На шляху до мудрості чи тільки здається?
Колись ми з сестрою заробляли дуже мало грошей, але від подорожей не могли відмовитися. Обирали завжди найбільш дешевші й оптимальні варіанти мандрівок -- на моря особливо не їздили, але завжди хотіли побачити те, як живуть в інших світах. І от одного разу, коли ми організовували поїздку до Німеччини й обирали хостел в Мюнхені, вона сказала фразу щодо ціни проживання: "Так дооорооогооо". А потім, подумавши, продовжила свій же монолог: "Не буває дорого, буває мала зарплата". Відштовхуючись від цієї фрази, я додам, що відкладати кошти й збирати їх потрібно, але ніколи це не повинно стати завадою для того, щоб щось побачити, кудись поїхати, тобто жити! й радіти життю сьогодні. А ще, мабуть, те, що я далі скажу, є характерною рисою тих, хто сидить і складає й накопичує копієчку до копієчки. Відсутність підприємництва і очікування кращих часів.
Зараз зрозумієте, що мене гризе вже не перший день.
Ми отримали мультивізу в Шенгензону на три місяці :) По-жлобськи, але маємо те, що маємо. І я хочу сповна використати цей шанс. Тобто накататися так, щоб довго потім не хотілося й було чим втішити себе й заспокоїти протягом наступних дев"яти-десяти місяців, коли я хочу не збиратися :) нікуди їхати. І при організації поїздки мені спало на думку, що було б непогано взяти машинку напрокат -- і дешевше, і швидше. Коротше, вигідніше з усіх сторін, як громадським транспортом, роз"їжджати по околицях великих міст. Права є і в мене, і в людини, з якою я хочу їздити й бачити цей світ. Але у зв"язку з тим, що машини у жодного з нас немає, всі навички водіння зникають. А машини чому немає? Бо складаються гроші на квартиру. Проте є вихід -- взяти кілька уроків водіння у приватників, а потім, уже не боячися, взяти машинку в Європі. Але й тут є проблемка. Я -- жінка, не хочу бути вище від свого чоловіка. Це не естетично, як мінімум, не етично, не порядно, і взагалі мудра жінка ніколи не дозволить своєму чоловіку навіть припустити, що він в чомусь від неї гірший чи слабший, чи що вона без нього зможе обійтися. Тому я запропонувала обом взяти ці уроки, у відповідь почула: "Не бачу змісту, в мене машини ще немає". Я не сумніваюся, що колись буде і машина, і все, що хочеться, він цілеспрямований і амбітний. Проте що робити зараз? Бути мудрою, задовольнятися тим, що є й чекати, коли ж наскладається на квартиру? Чи буди немудрою, образити свого чоловіка й плюнути на це, ставши несвідомою причиною кількох сварок? Чи не буде це в такому разі яскравий приклад того, коли жінка бере на себе чоловічу роль і цим пригнічує свого чоловіка? Бо є в мене серед знайомих такий приклад. Перебрала на себе всі чоловічі обов"язки, позбавила його поваги до самого себе, а потім всім ходить і плаче, який поганий в неї чоловік. Зате сама собою пишається.
Коротше, я сама, мабуть, відповіла на своє питання :)
Зараз зрозумієте, що мене гризе вже не перший день.
Ми отримали мультивізу в Шенгензону на три місяці :) По-жлобськи, але маємо те, що маємо. І я хочу сповна використати цей шанс. Тобто накататися так, щоб довго потім не хотілося й було чим втішити себе й заспокоїти протягом наступних дев"яти-десяти місяців, коли я хочу не збиратися :) нікуди їхати. І при організації поїздки мені спало на думку, що було б непогано взяти машинку напрокат -- і дешевше, і швидше. Коротше, вигідніше з усіх сторін, як громадським транспортом, роз"їжджати по околицях великих міст. Права є і в мене, і в людини, з якою я хочу їздити й бачити цей світ. Але у зв"язку з тим, що машини у жодного з нас немає, всі навички водіння зникають. А машини чому немає? Бо складаються гроші на квартиру. Проте є вихід -- взяти кілька уроків водіння у приватників, а потім, уже не боячися, взяти машинку в Європі. Але й тут є проблемка. Я -- жінка, не хочу бути вище від свого чоловіка. Це не естетично, як мінімум, не етично, не порядно, і взагалі мудра жінка ніколи не дозволить своєму чоловіку навіть припустити, що він в чомусь від неї гірший чи слабший, чи що вона без нього зможе обійтися. Тому я запропонувала обом взяти ці уроки, у відповідь почула: "Не бачу змісту, в мене машини ще немає". Я не сумніваюся, що колись буде і машина, і все, що хочеться, він цілеспрямований і амбітний. Проте що робити зараз? Бути мудрою, задовольнятися тим, що є й чекати, коли ж наскладається на квартиру? Чи буди немудрою, образити свого чоловіка й плюнути на це, ставши несвідомою причиною кількох сварок? Чи не буде це в такому разі яскравий приклад того, коли жінка бере на себе чоловічу роль і цим пригнічує свого чоловіка? Бо є в мене серед знайомих такий приклад. Перебрала на себе всі чоловічі обов"язки, позбавила його поваги до самого себе, а потім всім ходить і плаче, який поганий в неї чоловік. Зате сама собою пишається.
Коротше, я сама, мабуть, відповіла на своє питання :)