Чужі картинки в моїй голові 21: кошак на сіні
Я іду з роботи і, як завжди, дорогою думаю про тебе.
Це вже погана звичка, якої потрібно позбавлятися, але я, як заповзятий курець, щоразу кажу собі, що не сьогодні. Завтра.
Я забуду тебе завтра.
Я кажу собі, що це легко, і, що я зроблю це, як тільки захочу. Просто ще трішки понасолоджуюся.
Ну правда, було б чим, але у кожного свої залежності.
Я не хочу забувати твій аромат, твій голос, відчуття моєї руки в твоїй.
А не забути важко - тебе в моєму житті було надто мало. Настільки, що я вже не знаю, де правда, а де моя фантазія.
Іноді мені здається, що всі наші стосунки - плід моєї хворої уяви. Що тебе ніколи не було. А якщо ти і існуєш, то не знаєш про мене.
Я іду і думаю, що це весело - вигадати собі кохання і насолоджуватися ним погожої весняної днини, ідучи містом насамоті.
А потім почути звук месенджера, відкрити його і прочитати від тебе
"Привіт! Прогуляємося після роботи?"
Я завмираю, перше бажання, написати, що так. звісно, але я знаю, що не встигну повернутися - я надто далеко. І знаю твій графік, що більше півгодини у тебе не буде. Ніколи не буває...
я: Я вже далеко від офісу. Але у мене ідея :)
ти: Давай
я: давай прогуляємося разом віртуально? Кидатимемо один одному фото цікавинок по дорозі))
І ти, замість відповіді, скидаєш мені фото якогось обшарпаного балкону і рудого нахабного кошака на ньому. Знаєш же, що кіт, то завжди добра ідея.
Я відправляю тобі ями на дорозі, переповнену маршрутку, і фото ворони, яка сидить та дивиться на мене, як на вечерю...
Ми обмінюємося повідомленнями, картинками, коментарями, а потім, рівно через 30 хв ти зникаєш... Все, як завжди.
Ти так просто мене не відпустиш. І не будеш зі мною.
Собака на сіні. Або, як кажуть у нас: і сам не гам, і комусь не дам...
Це вже погана звичка, якої потрібно позбавлятися, але я, як заповзятий курець, щоразу кажу собі, що не сьогодні. Завтра.
Я забуду тебе завтра.
Я кажу собі, що це легко, і, що я зроблю це, як тільки захочу. Просто ще трішки понасолоджуюся.
Ну правда, було б чим, але у кожного свої залежності.
Я не хочу забувати твій аромат, твій голос, відчуття моєї руки в твоїй.
А не забути важко - тебе в моєму житті було надто мало. Настільки, що я вже не знаю, де правда, а де моя фантазія.
Іноді мені здається, що всі наші стосунки - плід моєї хворої уяви. Що тебе ніколи не було. А якщо ти і існуєш, то не знаєш про мене.
Я іду і думаю, що це весело - вигадати собі кохання і насолоджуватися ним погожої весняної днини, ідучи містом насамоті.
А потім почути звук месенджера, відкрити його і прочитати від тебе
"Привіт! Прогуляємося після роботи?"
Я завмираю, перше бажання, написати, що так. звісно, але я знаю, що не встигну повернутися - я надто далеко. І знаю твій графік, що більше півгодини у тебе не буде. Ніколи не буває...
я: Я вже далеко від офісу. Але у мене ідея :)
ти: Давай
я: давай прогуляємося разом віртуально? Кидатимемо один одному фото цікавинок по дорозі))
І ти, замість відповіді, скидаєш мені фото якогось обшарпаного балкону і рудого нахабного кошака на ньому. Знаєш же, що кіт, то завжди добра ідея.
Я відправляю тобі ями на дорозі, переповнену маршрутку, і фото ворони, яка сидить та дивиться на мене, як на вечерю...
Ми обмінюємося повідомленнями, картинками, коментарями, а потім, рівно через 30 хв ти зникаєш... Все, як завжди.
Ти так просто мене не відпустиш. І не будеш зі мною.
Собака на сіні. Або, як кажуть у нас: і сам не гам, і комусь не дам...