Неочікуваний Стамбул
Коли збираєшся кудись їхати, зазвичай багато лазиш інтернетом, шукаєш інфу, дивишся фото, мрієш, як воно буде там гуляти і бачити все власними очима.
От і перед мандрівкою до Стамбулу я займалася цим самим...
Оскільки приїхали ми пізно ввечері, то те, що побачили з вікна автобусу було вирішено вважати нерелевантною вибіркою і наступного дня зранку ми пішли дивитися місто.
Як завжди, пішки і менш-більш обравши за допомогою Гуглмапс напрямок.
Перше враження було абсолютно не таким, як ми очікували))
І все було зовсім не таким, як на фото у тревелблогерів
Та ще й сонця не було зовсім, хоча було дуже тепло - 13 листопада ми гуляли, не одягаючи куртки
Для початку невеличка преамбула: жили ми в готелі за 5-7 хв пішки від площі Таксім. Як ми зрозуміли, то щось типу нашого Майдану Незалежності. Там якраз транспортна розв"язка хороша і автобус з аеропорту близько до неї зупиняється. Тому і вибрали це місце, а не Султанахмет, де, зазвичай, тусуються всі туристи і куди ми з самого ранку вирішили іти.
І ось така картина нас зустріла через кілька хвилин після виходу з готелю - це було злегка неочікувано
Місто як місто, відчуття, наче десь промзоною Подолу гуляєш. Це було не схоже, на те, чого очікуєш від центральної частини великого міста на межі Європи та Азії
Отак ми йшли собі та йшли. Було похмуро і тепло, а нам було цікаво дивитися на людей і авто. Тим паче була п"ятниця і я гадала, що людей і машин мало б бути значно більше
Перше, що було тієювідмінною ознакою східного міста, якої нам поки не вистачало, щоб ідентифікувати його не як "нічим не відрізнається від Києва" стали ось такі маленькі стільчики і столики біля будівель, на яких майже завжди хтось сидів (мужчини, звісно)
А потім, зовсім зненацька, за наступним будинком, за дахами і стадіоном, ми побачили... не море, але Золотий Ріг
І це було приголомшливо красиво. Інтрент показує, що в сонячний день і за скромної допомоги фотошопу це все виглядає ще краще, зате ми побачили все без прикрас))
Потім ми побачили вузенькі вулички, які, напевно, закінчуються мальовничими дворами серед цих всіх будинків з дахом з черепиці
Ліворуч звичайна міська вулиця з незмінни для кожного великого міста Radisson
А праворуч - ті самі маленькі вулички під крутим кутом, які плетуться кудись до моря, напевно. І прекрасний зелений дворик з серйозними солідними дядечками, які прискіпливо зміряли мене поглядом, поки я фотографувала цю зелену красу. Ну і їх на додток
Чого нам в такий похмурий день не вистачало, так це кольорів. Їх ми знайшли в несподіваних для нас місцях
Отак ми і йшли плюс-мінус в напрямку якого-небудь з мостів, щоб перейти на сторону Султанахмет і зануритися в туристичний рай. Ліворч звичайне місто
А праворуч - дике скупчення старих колоритних будиночків, серед яких траплялися геть неочікувані екземпляри (навіть попри загальну "пошарпаність" міста)
І одразу ж така собі фазенда місцевого безхатька. Хоча, якщо подивитися на господарство, що він собі завів, то вже і не зовсім безхатько. Обійстя, собака, індики. Ми застали його якраз за приьиранням території. Потім ми бачили ще дуже багато безхатьків і всі вони значно більше вписувалися в свій класичний образ, ніж цей.
Як і належить східному теплому у листопаді місту, тут щось цвіте
А потім ми по своїй "дороге с облаками" вийшли до якогось доку, де побачили маленький кораблик і міст - мету нашого походу. Ми, правда, тоді ще не знали який то з них усіх. Знали тільки, що не Галатський, бо той двохярусний з ресторанчиками, а цей був звичайним
До мосту потрібно було пройти ось таким спуском. Точнісінько, як у нас. І пахне так само...
А потім невеличкий підйом, за яким нас чекає перша близька зустріч з затокою Золотий Ріг
Ми вже знали, що очікувати яскравого видовища за такої погоди - марне сподівання. ТОму нам просто все дуже сподобалося. І міст, і вид з нього, і рибалки, що сидять тут, в Стамбулі, на всіхмостах і ловлять свій дзен. Може комусь і рибку спіймати щастить - ми не питали)))
Тут же ви можете придбати собі всякого риболовного
Після спуску з мосту ми зустріли несподіваних мешканців, які прекрасно себе почували поряд з великою дорогою
І автобус для тих, кому мандрівка не пригода, якщо не можна в режимі онлайн інстаграмити себе на фоні визначних місць
Прогулявшись трішки по набережній поряд з корабликами і котами, про яких колись напишу окремий пост, бо вони того варті, ми, нарешті, побачили причал Емінью (здаються так) і туристичний рай. Там уже нас чекали місцеві бублики з кунжутом, гарячі каштани і кілометри біганини між визначними місцями
п.с. І як бонус мені - моя хитра котомордочка, яка ще не знає, скільки вона сьогодні бігатиме, а думає про гранатовий фреш та про дюнерчик. Гуглмапс кажуть, що від готелю до Емінью ми протопали 3,6 км.
От і перед мандрівкою до Стамбулу я займалася цим самим...
Оскільки приїхали ми пізно ввечері, то те, що побачили з вікна автобусу було вирішено вважати нерелевантною вибіркою і наступного дня зранку ми пішли дивитися місто.
Як завжди, пішки і менш-більш обравши за допомогою Гуглмапс напрямок.
Перше враження було абсолютно не таким, як ми очікували))
І все було зовсім не таким, як на фото у тревелблогерів
Та ще й сонця не було зовсім, хоча було дуже тепло - 13 листопада ми гуляли, не одягаючи куртки
Для початку невеличка преамбула: жили ми в готелі за 5-7 хв пішки від площі Таксім. Як ми зрозуміли, то щось типу нашого Майдану Незалежності. Там якраз транспортна розв"язка хороша і автобус з аеропорту близько до неї зупиняється. Тому і вибрали це місце, а не Султанахмет, де, зазвичай, тусуються всі туристи і куди ми з самого ранку вирішили іти.
І ось така картина нас зустріла через кілька хвилин після виходу з готелю - це було злегка неочікувано
Місто як місто, відчуття, наче десь промзоною Подолу гуляєш. Це було не схоже, на те, чого очікуєш від центральної частини великого міста на межі Європи та Азії
Отак ми йшли собі та йшли. Було похмуро і тепло, а нам було цікаво дивитися на людей і авто. Тим паче була п"ятниця і я гадала, що людей і машин мало б бути значно більше
Перше, що було тієювідмінною ознакою східного міста, якої нам поки не вистачало, щоб ідентифікувати його не як "нічим не відрізнається від Києва" стали ось такі маленькі стільчики і столики біля будівель, на яких майже завжди хтось сидів (мужчини, звісно)
А потім, зовсім зненацька, за наступним будинком, за дахами і стадіоном, ми побачили... не море, але Золотий Ріг
І це було приголомшливо красиво. Інтрент показує, що в сонячний день і за скромної допомоги фотошопу це все виглядає ще краще, зате ми побачили все без прикрас))
Потім ми побачили вузенькі вулички, які, напевно, закінчуються мальовничими дворами серед цих всіх будинків з дахом з черепиці
Ліворуч звичайна міська вулиця з незмінни для кожного великого міста Radisson
А праворуч - ті самі маленькі вулички під крутим кутом, які плетуться кудись до моря, напевно. І прекрасний зелений дворик з серйозними солідними дядечками, які прискіпливо зміряли мене поглядом, поки я фотографувала цю зелену красу. Ну і їх на додток
Чого нам в такий похмурий день не вистачало, так це кольорів. Їх ми знайшли в несподіваних для нас місцях
Отак ми і йшли плюс-мінус в напрямку якого-небудь з мостів, щоб перейти на сторону Султанахмет і зануритися в туристичний рай. Ліворч звичайне місто
А праворуч - дике скупчення старих колоритних будиночків, серед яких траплялися геть неочікувані екземпляри (навіть попри загальну "пошарпаність" міста)
І одразу ж така собі фазенда місцевого безхатька. Хоча, якщо подивитися на господарство, що він собі завів, то вже і не зовсім безхатько. Обійстя, собака, індики. Ми застали його якраз за приьиранням території. Потім ми бачили ще дуже багато безхатьків і всі вони значно більше вписувалися в свій класичний образ, ніж цей.
Як і належить східному теплому у листопаді місту, тут щось цвіте
А потім ми по своїй "дороге с облаками" вийшли до якогось доку, де побачили маленький кораблик і міст - мету нашого походу. Ми, правда, тоді ще не знали який то з них усіх. Знали тільки, що не Галатський, бо той двохярусний з ресторанчиками, а цей був звичайним
До мосту потрібно було пройти ось таким спуском. Точнісінько, як у нас. І пахне так само...
А потім невеличкий підйом, за яким нас чекає перша близька зустріч з затокою Золотий Ріг
Ми вже знали, що очікувати яскравого видовища за такої погоди - марне сподівання. ТОму нам просто все дуже сподобалося. І міст, і вид з нього, і рибалки, що сидять тут, в Стамбулі, на всіхмостах і ловлять свій дзен. Може комусь і рибку спіймати щастить - ми не питали)))
Тут же ви можете придбати собі всякого риболовного
Після спуску з мосту ми зустріли несподіваних мешканців, які прекрасно себе почували поряд з великою дорогою
І автобус для тих, кому мандрівка не пригода, якщо не можна в режимі онлайн інстаграмити себе на фоні визначних місць
Прогулявшись трішки по набережній поряд з корабликами і котами, про яких колись напишу окремий пост, бо вони того варті, ми, нарешті, побачили причал Емінью (здаються так) і туристичний рай. Там уже нас чекали місцеві бублики з кунжутом, гарячі каштани і кілометри біганини між визначними місцями
п.с. І як бонус мені - моя хитра котомордочка, яка ще не знає, скільки вона сьогодні бігатиме, а думає про гранатовий фреш та про дюнерчик. Гуглмапс кажуть, що від готелю до Емінью ми протопали 3,6 км.