завжди чужі парасольки

[shepita]

часом думаю, що простір довкола просто не повинен бути ворожим, що почуватися комфортно можна будь-де. принаймні я досить швидко звикаю до інших міст, мені гарно в них жити, хоч і знаю, що там я не вдома. а часом я всерйоз думаю про те, щоб переїхати до якогось меншого міста. вперше я відчула, що тут мені мало би бути добре, коли у Кам'янці-

Comments

[shepita]

пам'ятаю, як я заблукала на Подолі тоді взимку, хоча була переконана, що точно знаю, куди йду. і це було справді дивне відчуття. добре, що ти теж здатна там загубитись, мені від того не так соромно)))
а щодо обмеження простору, то до цього я теж ставлюся надто болюче. часто їжджу кудись через міст Патона й набережну, ризикуючи застрягнути в заторі, тільки тому, що мені нестерпно тісно в метро й серед рясних забудов. але на Дніпрі уже забагато всілякого набудовано, скоро його не видно буде. це для мене ніби особиста образа.
мені просто мріється місто, у якому можна всюди дійти пішки, де люди не біжать наввипередки одним великим натовпом і не ненавидять одне одного в чергах по жетони. але ясно, що це не єдині мої вимоги, от в Ужгороді, наприклад, немає макдональдса, це добре, без нього я зможу обійтися, але не без книгарень, кіно- й просто театрів (хоч як рідко я туди ходжу). і взагалі, боюся, я вже не зможу обійтися без звичних з дитинства краєвидів, як би я не хотіла їх позбутися.
лишилося тільки змиритись із бездушною втратою часу, що йде на щоденне подолання цих відстаней.