зелене

[shepita]

учора вирішила виплакатися, але прийшла додому і зовсім про це забула. згадала лише в ліжку, але в ліжку я плакати не люблю - усе ж тоді мокре і спати дуже незручно. а сьогодні подумалося, що варто все ж догладати за своїми квітами, поливати й підсапувати, а то дивно якось, що хтось це робить за мене. варто планувати собі подорожі, думати про

Comments

[vidlunnya]

Головне, могти плакати. І не на замовлення, звісно. І ще для мене важливо не плакати прилюдно. Після того випадку в УГЛ. Більше ніколи.

[shepita]

от власне, що інколи хочеться виплакатися, бо знаєш - так має бути. треба визнати свій сум, треба з ним погодитись і дати йому у собі пожити, а потім відпустити, щоб знову стало легко. але мені не плачеться.
а я не пам'ятаю того випадку в угл. це, мабуть, добре. натомість згадала, що й сама там ревіла, і не раз.

[vidlunnya]

Чесно кажучи, не знаю, як можна вирішити виплакатись. Це якось саме по собі і несподівано. Часто через втому й після дурниці, яка спрацьовує як детонатор. Але коли ніхто не бачить, то нікому і не зважає, тож чому ні?
А з УГЛ. То під час нашого "колективного проекту" було, літо після другого курсу. У мене ще був неприємний осад, що всі чомусь вирішили, що це входить в нормальний порядок речей. Я розумію, всі в УГЛ плакали, тож що дивного? Але я - ні, лише того одного разу. І це було жахливо. Зате тепло згадую Доненко за той випадок.

[shepita]

то з мого посту так і виходить: на замовлення не плачеться, щоб там не вирішувати. це навіть важче, ніж з радістю.
а випадку того не пригадую. я чомусь думала, що це після "вікон" було, чи точніше, перед ними. і про Доненко я завжди тепло думаю. найчастіше згадую, як вона показувала нам свої вуха, мені й досі від того смішно. два тижні тому я її випадково зустріла на вулиці, і тоді зрозуміла, що справді за нею страшенно скучила.

[vidlunnya]

О, ти зустріла Доненко! Вона щось казала? Я б із задоволенням до неї пішла, якби це не були п"ятихвилинні зустрічі, протягом яких ставлять питання, на які неможливо відповісти одним реченням. А ще чекають від тебе підкорення вершин, які тобі, може, й не потрібні.
А той випадок. Може, тебе там просто не було. А з "Вікнами" якраз ні. Ну що ти! Я ж кажу, крім того разу з проектом, в УГЛ я жодного разу не плакала. "Вікна" - їх чомусь усі згадують як втілення абсолютно жахливої ситуації. І ніби тому це мало бути жахливо для всіх, малось плакати і згадуватись в такому ключі. Але межі воно згадується не так: нічого екзистенційно жахливого в тому не було, лише люди різні - як завжди, а взагалі цікавий досвід.

[shepita]

та ні, нічого такого жахливого й справді не було. думаю, навіть навпаки. мені це згадується як небезпечний веселий дослід без визначеної мети, але обов'язково з вибухом наприкінці (хоча зрештою, не впевнена, чи він відбувся, але мені це подобалось). просто перед тим багато діялося. я пам'ятаю і ті суперечки, і поділи на два табори. не знаю, чи бачила я ще колись тебе настільки емоційною назовні.
але швидше за все, це просто в мене таке враження лишилося)
з Доненко ми справді говорили мало. вона сказала, що йде з практики, і я ніби тоді усвідомила, що вже червень, тобто йти в ліцей немає сенсу і доведеться з цим почекати. але нічого такого страшного вона не питала (я теж цього страшенно не люблю), говорила компліменти, хоча виглядала, по-моєму, значно краще, ніж я. і ще: "знаєте, я так люблю усіх своїх дітей після того, як вони випускаються"))).
вона чудова.