Кумедні тваринки
Чогось мені згадалася п"ятнична валентинівська істерія
Особливо запам"ятався один молодий чоловік, який сидів за столиком навпроти у фасті, де я гризла бургер і думала про ненависть до людей, які сиділи на зручних диванах, а я мучилася на паршивому незручному стільчику. Бо нефіг в обід приходити, коли всі нормальні місця вже зайняті. Але то таке, відступ від теми
Отож, картина:
Молодий чоловік, років 30-35, достатньо симпатичний, нормально одягнений, їсть якесь фастфудівське меню.
Дзвінок
Бере слухавку, звідти, судячи з усього, лунає запитання про те, куди ввечері він збирається вигуляти свою панянку. Валентин, же йопть! Питання, звісно, від неї.
Судячи по всьому, з того боку слухавку йому озвучують (одразу за питанням), побажання. Чоловік каже ок, кладе слухавку і набирає номер закладу. Звісно, йому там кажуть, що раніше думати потрібно було, а не о 13-00, коли "година Пі" уже майже настала.
Він дзвонить їй і каже, що місць нема. Далі неясний діалог і покладена слухавка.
Через хвилину новий дзвінок з новою ідеєю, судячи з усього. Кладе слухавку, набирає заклад, отримує аналогічну відповідь, передзвонює баришні, озвучує, кладе слухавку.
Через деякий час новий дзвінок, але у мене вже немає часу додивитися цю виставу.
З важким серцем я залишила своє місце і з двома враженнями вийшла на вулицю:
ЧОМУ не можна було самій подзвонити і спитати чи є місця і якщо є, то забронювати? Якщо уже все-одно сидиш біля монітора і телефон, мля, під рукою?
ЯК можна було цей цирк витримати з абсолютним покерфейсом? Або у нього велика практика і вже виробився стійкий імунітет, або він реальний пофігіст. В будь-якому випадку - респект чувачку)))
Особливо запам"ятався один молодий чоловік, який сидів за столиком навпроти у фасті, де я гризла бургер і думала про ненависть до людей, які сиділи на зручних диванах, а я мучилася на паршивому незручному стільчику. Бо нефіг в обід приходити, коли всі нормальні місця вже зайняті. Але то таке, відступ від теми
Отож, картина:
Молодий чоловік, років 30-35, достатньо симпатичний, нормально одягнений, їсть якесь фастфудівське меню.
Дзвінок
Бере слухавку, звідти, судячи з усього, лунає запитання про те, куди ввечері він збирається вигуляти свою панянку. Валентин, же йопть! Питання, звісно, від неї.
Судячи по всьому, з того боку слухавку йому озвучують (одразу за питанням), побажання. Чоловік каже ок, кладе слухавку і набирає номер закладу. Звісно, йому там кажуть, що раніше думати потрібно було, а не о 13-00, коли "година Пі" уже майже настала.
Він дзвонить їй і каже, що місць нема. Далі неясний діалог і покладена слухавка.
Через хвилину новий дзвінок з новою ідеєю, судячи з усього. Кладе слухавку, набирає заклад, отримує аналогічну відповідь, передзвонює баришні, озвучує, кладе слухавку.
Через деякий час новий дзвінок, але у мене вже немає часу додивитися цю виставу.
З важким серцем я залишила своє місце і з двома враженнями вийшла на вулицю:
ЧОМУ не можна було самій подзвонити і спитати чи є місця і якщо є, то забронювати? Якщо уже все-одно сидиш біля монітора і телефон, мля, під рукою?
ЯК можна було цей цирк витримати з абсолютним покерфейсом? Або у нього велика практика і вже виробився стійкий імунітет, або він реальний пофігіст. В будь-якому випадку - респект чувачку)))