про цукерки занадто
до мене підходить маленька дівчинка і хоче розказати таємницю. її очі великі й дивиться вона зачаровано. а я дивлюся майже налякано. про що вона може розказати? про котика чи ляльку? але я не хочу слухати. що, як я не зможу зрозуміти або мені стане смішно? що, як мені не вдасться серйозність, і вона відчує цю фальш? а це їй з цим миритися. і їй потім вчитися довіряти людям. або не довіряти й ховатися. якщо вона спитає у мене поради, я не знатиму, що відповісти. я хочу втекти від неї, хочу, щоб вона зберегла таємницю, адже так буде краще, я знаю. але вона все одно підходить і розповідає.