«Зимні Миколи»
Фрагмент из книги «Звичаї нашого народу», из которой я когда-то уже постила отрывок про сурка:
«ВАРВАРИ»
17-го грудня - день Варвари Великомучениці. Народна легенда, записана на Вінниччині, каже, що свята Варвара Великомучениця була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христові «Це ж вона нас вишивати навчила!»1)
В день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. «Можна тільки вишивати та нитки сукати...» Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
«Варвари» - день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».
На другий день - преподобного Сави, а на третій - Миколая. На Україні в цей час звичайно випадають великі сніги, починаються «справжні» морози, замерзають ріки. З цього приводу в народніх приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!» «Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде!» «Варвара заварить, а Микола поставить кола!»
Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар - «щоб хліб родив та садовина рясніла!»
2) Записано в селі Вороновичі від Марфи Г-нь. - О.В.
«МИКОЛАЯ»
Це - веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села - «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
Варити пиво на «Миколи» - звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:
«Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святим Миколам пива не варять...»
Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять...» Мабуть з «пивом» на цей день в'язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини дочка, звертаючись до померлої матері, каже:
Мамко моя, голубко моя,
Коли ж вас ся надіяти,
Чи на Різдво з колядками,
Чи на Великдень з писанками,
Чи на Николая з скрипниками? 1)
Хто перший прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік - четвертий і останній «полаз».
«Зле, якщо в ті дні хто інший - не господар - перейде через подвір'я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, та йде дати худобі їсти. Прийшовши До хліва, поздоровляє німину словами: "Дай, Боже, добрий День, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!"» 2)
1) М. Грушевський. «Історія укр. літ.», ч. І, Київ-Львів, 1923. Стор. 124.
2) Записано в с. Яришево на Поділлі - О.В.
В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше - на воді Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.
На Харківщині записана така легенда про святого Миколая: «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян - за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони,- каже,- Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують!»
Бог вислухав Касяна 1) та й каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»
- Нема його на небі!-кажуть янголи.
- А де ж він?
- Пішов на Чорне море людей рятувати!
- Почекай,- каже Бог до Касяйа,- Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
- Нема його,- кажуть янголи,- на землі людей від пожежі рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
- Нема його,- кажуть янголи,- він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з'явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.
- Де ти був? - спитав Бог, а святий Микола Йому відповідає:
- Помагав мужикові воза з багна витягнути!
- Ось бач,- каже Бог до Касяна,- за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут, на небі, кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятись, але не будуть шанувати». 2)
1) Див. ч. II «Весна».
2) Записано від Тимоша С. з Охтирки на Харківщині.- О. В.
З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.
«Один чоловік їхав лісом, і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося - страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його. "Що за дивовижа",- думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола - старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха». 1)
В Галичині є така леґенда: «Опівночі надходить св. Николай з сивою бородою, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: "Ти маєш завтра з'їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу". І так дальше, кожному звіреві назначив, що має в'їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: "А ти маєш нині досвіта з'їсти Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом".»
А той Проць, як говориться далі в леґенді, чув наказ св. Николая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і св. о. Николая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до св. Николая і «здають перед ним справу, що хто весь день робив. Говорив мед- відь, лис, дик і аж підходить вовк: "Я не з'їв лисого коня,- каже вовк,- бо там його не було".- "То з'їж самого Проця,- каже св. Николай,- бо він тебе обдурив!" Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева...» 2) В Галичині св. Микола роздає дітям подарунки.
1) Записано в м. Умань від Михайла К-ць.- О. В.
2) В. Гнатюк: «Галицько-руські народні леґенди», том 1, стор. 165.
ОЛЕКСА ВОРОПАЙ
Звичаї нашого народу
Етнографічний нарис
Київ
Акціонерне видавничо-поліграфічне
товариство «Оберіг»
1993
На досуге, может быть, переведу, а пока что «мовою оригіналу».
Любопытно, что в традициях Западной Украины - а сейчас этот обычай потихоньку распространяется и на остальной территории,- «Миколай» приносит детям подарки, хотя до Рождества ещё «як до неба». Любопытно потому, что это едва ли не единственный пример этого обычая, «усидевшего» на своём законном месте. По крайней мере, единственный известный мне. Ведь изначально Святой Николай повсюду занимался раздачей подарков а свой собственный день 6 декабря, хоть по григорианскому календарю, хоть по юлианскому, но в процессе разнообразных реформаций-контрреформаций этот обычай привязвли к ближайшему большому празднику - Рождеству или Новому году. И только консервативные галичане упёрто стояли на своём ))
И очень интересно, кому на самом деле в этот день варили пиво, «а теперь не варят, и потому всё не так», какому славянскому божеству? Ведь это пиво явный отголосок языческих времён, да и само содержание колядки недвусмыслено... Да, пива вечером, пожалуй, выпить стоит. Подогретого. С имбирём ;)
И, кстати, сегодня с утра был мороз. Гусары, не ржать - я в хорошем смысле :-D )
Upd: Подумала и поняла, что привязка не обязательно должна быть к конкретному числу, скорей к временному отрезку. И всё встало на свои места: ну конечно - зимнее солнцестояние! Солнышку пиво варили, солнышку:)
«ВАРВАРИ»
17-го грудня - день Варвари Великомучениці. Народна легенда, записана на Вінниччині, каже, що свята Варвара Великомучениця була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христові «Це ж вона нас вишивати навчила!»1)
В день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. «Можна тільки вишивати та нитки сукати...» Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
«Варвари» - день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».
На другий день - преподобного Сави, а на третій - Миколая. На Україні в цей час звичайно випадають великі сніги, починаються «справжні» морози, замерзають ріки. З цього приводу в народніх приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!» «Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде!» «Варвара заварить, а Микола поставить кола!»
Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар - «щоб хліб родив та садовина рясніла!»
2) Записано в селі Вороновичі від Марфи Г-нь. - О.В.
«МИКОЛАЯ»
Це - веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села - «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
Варити пиво на «Миколи» - звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:
«Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святим Миколам пива не варять...»
Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять...» Мабуть з «пивом» на цей день в'язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини дочка, звертаючись до померлої матері, каже:
Мамко моя, голубко моя,
Коли ж вас ся надіяти,
Чи на Різдво з колядками,
Чи на Великдень з писанками,
Чи на Николая з скрипниками? 1)
Хто перший прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік - четвертий і останній «полаз».
«Зле, якщо в ті дні хто інший - не господар - перейде через подвір'я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, та йде дати худобі їсти. Прийшовши До хліва, поздоровляє німину словами: "Дай, Боже, добрий День, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!"» 2)
1) М. Грушевський. «Історія укр. літ.», ч. І, Київ-Львів, 1923. Стор. 124.
2) Записано в с. Яришево на Поділлі - О.В.
В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше - на воді Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.
На Харківщині записана така легенда про святого Миколая: «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян - за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони,- каже,- Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують!»
Бог вислухав Касяна 1) та й каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»
- Нема його на небі!-кажуть янголи.
- А де ж він?
- Пішов на Чорне море людей рятувати!
- Почекай,- каже Бог до Касяйа,- Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
- Нема його,- кажуть янголи,- на землі людей від пожежі рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
- Нема його,- кажуть янголи,- він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з'явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.
- Де ти був? - спитав Бог, а святий Микола Йому відповідає:
- Помагав мужикові воза з багна витягнути!
- Ось бач,- каже Бог до Касяна,- за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут, на небі, кутки обтираєш. Іди геть від мене!.. Будуть тебе люди боятись, але не будуть шанувати». 2)
1) Див. ч. II «Весна».
2) Записано від Тимоша С. з Охтирки на Харківщині.- О. В.
З інших народніх оповідань виходить, що святий Миколай-Чудотворець опікується не тільки людьми, а й диким звіром.
«Один чоловік їхав лісом, і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося - страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його. "Що за дивовижа",- думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Микола - старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха». 1)
В Галичині є така леґенда: «Опівночі надходить св. Николай з сивою бородою, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: "Ти маєш завтра з'їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш знищити побережнику кукурудзу". І так дальше, кожному звіреві назначив, що має в'їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: "А ти маєш нині досвіта з'їсти Процевого лисого коня, він пасе ся на сіножаті під лісом".»
А той Проць, як говориться далі в леґенді, чув наказ св. Николая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і св. о. Николая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до св. Николая і «здають перед ним справу, що хто весь день робив. Говорив мед- відь, лис, дик і аж підходить вовк: "Я не з'їв лисого коня,- каже вовк,- бо там його не було".- "То з'їж самого Проця,- каже св. Николай,- бо він тебе обдурив!" Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева...» 2) В Галичині св. Микола роздає дітям подарунки.
1) Записано в м. Умань від Михайла К-ць.- О. В.
2) В. Гнатюк: «Галицько-руські народні леґенди», том 1, стор. 165.
ОЛЕКСА ВОРОПАЙ
Звичаї нашого народу
Етнографічний нарис
Київ
Акціонерне видавничо-поліграфічне
товариство «Оберіг»
1993
На досуге, может быть, переведу, а пока что «мовою оригіналу».
Любопытно, что в традициях Западной Украины - а сейчас этот обычай потихоньку распространяется и на остальной территории,- «Миколай» приносит детям подарки, хотя до Рождества ещё «як до неба». Любопытно потому, что это едва ли не единственный пример этого обычая, «усидевшего» на своём законном месте. По крайней мере, единственный известный мне. Ведь изначально Святой Николай повсюду занимался раздачей подарков а свой собственный день 6 декабря, хоть по григорианскому календарю, хоть по юлианскому, но в процессе разнообразных реформаций-контрреформаций этот обычай привязвли к ближайшему большому празднику - Рождеству или Новому году. И только консервативные галичане упёрто стояли на своём ))
И очень интересно, кому на самом деле в этот день варили пиво, «а теперь не варят, и потому всё не так», какому славянскому божеству? Ведь это пиво явный отголосок языческих времён, да и само содержание колядки недвусмыслено... Да, пива вечером, пожалуй, выпить стоит. Подогретого. С имбирём ;)
И, кстати, сегодня с утра был мороз. Гусары, не ржать - я в хорошем смысле :-D )
Upd: Подумала и поняла, что привязка не обязательно должна быть к конкретному числу, скорей к временному отрезку. И всё встало на свои места: ну конечно - зимнее солнцестояние! Солнышку пиво варили, солнышку:)