій+Сергій=рубилово. Пропускати обох - нє, в мене там на хвості теж хтось ворушиться. А це норм місце, де я не слабо їду. Пропустити лише А. - нєкрасіва! Шо робить???? - Тікааааать на рівне місце, блть!!! Повний газ - шпильку знов проскакую норм, вертольот вилітаю вверх так, що викидує з нього сильно ліворуч, на дрова, коріння і яму, вистібується нога і тільки одна думка «ще не вмер, доки руль тримаю прямо, вирулю!.. напевно…». Вирулив, вижив, вискочив на рівнячок, випустив лосів, газу далі. То було останнє коло наче.
На останньому колі ледь не переїхав двох самогубців, що топали пішки. Вони пропустили Діму, а мене не побачили))) Дятли.
Наче 14 з 40(чи то з 30).
Дякую оргам за веселощі.
Дуже дякую друзям за підтримку!;)