Римовані думки
Дякуючи моїй любій подрузі, Оленці потрапила у Черкасах до Літературного-творчого об'єднання. Поспілкувалась з людьми, послухала розбір критики, було над чим замислитись. Прикро, коли ніби живеш і все добре, нічого не турбує, а одного дня, ніби відкриваються очі і розумієш, що ти хворий... Десь таке відчуття було, коли відчула при спілкуванні з цими людьми. Втрачаю неминуче свою хвилю творчості, свою винятковість, перевтілюєшься у сіру мишу. Не хочу так. Де знову взяти натхнення, коли лише нитка у руці, а весь клубок вже десь під канапою і чим більше ти його тягнеш до себе, тим більше він розмотується і віддаляється від тебе... Що робити - не знаю. Поради не прошу. Просто висловлююсь. Декілька рядків останніх сесіонних тижнів.
Кішка.
На моєму підвіконні чорна кішка,
Наче дьоготь й має ярко-жовті очі.
Я не вірю ні у які забобони,
І бовтаємо ми з нею цілі ночі.
Розповім, як справи на роботі,
Як начальник свариться зі мною,
Що зламався нещодавно фотік,
І як важко бути сиротою.
Розкажу, як їздила до Львову,
І як дощик капав на бруківку.
Заспіваю тихо колискову,
Покладе свій хвостик під голівку.
Посварюсь на заліки трикляті,
На генетику, що в горлі кісткою.
На будені клопоти по хаті.
Важко бути завжди оптимісткою.
Покажу їй аркуш, де вірші,
Про життя, про неї, про страждання.
Та притисну кицьку до душі,
Ніжно-ніжно, нібито востаннє.
Зазирну їй у бурштин очей,
І розвіються непрошені сумління.
Не жалкую я недоспаних ночей,
Де ж іще знайду порозуміння?
Теорія любові.
Про любов писати не буду
Бо про неї нічого не знаю
Був... Ніколи його не забуду...
Та напевно вже не згадаю...
Пам'ятаю, як літери з віршу.
Лише кадри. Була довга стрічка.
Наші зустрічі. Ночі і тишу.
Він був лицар, я - його сестричка.
На узвозі: ліхтарики - зорі.
По музеях, на поклик історії,
І розмови були всі прозорі,
Ми вигадували різні теорії.
Кожен подих був сповнений вірою
У найкраще майбутнє. Істина -
Нам була вона ніби лірою.
А кохання кринично чисте.
Та в житті не завжди все ладиться
Вийшла хибною моя теорія.
Зустрічаються люди. Розходяться.
Отака ось сумна історія...
Кішка.
На моєму підвіконні чорна кішка,
Наче дьоготь й має ярко-жовті очі.
Я не вірю ні у які забобони,
І бовтаємо ми з нею цілі ночі.
Розповім, як справи на роботі,
Як начальник свариться зі мною,
Що зламався нещодавно фотік,
І як важко бути сиротою.
Розкажу, як їздила до Львову,
І як дощик капав на бруківку.
Заспіваю тихо колискову,
Покладе свій хвостик під голівку.
Посварюсь на заліки трикляті,
На генетику, що в горлі кісткою.
На будені клопоти по хаті.
Важко бути завжди оптимісткою.
Покажу їй аркуш, де вірші,
Про життя, про неї, про страждання.
Та притисну кицьку до душі,
Ніжно-ніжно, нібито востаннє.
Зазирну їй у бурштин очей,
І розвіються непрошені сумління.
Не жалкую я недоспаних ночей,
Де ж іще знайду порозуміння?
Теорія любові.
Про любов писати не буду
Бо про неї нічого не знаю
Був... Ніколи його не забуду...
Та напевно вже не згадаю...
Пам'ятаю, як літери з віршу.
Лише кадри. Була довга стрічка.
Наші зустрічі. Ночі і тишу.
Він був лицар, я - його сестричка.
На узвозі: ліхтарики - зорі.
По музеях, на поклик історії,
І розмови були всі прозорі,
Ми вигадували різні теорії.
Кожен подих був сповнений вірою
У найкраще майбутнє. Істина -
Нам була вона ніби лірою.
А кохання кринично чисте.
Та в житті не завжди все ладиться
Вийшла хибною моя теорія.
Зустрічаються люди. Розходяться.
Отака ось сумна історія...