Як нас грамоти учили
Саме українці стали першими у російських церквах читати проповіді, заснували під Москвою першу школу при монастирі, а в якості учителів було запрошено 30 ченців з Києва.
Напередодні виборів до парламенту нєістовий Пєтя Сіманєнка вирішив перехопити лаври Жириновського і розповісти нам про те, "що крім комуністів ніхто не займався розвитком української мови...
Хто більше всіх видавав книжок українською мовою? Комуністи. Саме ми все зробили для того, щоб народ, який 80% не вмів ні писати, ні читати, був навчений цій грамоті і щоб мова по-справжньому розвивалася".
Те, що комуністи боролися за повселюдну грамотність, свята правда, бо як іще можна було замакітрити мізки, як не друкованим словом більшовицької пропаганди?
Але наш Пєтя недоговорює. Більша частина книг, виданих українською в СССР, це примітивна макулатура. Українським видавництвам примусово скидали плани на видання російськомовної літератури та перекладів російських письменників, масово видавалися твори Леніна, Хрущова, Брежнєва, які потім спалювали на ТЕЦ.
При цьому Пєтя не каже, хто довів Україну до жалюгідного стану, внаслідок якого велика частина населення стала неписьменною. А зробила це Росія після Переяславської ради.
А що було перед тим?
Читаємо в описі подорожі антіохійського патріарха Павла Алепського, який відвідав Україну в 1652 році: "По всій Козацькій землі ми помітили чудову рису, що нас дуже вразила: всі вони, за незначними винятками, навіть здебільшого їхні жінки та доньки, вміють читати та знають порядок богослужіння і церковний спів.
Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють їм тинятися неуками по вулицях... Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку й філософію та працюють над глибокими питаннями".
Натомість побувавши в Москві, патріарх був ошелешений якимось маніякальним ставленням "москалів" до молитви: ніде в світі ніхто не молився стільки годин, безперервно б'ючи поклони. Але оця показна богомільність скидалася на лукавство, бо ніде не зустрічав патріарх і такого хабарництва, злодійства та здирництва, як там.
І оце те, що успадкували комуністи та привили нам, і чого й досі ми не годні позбутися.
Щодо грамотності, то в Росії нею і не пахло. Шкіл було дуже мало, у XV ст. науку вважали породженням диявола. Читати не завжди уміли не тільки бояри, але й дворяни та священики, які повинні були знати грамоту.
Саме українці стали першими у російських церквах читати проповіді, заснували під Москвою першу школу при монастирі, а в якості учителів було запрошено 30 ченців з Києва. Іще навіть у XVIII ст. московити, які уміли писати, не знали пробілів між словами. Щойно українці ввели граматичні правила і навіть свою літеру "і", яка проіснувала до 1917 року.
Вся російська орфографія виросла з "Граматики" 1619 p. українця Мелетія Смотрицького, а з кінця XVII до початку XIX ст.ст. в Росії вивчали історію за підручником киянина І.Гізеля. Українці створили московський театр та драматичну російську літературу XVIII ст.
Російський професор П. Безсонов писав, що малороси "заняли здесь (в Великороссии) самые видные и влиятельные места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектированных школ, до кабинетных и типографских ученых, делопроизводителей, дьяков и секретарей. Все почти подверглось их реформам, по крайности неотразимому влиянию..."
Данський посол Юль Юст, подорожуючи Україною за часів Петра 1, пише: "Мешканці Козацької України живуть добре... До церкви ходять з молитовниками, тоді як у москвинів і бояри неграмотні. Усі люди українські дуже ввічливі, чепурні і держать хати чисто".
"Читаючи листи, ордери та цидулки кошових, суддів та інших старшин до гетьманів, панів та боярів, бачимо, що багато хто з них писали не лише грамотно, а й доволі складно й риторично; грамотність ця була такою, що у Січі траплялися люди, які вміли складати латинські вірші й духовні канти", - писав дослідник Запорізької Січі Д. Яворницький.
Але минає сто років і картина в Україні різко змінюється. Ось що писав історик Микола Сумцов: "Школи запроваджуються російські, себто чужі, що відбило охоту в українців до навчання.
Коли в 1917 та 1918 роках почались українські вчительські курси, то багато вчителів почували для себе українську мову важкою і незрозумілою (дорослі люди!), а як же вони дітей українських за довгі роки годували ще більш для них незрозумілою і важкою мовою російською?"
Власне неграмотність серед українців ХІХ ст. цим і пояснювалася, що діти не розуміли тієї мови, якою їх учили, а українська була заборонена.
Як гарно заопікувалися комуністи українською мовою, свідчить те, що ані президент, ані прем'єр, ані більшість міністрів не годні написати грамотно й кількох слів українською, ба навіть своєї посади і своїх регалій.
Після самогубства Миколи Скрипника у 1933 р. українські словники брутально переробили, ввівши слова, які ніколи не належали до української мови, а письменників, перекладачів та мовознавців майже поголовно винищили. Видання, які вийшли до репресій, вилучали з бібліотек і знищували.
Під ніж пішли навіть безсмертні твори Леніна і Сталіна, які було перекладено "буржуазно-націоналістичним" правописом.
Комуністи нічим не відрізнялися від гітлерівців, коли увійшовши в Західну Україну, почали палити цілі стоси книг і часописів, нищити заклади "Просвіти" і відкривати у читальнях "чайні" та "закусочні". Яку культуру принесли вони на наші землі розповім наступного разу.
Юрій Винничук
джерело
Напередодні виборів до парламенту нєістовий Пєтя Сіманєнка вирішив перехопити лаври Жириновського і розповісти нам про те, "що крім комуністів ніхто не займався розвитком української мови...
Хто більше всіх видавав книжок українською мовою? Комуністи. Саме ми все зробили для того, щоб народ, який 80% не вмів ні писати, ні читати, був навчений цій грамоті і щоб мова по-справжньому розвивалася".
Те, що комуністи боролися за повселюдну грамотність, свята правда, бо як іще можна було замакітрити мізки, як не друкованим словом більшовицької пропаганди?
Але наш Пєтя недоговорює. Більша частина книг, виданих українською в СССР, це примітивна макулатура. Українським видавництвам примусово скидали плани на видання російськомовної літератури та перекладів російських письменників, масово видавалися твори Леніна, Хрущова, Брежнєва, які потім спалювали на ТЕЦ.
При цьому Пєтя не каже, хто довів Україну до жалюгідного стану, внаслідок якого велика частина населення стала неписьменною. А зробила це Росія після Переяславської ради.
А що було перед тим?
Читаємо в описі подорожі антіохійського патріарха Павла Алепського, який відвідав Україну в 1652 році: "По всій Козацькій землі ми помітили чудову рису, що нас дуже вразила: всі вони, за незначними винятками, навіть здебільшого їхні жінки та доньки, вміють читати та знають порядок богослужіння і церковний спів.
Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють їм тинятися неуками по вулицях... Серед монастирських наставників є люди вчені, правники, промовці, знають логіку й філософію та працюють над глибокими питаннями".
Натомість побувавши в Москві, патріарх був ошелешений якимось маніякальним ставленням "москалів" до молитви: ніде в світі ніхто не молився стільки годин, безперервно б'ючи поклони. Але оця показна богомільність скидалася на лукавство, бо ніде не зустрічав патріарх і такого хабарництва, злодійства та здирництва, як там.
І оце те, що успадкували комуністи та привили нам, і чого й досі ми не годні позбутися.
Щодо грамотності, то в Росії нею і не пахло. Шкіл було дуже мало, у XV ст. науку вважали породженням диявола. Читати не завжди уміли не тільки бояри, але й дворяни та священики, які повинні були знати грамоту.
Саме українці стали першими у російських церквах читати проповіді, заснували під Москвою першу школу при монастирі, а в якості учителів було запрошено 30 ченців з Києва. Іще навіть у XVIII ст. московити, які уміли писати, не знали пробілів між словами. Щойно українці ввели граматичні правила і навіть свою літеру "і", яка проіснувала до 1917 року.
Вся російська орфографія виросла з "Граматики" 1619 p. українця Мелетія Смотрицького, а з кінця XVII до початку XIX ст.ст. в Росії вивчали історію за підручником киянина І.Гізеля. Українці створили московський театр та драматичну російську літературу XVIII ст.
Російський професор П. Безсонов писав, що малороси "заняли здесь (в Великороссии) самые видные и влиятельные места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектированных школ, до кабинетных и типографских ученых, делопроизводителей, дьяков и секретарей. Все почти подверглось их реформам, по крайности неотразимому влиянию..."
Данський посол Юль Юст, подорожуючи Україною за часів Петра 1, пише: "Мешканці Козацької України живуть добре... До церкви ходять з молитовниками, тоді як у москвинів і бояри неграмотні. Усі люди українські дуже ввічливі, чепурні і держать хати чисто".
"Читаючи листи, ордери та цидулки кошових, суддів та інших старшин до гетьманів, панів та боярів, бачимо, що багато хто з них писали не лише грамотно, а й доволі складно й риторично; грамотність ця була такою, що у Січі траплялися люди, які вміли складати латинські вірші й духовні канти", - писав дослідник Запорізької Січі Д. Яворницький.
Але минає сто років і картина в Україні різко змінюється. Ось що писав історик Микола Сумцов: "Школи запроваджуються російські, себто чужі, що відбило охоту в українців до навчання.
Коли в 1917 та 1918 роках почались українські вчительські курси, то багато вчителів почували для себе українську мову важкою і незрозумілою (дорослі люди!), а як же вони дітей українських за довгі роки годували ще більш для них незрозумілою і важкою мовою російською?"
Власне неграмотність серед українців ХІХ ст. цим і пояснювалася, що діти не розуміли тієї мови, якою їх учили, а українська була заборонена.
Як гарно заопікувалися комуністи українською мовою, свідчить те, що ані президент, ані прем'єр, ані більшість міністрів не годні написати грамотно й кількох слів українською, ба навіть своєї посади і своїх регалій.
Після самогубства Миколи Скрипника у 1933 р. українські словники брутально переробили, ввівши слова, які ніколи не належали до української мови, а письменників, перекладачів та мовознавців майже поголовно винищили. Видання, які вийшли до репресій, вилучали з бібліотек і знищували.
Під ніж пішли навіть безсмертні твори Леніна і Сталіна, які було перекладено "буржуазно-націоналістичним" правописом.
Комуністи нічим не відрізнялися від гітлерівців, коли увійшовши в Західну Україну, почали палити цілі стоси книг і часописів, нищити заклади "Просвіти" і відкривати у читальнях "чайні" та "закусочні". Яку культуру принесли вони на наші землі розповім наступного разу.
Юрій Винничук
джерело