п'ять пив часу
з листів можна так багато довідатися про себе. і з чужих листів, і з власних.
ну власне, хіба це не дивно? це ніби напитися й викинути помідор через вікно. а потім згадати про це лиш через два дні. або помітити нову родимку на обличчі, і ще дуже довго чекати, поки вона зникне, бо ніяк не можеш до неї звикнути. а потім усе одно звикаєш.
ну добре, може, це й не зовсім так, але щось подібне.
а коли вперше кидаєшся зі сну, розумієш, що можна далі й не ховатися. хтось переймається, що мусить п*ять років власного життя викинути на смітник, головне, говорити про це якомога байдужим голосом. мені йдеться лише про півроку. але мені й того дуже жаль.
або зрадіти раптом від того, що боляче. бо якщо болить - то принаймні щось відчуваєш. і в цьому відчутті вже немає сумніву. бо про радість я мала веселу розмову з філософом (за освітою, принаймні), тобто мені було весело, а він мусив ще над тим подумати.
ну власне, хіба це не дивно? це ніби напитися й викинути помідор через вікно. а потім згадати про це лиш через два дні. або помітити нову родимку на обличчі, і ще дуже довго чекати, поки вона зникне, бо ніяк не можеш до неї звикнути. а потім усе одно звикаєш.
ну добре, може, це й не зовсім так, але щось подібне.
а коли вперше кидаєшся зі сну, розумієш, що можна далі й не ховатися. хтось переймається, що мусить п*ять років власного життя викинути на смітник, головне, говорити про це якомога байдужим голосом. мені йдеться лише про півроку. але мені й того дуже жаль.
або зрадіти раптом від того, що боляче. бо якщо болить - то принаймні щось відчуваєш. і в цьому відчутті вже немає сумніву. бо про радість я мала веселу розмову з філософом (за освітою, принаймні), тобто мені було весело, а він мусив ще над тим подумати.