У человека две родины.
Одна - где он родился.
Вторая - где его сердце (с)
Різдво. Стук колес і за 10 годин настрій змінюється на протилежний. Аж ніяк яскраві вогники Києва і метушня не хочуть вести мене до позитива. А ось похмурі і вузьки вулички Львову - напроти. Різдво - міфічне свято міфічного героя. Але скільки людей мають привід для свята. В жодній центральній чи східній області Різдво не святкують, ну у порівнянні.
У маршрутках Львівських п"янчуги співають колядки і всі їм вторять. На площі також ніяких бійок, а лише привітання і співи людей. Притому це не просто демонстрація вокальних данних, а справді спів серця. Не питайте, як це відрізняю, це треба відчувати. Є речі, які не треба піддавати скурпульозному аналізу, як в мене зазвичай водиться, а треба сприймати серцем.
Так ось, така річ - місто старіше за спогади...