А нам все одно
Це не внутрішній дефолт держави, яка не в стані виконувати свої ж бюджетні зобов'язання, це не її неспроможність виконувати функції охорони правопорядку та забезпечення соціальних функцій підтримки - це дефолт народу. Як казав один поет - це сифіліс душі.
У бюджеті - багатомільярдна діра! А нам все одно. Учора, як і позавчора, влада забрала з казни мільярди на свої потреби і розкоші - кричать сторінки Вісника держзакупівель! А нам все одно. Так це ж наші спільні кошти з наших податків! А нам все одно. За ці кошти можна добудувати лікарні і школи, закупити ліки, забезпечити водою тисячі людей, врятувати життя! Та багато чого ще можна зробити. А нам все одно. От декілька навіжених активістів бігають, галасують, пікетують, збирають волонтерів. А де ж мільйони протестного люду, який ховається у величезних цифрах соціологічних опитувань? А їм все одно. Уже мери усіх міст і містечок, незалежно від партквитка в кишені, кричать, що уряд вкрав усі їх кошти з рахунків казначейства. Мери хай і далі кричать - а нам все одно. Дороги стали бездоріжжям, нищать машини і вбивають людей! Так вони ж крадуть на дорогах безбожно! Крадуть! І...? А нам все одно.
Такий беззвучний національний діалог можна продовжувати до безконечності. Говорить і показує Україна…
Це не внутрішній дефолт держави, яка не в стані виконувати свої ж бюджетні зобов'язання, це не її неспроможність виконувати функції охорони правопорядку та забезпечення соціальних функцій підтримки - це дефолт народу. Це крах самих людей. Як казав один поет - це сифіліс душі. Масовий людський крах в окремо взятій квазідержаві, яка сама не бажає бути і народ у ній також не бажає бути. Тобто, кожен окремо взятий індивід бажає бути, і бажано краще за ближнього свого, але разом не бажають нічого. Дивовижна й унікальна спільнота, але водночас дуже типова для тих народів, які просто колись тихо зникли і про яких знають сьогодні лише антропологи та історики.
Якщо влада і її правлячий клас вже віддавна демонструє печерну ненависть до українства, якщо 148 народних депутатів, які присягалися на вірність народу і державі, просять листом у Сейму сусідньої Польщі визнати народ, який їх обрав, злочинцями всупереч історичній правді - тоді що?! А нам все одно?
Усім уся ця політика вже набридла?! Можна подумати, що мільйони щодня лише нею займалися і врешті втомилися. Натхнення вистачає лише щоденно "фейсбучити" одні одних, обмінюватися матами на інтернет-форумах, а якщо без доступу до плодів цивілізації - просто по-базарному сваритися у громадському транспорті. От і вся громадянська та політична діяльність. Найбільш активні одиниці ще можуть навіть опозицію облаяти - ну не така і не тим займається. Але ці критики - це вже справжні трудоголіки якісь.
Від 2004 року політика і населення фактично не перетинаються. А от у точках випадкового дотику цих двох площин їх зустріч виглядає так, як в селі Семиполки на Київщині із народним трагічно-героїчним Віталієм Запорожцем, що застрелив садиста в погонах, чи як у нічних штурмах РВВС у Врадіївці. Дивно, коли калічать і вбивають - до людей доходить. Коли ж їх обкрадають і принижують - не доходить. Про конституційні права і свободи краще взагалі промовчати.
Декілька десятків мешканців можуть відстояти від загарбника-забудовника свій сквер чи дитячий майданчик і поваляти його паркани. Але у нас це завжди будуть десятки, від сили сотні обурених. А от решта увечері, пережовуючи перед телевізором вечерю, оглядатимуть мільйони невгамовних турків, які вийшли захищати декілька дерев у Стамбулі.
Усвідомлення того, що причина турецького бунту - це не дерева, а в Бразилії - не подорожчання квитків на автобус на декілька копійок, так і немає. Єгиптянам самовільне розширення своїх повноважень президента-ісламіста не сподобалося, бразильцям - тотальна корупція і соціальна нерівність злиденних фавелів на тлі дерибану коштів на наддорогі футбольні стадіони до чемпіонату, туркам - узурпація влади й авторитаризм прем'єр-міністра Ердогана і правлячої партії.
За даними соціологічного опитування, проведеного Стамбульським науковим університетом, 70% мітингувальників байдуже ставляться до політики і не належать до жодної з партій. Приєднатися до акцій протесту більшість громадян (92,4%) змусила "останнім часом особливо нестерпна манера правління чинної влади". Решту - жорстокість поліції. Переважна більшість опитаних турків заявила про своє невдоволення спробами прем'єр-міністра стати "негласним падишахом" країни. І всяке там "бла-бла-бла" про якусь узурпацію влади - нудьга і більш нічого. А нам все одно. Бо у нас усього цього просто немає.
Більше читайте тут:джерело
Роман Чайка
У бюджеті - багатомільярдна діра! А нам все одно. Учора, як і позавчора, влада забрала з казни мільярди на свої потреби і розкоші - кричать сторінки Вісника держзакупівель! А нам все одно. Так це ж наші спільні кошти з наших податків! А нам все одно. За ці кошти можна добудувати лікарні і школи, закупити ліки, забезпечити водою тисячі людей, врятувати життя! Та багато чого ще можна зробити. А нам все одно. От декілька навіжених активістів бігають, галасують, пікетують, збирають волонтерів. А де ж мільйони протестного люду, який ховається у величезних цифрах соціологічних опитувань? А їм все одно. Уже мери усіх міст і містечок, незалежно від партквитка в кишені, кричать, що уряд вкрав усі їх кошти з рахунків казначейства. Мери хай і далі кричать - а нам все одно. Дороги стали бездоріжжям, нищать машини і вбивають людей! Так вони ж крадуть на дорогах безбожно! Крадуть! І...? А нам все одно.
Такий беззвучний національний діалог можна продовжувати до безконечності. Говорить і показує Україна…
Це не внутрішній дефолт держави, яка не в стані виконувати свої ж бюджетні зобов'язання, це не її неспроможність виконувати функції охорони правопорядку та забезпечення соціальних функцій підтримки - це дефолт народу. Це крах самих людей. Як казав один поет - це сифіліс душі. Масовий людський крах в окремо взятій квазідержаві, яка сама не бажає бути і народ у ній також не бажає бути. Тобто, кожен окремо взятий індивід бажає бути, і бажано краще за ближнього свого, але разом не бажають нічого. Дивовижна й унікальна спільнота, але водночас дуже типова для тих народів, які просто колись тихо зникли і про яких знають сьогодні лише антропологи та історики.
Якщо влада і її правлячий клас вже віддавна демонструє печерну ненависть до українства, якщо 148 народних депутатів, які присягалися на вірність народу і державі, просять листом у Сейму сусідньої Польщі визнати народ, який їх обрав, злочинцями всупереч історичній правді - тоді що?! А нам все одно?
Усім уся ця політика вже набридла?! Можна подумати, що мільйони щодня лише нею займалися і врешті втомилися. Натхнення вистачає лише щоденно "фейсбучити" одні одних, обмінюватися матами на інтернет-форумах, а якщо без доступу до плодів цивілізації - просто по-базарному сваритися у громадському транспорті. От і вся громадянська та політична діяльність. Найбільш активні одиниці ще можуть навіть опозицію облаяти - ну не така і не тим займається. Але ці критики - це вже справжні трудоголіки якісь.
Від 2004 року політика і населення фактично не перетинаються. А от у точках випадкового дотику цих двох площин їх зустріч виглядає так, як в селі Семиполки на Київщині із народним трагічно-героїчним Віталієм Запорожцем, що застрелив садиста в погонах, чи як у нічних штурмах РВВС у Врадіївці. Дивно, коли калічать і вбивають - до людей доходить. Коли ж їх обкрадають і принижують - не доходить. Про конституційні права і свободи краще взагалі промовчати.
Декілька десятків мешканців можуть відстояти від загарбника-забудовника свій сквер чи дитячий майданчик і поваляти його паркани. Але у нас це завжди будуть десятки, від сили сотні обурених. А от решта увечері, пережовуючи перед телевізором вечерю, оглядатимуть мільйони невгамовних турків, які вийшли захищати декілька дерев у Стамбулі.
Усвідомлення того, що причина турецького бунту - це не дерева, а в Бразилії - не подорожчання квитків на автобус на декілька копійок, так і немає. Єгиптянам самовільне розширення своїх повноважень президента-ісламіста не сподобалося, бразильцям - тотальна корупція і соціальна нерівність злиденних фавелів на тлі дерибану коштів на наддорогі футбольні стадіони до чемпіонату, туркам - узурпація влади й авторитаризм прем'єр-міністра Ердогана і правлячої партії.
За даними соціологічного опитування, проведеного Стамбульським науковим університетом, 70% мітингувальників байдуже ставляться до політики і не належать до жодної з партій. Приєднатися до акцій протесту більшість громадян (92,4%) змусила "останнім часом особливо нестерпна манера правління чинної влади". Решту - жорстокість поліції. Переважна більшість опитаних турків заявила про своє невдоволення спробами прем'єр-міністра стати "негласним падишахом" країни. І всяке там "бла-бла-бла" про якусь узурпацію влади - нудьга і більш нічого. А нам все одно. Бо у нас усього цього просто немає.
Більше читайте тут:джерело
Роман Чайка