Як дикі-дикі люди довго і зі смаком били главгада десь по дорозі на Дикий Захід
Виставка технологій: день перший - Deadlands Reloaded або що робити Майстру, якщо партія тупить
Дійові особи:
Майстер, він же мішок з сюрпризами і власник коробочки з фішками, він же Руденький Aleksandr Valiushko
запланований танк, він же стажер Пінкертона, він же Джон Нос, натуралізований сіу, він же Тосла. Мірє якомога швидше стати повноцінним агентом і всім тикати скоринку. Його пригнічує ставлення до нього, як до половинки люди через походження і дуже хочеться мати купу повноважень повноцінного Агента - «щоб усі боялись, щоб не насміхались». Тосла його довго відстоював і таки був сіу. Хоча, чим воно йому дорпомогло - неясно ні разу.
карточних справ майстер, hexslinger, він же , єдиний бойовий маг, він же Джейк, він же Шэд. Мотиви вчинків і мета діяльності - мутні і неясні, як і він сам. «Ловкость рук и никакого мошенства». А зелені тузи, які він тримає в рукаві то так, то не для сторонніх очей.
шаман сіу, вона ж Примарна Сова Ша-а, вона ж єдиний лікар в партії - я власною персоною. Шаманка дала обітницю Старих Шляхів, правда, легку, тому що розуміє - стикатися з технікою доведеться часто. Мріє виконати своє вище призначення, врятувати світ від великого Зла і повернути молодняк на Старий Шлях. Через що і катається по незвичних для сіу місцях, проповідує молодняку, який спокусився благами цивілізації і намагається переконати повернути, поки не пізно.
стовпчик з фішками біля лівої руки Майстра - предмет нашого періодичного зацікавлення і поглядів типу «це що за Покемон?»
Готувалася до гри довго, зі скрипом і втрачанням задуманих антураж них плюшок. Але кілька косичок, амулети і кості все-таки допомогли отримати від Майстра дві бонусні фішки, які потім ох як знадобилися. Та і налаштуватися на гру допомогли. А по генерації я, звісно, лопухнулася, бо була свято впевнена, що мені доведеться бігати і ховатися, а виявилося, що потрібно було нормальнім шаманом, без заточки на бойовку, робитися. Так що взяти замість знання легенд і ритуалів шпигунську скритність було поганою ідеєю. І взяти собі сову було не найкращим, що можна придумати. Може і красиво, але ж безтолково, що капець. Дуже. Зате лікування та зміна форми нормально, знадобилися.
Ну і ще кілька слів про те, що елементи антуражу, за які майстер давав нам додаткові фішки, дуже навіть ідейно впливають на налаштування на гру вцілому. Джейк, який постійно в руках крутить колоду раритетних карт чи мішечок з амулетами і кістьми у Ша-а додавали грі соковитості.
Ну а далі відгомін гри через призму сприйняття постфактум.
Потяг, який тихенько собі чухає крізь простір в сторону Заходу. Тихий звичайний вечір в вагоні-ресторані. Маленькі комашки сидять за столиками. Хтось грає в карти, хтось вечеряє, дехто просто куняє за столиком перед стаканчиком з бренді. За день всі вже встигли стомитися від подорожі і тепер просто займаються чим-небудь для вбивання часу. Джейк природно за столом для карткових ігор сидить бавиться зі своєю раритетною колодою, яка не раз йому допомагала почистити кишені не в міру безпечних людей.
Джон мається в роздумах чим би себе зайняти і як би його швидше отримати статус повноцінного агента. Попутно сідає пограти в карти з двома самими заядлими картярами в цьому потязі - Джейком і ще одним типом. Добре, хоч вистачило розуму не на гроші грати. Розорили б і оком не моргнули.
Ша-а, яка взагалі не мала б тут бути, сидить за ресторанним столиком, палить люльку, п’є чай та теревенить зі своїми супутниками - ново поверненими до істинної віри молодими воїнами - Хитрим Лисом та Швидким Оленем. Не мала бути в потязі з двох причин: а) бо вона шаман, але ж духи не залізні і не могли відмовити своїй вірній послідовниці в такій дрібниці, тим паче, що просила вона про це три дні і три ночі, сидячи на голій землі та співаючи їм хвалебні гімни; б) три сіу, у двох з яких на лобі написано, що вони воїни, в потяг не пропустили б ні за яких обстави, якби не віра людей в те, що шамани можуть все. Зокрема, кондуктора, який дуже хотів провести кілька пристрасних ночей в компанії запальних панянок, та вік уже не той. А тут шаманка з її зіллячками. Гарно подумавши, що закон не завжди варто виконувати буквально, кондуктор погодився на взаємовигідне співробітництво.
Ніч. Мірник перестук коліс. Хмари диму та алкоголю. Тихий перегомін людей, які точно знають, що у них все гаразд і зовсім скоро вони приїдуть в пункт призначення і займуться своїми справами, а час поїздки - просто час, який випадає з життя і чим його зайняти значення не має.
Раптом спокій присутніх розриває звук пострілу і жіночий крик з боку спальних вагонів. Переляк. Нерозуміння що відбувається та хаотичні роздуми і вагання з приводу, що ліпше зробити: бігти дивитися з ризиком нарватися на неприємності чи краще залишитися в безпеці, але пропустити все саме цікаве.
Групка людей, вона ж наша партія, кожен зі своїх міркувань плюс маршал без повноважень, картяр (який правда одразу ж злиняв, виправдовуючись пошкодженою ногою - що було передбачувано. Воно йому потрібно, нариватися зайвий раз?) і кондуктор викликалися добровольцями іти дивитися, що там трапилося. У вагоні, де начебто стріляли панувала темрява. Лише в на дальньому краї тихо і тьмяно відсвічує багрянцем пічка. З горем пополам добули лампу, яка лише злегка розвіяла пітьму, але і цього було достатньо, щоб побачити труп чоловіка в одному з перших купе. Величезна вогнепальна рана в грудях дуже красномовно свідчила про його відсутність у світі живих, але шаманка вирішила про всяк випадок перевірити, чи не знадобиться її допомога. Хоч він і був блідолицим, які не заслуговують поваги, але ж все-одно відносився до живих істот. Вона так само вчинила б, якби то була яка собака чи коняка.
Джон, як і належить шукачу підвищення, рвонувся вперед, перевіряючи по ходу всі купе на наявність у них потенційного ворога. А далі ворог знаходиться… В кінці вагону, десь в районі пічки. Здоровезний мужлан з дробовиком (чи чимось таким, шаманка не сильно в цьому розуміється). Дивний голос, страшний, моторошний сміх, голос, наче з потойбіччя… Брр!
Коротка перестрілка між стажером та ним, а потім в дію вступив Джейк, туди його наліво, який витягнув стріт-флеш і кастонув страх. На ворога і на стажера, щоб під ногами не плутався. Страшно навіть уявити, який стрес пережив останній. Принаймні він довго стояв, навіть поворухнутися не міг. А от неясному типу хоч би хни - тільки кинув зброю і гайда на дах. Ну ми за ним, а тут страшне - на стіні з випотрошеними кишками, вся порізана і залита кров’ю розіп’ята панянка висить. Ясно і дитині, що ритуал проводився. А тут я, вся в амулетах і з косичками. І от тут був перший маячок того, що при генерації шамана я рідкісно лопухнулася: офіційно заявляю, коли генериться шаман Знання маст хев. Без варіантів. Тому що я навіть не змогла визначити для чого він був той ритуал і які можливі наслідки. Те, що ми маємо проблему міг би сказати хто завгодно - тут шаманом бути не потрібно. Поки я думала, мої два красунчики за моїм «розумним» рішенням погнали на дах потяга ловити гада, оскільки той не придумав нічого ліпшого, як полізти саме туди. А далі взагалі пішла класика жанру - епічна битва з гадом на даху потяга. Дійові особи: два індіанці (гарного їм полювання в Мисливських землях, нехай зір їх буде вічно гострим, а рука твердою), я, Джейк і Джон.
Отож двоє індіанців нічого зробити не змогли, що було логічно (Майстер гадів непи сям не здає) і успішно покотилися під колеса потяга чи кудись в сторону лісу - більше ми про них ніколи не чули. Поспіхом ми встигли побачити, що у Ентоні (буду називати по імені для зручності, хоч ми на той час ще не знали як його звуть) є неймовірна сила і починаємо розуміти, що з ним геть щось не так. Джон зі своєї довжелезної пушки успішно, хоч і неефективно шмагає по убивці, який паскуда, ніяк не здохне. Тут в гру вступає Джейк і повз Джона пролітають зелені карти в сторону Ентоні. Джон в шоці, Ентоні не дуже. Далі іде взагалі глобальна битва по принципу «чим багаті тим і раді». Зброя, магія, рукопашна - все вхід. Я вилізла н вагони пізніше всіх, і бігти до паскуди мені було далеко, тому нічого кращого, як перекинутися на яструба і пошматувати голову Ентоні. Спочатку було круто - у мене вийшло його гарно подряпати. А потім він мене спіймав за крила і мало не роздер навпіл - дурної сили в ньому хоч відбавляй. Ще й жбурнув так, щоб мало не здалося - добре, хоч з потяга не скинув. Поки я валялася і хоч якось намагалася себе підлікувати, хтось з хлопців, а швидше за все Джон, скинули гада з потяга. Чому не Джейк? Ну бо судячи з його стану, коли до нього добралася - він був уже майже не з нами. Хоч тут не прогадала з генерацією - лікування таки взяла і, витративши майже всі бонуси, поставила Джейка на ноги.
… а кількість фішок у стовпичу все меншає і меншає.
Потім почався повний сумбур, який можна назвати не інакше, як «капець з хвостиком». Потяг зупинився посеред каньйону і нам стало зрозуміло, що тут все і станеться. Але ми, замість того, щоб об’єднатися, придумати план дій чи хоч допомагати один одному , почали кожен сам по собі бігати навколо потягу, по мірі можливостей спілкуватися з сомнамбулами, в які перетворилися всі пасажири потягу, і нічогісінько толкового не робити. Я металася неясно де і неясно чого, слідкувала за лунатиками і не знала, куди себе подіти; Джейк то втікав від потяга, то повертався, потім дістав свою конячку з товарного вагону і почав на ній кола намотувати; Джон намагався прорубати віконечко в вагоні, який перетворився на шматок льоду (сподівався там щось цікаве знайти, наче). Одним словом - хаос.
…фішок в стовпчику ще менше.
А потім була епічна поява Ентоні у всій красі, а ми, з горем пополам, дізналися про те, що тут має відбутися велике жертвоприношення і що вбити Ентоні, який був носієм меншого з представленого пантеону Зла, можна тільки вогнем. Ну що можу сказати? За три фішки до кінця, тобто за кілька хвилин до Сходу сонця, який і був нашим дедлайном, ми його таки спалили.
Враження від гри? Вона цікава і масштабна, але перший млинець був підтвердженням правила їх приготування. Однозначно хочу ще і тоді шаманка таки буде нормальною. Може навіть цю залишу, але викину нафіг сову.
03.09.2011
Дійові особи:
Майстер, він же мішок з сюрпризами і власник коробочки з фішками, він же Руденький Aleksandr Valiushko
запланований танк, він же стажер Пінкертона, він же Джон Нос, натуралізований сіу, він же Тосла. Мірє якомога швидше стати повноцінним агентом і всім тикати скоринку. Його пригнічує ставлення до нього, як до половинки люди через походження і дуже хочеться мати купу повноважень повноцінного Агента - «щоб усі боялись, щоб не насміхались». Тосла його довго відстоював і таки був сіу. Хоча, чим воно йому дорпомогло - неясно ні разу.
карточних справ майстер, hexslinger, він же , єдиний бойовий маг, він же Джейк, він же Шэд. Мотиви вчинків і мета діяльності - мутні і неясні, як і він сам. «Ловкость рук и никакого мошенства». А зелені тузи, які він тримає в рукаві то так, то не для сторонніх очей.
шаман сіу, вона ж Примарна Сова Ша-а, вона ж єдиний лікар в партії - я власною персоною. Шаманка дала обітницю Старих Шляхів, правда, легку, тому що розуміє - стикатися з технікою доведеться часто. Мріє виконати своє вище призначення, врятувати світ від великого Зла і повернути молодняк на Старий Шлях. Через що і катається по незвичних для сіу місцях, проповідує молодняку, який спокусився благами цивілізації і намагається переконати повернути, поки не пізно.
стовпчик з фішками біля лівої руки Майстра - предмет нашого періодичного зацікавлення і поглядів типу «це що за Покемон?»
Готувалася до гри довго, зі скрипом і втрачанням задуманих антураж них плюшок. Але кілька косичок, амулети і кості все-таки допомогли отримати від Майстра дві бонусні фішки, які потім ох як знадобилися. Та і налаштуватися на гру допомогли. А по генерації я, звісно, лопухнулася, бо була свято впевнена, що мені доведеться бігати і ховатися, а виявилося, що потрібно було нормальнім шаманом, без заточки на бойовку, робитися. Так що взяти замість знання легенд і ритуалів шпигунську скритність було поганою ідеєю. І взяти собі сову було не найкращим, що можна придумати. Може і красиво, але ж безтолково, що капець. Дуже. Зате лікування та зміна форми нормально, знадобилися.
Ну і ще кілька слів про те, що елементи антуражу, за які майстер давав нам додаткові фішки, дуже навіть ідейно впливають на налаштування на гру вцілому. Джейк, який постійно в руках крутить колоду раритетних карт чи мішечок з амулетами і кістьми у Ша-а додавали грі соковитості.
Ну а далі відгомін гри через призму сприйняття постфактум.
Потяг, який тихенько собі чухає крізь простір в сторону Заходу. Тихий звичайний вечір в вагоні-ресторані. Маленькі комашки сидять за столиками. Хтось грає в карти, хтось вечеряє, дехто просто куняє за столиком перед стаканчиком з бренді. За день всі вже встигли стомитися від подорожі і тепер просто займаються чим-небудь для вбивання часу. Джейк природно за столом для карткових ігор сидить бавиться зі своєю раритетною колодою, яка не раз йому допомагала почистити кишені не в міру безпечних людей.
Джон мається в роздумах чим би себе зайняти і як би його швидше отримати статус повноцінного агента. Попутно сідає пограти в карти з двома самими заядлими картярами в цьому потязі - Джейком і ще одним типом. Добре, хоч вистачило розуму не на гроші грати. Розорили б і оком не моргнули.
Ша-а, яка взагалі не мала б тут бути, сидить за ресторанним столиком, палить люльку, п’є чай та теревенить зі своїми супутниками - ново поверненими до істинної віри молодими воїнами - Хитрим Лисом та Швидким Оленем. Не мала бути в потязі з двох причин: а) бо вона шаман, але ж духи не залізні і не могли відмовити своїй вірній послідовниці в такій дрібниці, тим паче, що просила вона про це три дні і три ночі, сидячи на голій землі та співаючи їм хвалебні гімни; б) три сіу, у двох з яких на лобі написано, що вони воїни, в потяг не пропустили б ні за яких обстави, якби не віра людей в те, що шамани можуть все. Зокрема, кондуктора, який дуже хотів провести кілька пристрасних ночей в компанії запальних панянок, та вік уже не той. А тут шаманка з її зіллячками. Гарно подумавши, що закон не завжди варто виконувати буквально, кондуктор погодився на взаємовигідне співробітництво.
Ніч. Мірник перестук коліс. Хмари диму та алкоголю. Тихий перегомін людей, які точно знають, що у них все гаразд і зовсім скоро вони приїдуть в пункт призначення і займуться своїми справами, а час поїздки - просто час, який випадає з життя і чим його зайняти значення не має.
Раптом спокій присутніх розриває звук пострілу і жіночий крик з боку спальних вагонів. Переляк. Нерозуміння що відбувається та хаотичні роздуми і вагання з приводу, що ліпше зробити: бігти дивитися з ризиком нарватися на неприємності чи краще залишитися в безпеці, але пропустити все саме цікаве.
Групка людей, вона ж наша партія, кожен зі своїх міркувань плюс маршал без повноважень, картяр (який правда одразу ж злиняв, виправдовуючись пошкодженою ногою - що було передбачувано. Воно йому потрібно, нариватися зайвий раз?) і кондуктор викликалися добровольцями іти дивитися, що там трапилося. У вагоні, де начебто стріляли панувала темрява. Лише в на дальньому краї тихо і тьмяно відсвічує багрянцем пічка. З горем пополам добули лампу, яка лише злегка розвіяла пітьму, але і цього було достатньо, щоб побачити труп чоловіка в одному з перших купе. Величезна вогнепальна рана в грудях дуже красномовно свідчила про його відсутність у світі живих, але шаманка вирішила про всяк випадок перевірити, чи не знадобиться її допомога. Хоч він і був блідолицим, які не заслуговують поваги, але ж все-одно відносився до живих істот. Вона так само вчинила б, якби то була яка собака чи коняка.
Джон, як і належить шукачу підвищення, рвонувся вперед, перевіряючи по ходу всі купе на наявність у них потенційного ворога. А далі ворог знаходиться… В кінці вагону, десь в районі пічки. Здоровезний мужлан з дробовиком (чи чимось таким, шаманка не сильно в цьому розуміється). Дивний голос, страшний, моторошний сміх, голос, наче з потойбіччя… Брр!
Коротка перестрілка між стажером та ним, а потім в дію вступив Джейк, туди його наліво, який витягнув стріт-флеш і кастонув страх. На ворога і на стажера, щоб під ногами не плутався. Страшно навіть уявити, який стрес пережив останній. Принаймні він довго стояв, навіть поворухнутися не міг. А от неясному типу хоч би хни - тільки кинув зброю і гайда на дах. Ну ми за ним, а тут страшне - на стіні з випотрошеними кишками, вся порізана і залита кров’ю розіп’ята панянка висить. Ясно і дитині, що ритуал проводився. А тут я, вся в амулетах і з косичками. І от тут був перший маячок того, що при генерації шамана я рідкісно лопухнулася: офіційно заявляю, коли генериться шаман Знання маст хев. Без варіантів. Тому що я навіть не змогла визначити для чого він був той ритуал і які можливі наслідки. Те, що ми маємо проблему міг би сказати хто завгодно - тут шаманом бути не потрібно. Поки я думала, мої два красунчики за моїм «розумним» рішенням погнали на дах потяга ловити гада, оскільки той не придумав нічого ліпшого, як полізти саме туди. А далі взагалі пішла класика жанру - епічна битва з гадом на даху потяга. Дійові особи: два індіанці (гарного їм полювання в Мисливських землях, нехай зір їх буде вічно гострим, а рука твердою), я, Джейк і Джон.
Отож двоє індіанців нічого зробити не змогли, що було логічно (Майстер гадів непи сям не здає) і успішно покотилися під колеса потяга чи кудись в сторону лісу - більше ми про них ніколи не чули. Поспіхом ми встигли побачити, що у Ентоні (буду називати по імені для зручності, хоч ми на той час ще не знали як його звуть) є неймовірна сила і починаємо розуміти, що з ним геть щось не так. Джон зі своєї довжелезної пушки успішно, хоч і неефективно шмагає по убивці, який паскуда, ніяк не здохне. Тут в гру вступає Джейк і повз Джона пролітають зелені карти в сторону Ентоні. Джон в шоці, Ентоні не дуже. Далі іде взагалі глобальна битва по принципу «чим багаті тим і раді». Зброя, магія, рукопашна - все вхід. Я вилізла н вагони пізніше всіх, і бігти до паскуди мені було далеко, тому нічого кращого, як перекинутися на яструба і пошматувати голову Ентоні. Спочатку було круто - у мене вийшло його гарно подряпати. А потім він мене спіймав за крила і мало не роздер навпіл - дурної сили в ньому хоч відбавляй. Ще й жбурнув так, щоб мало не здалося - добре, хоч з потяга не скинув. Поки я валялася і хоч якось намагалася себе підлікувати, хтось з хлопців, а швидше за все Джон, скинули гада з потяга. Чому не Джейк? Ну бо судячи з його стану, коли до нього добралася - він був уже майже не з нами. Хоч тут не прогадала з генерацією - лікування таки взяла і, витративши майже всі бонуси, поставила Джейка на ноги.
… а кількість фішок у стовпичу все меншає і меншає.
Потім почався повний сумбур, який можна назвати не інакше, як «капець з хвостиком». Потяг зупинився посеред каньйону і нам стало зрозуміло, що тут все і станеться. Але ми, замість того, щоб об’єднатися, придумати план дій чи хоч допомагати один одному , почали кожен сам по собі бігати навколо потягу, по мірі можливостей спілкуватися з сомнамбулами, в які перетворилися всі пасажири потягу, і нічогісінько толкового не робити. Я металася неясно де і неясно чого, слідкувала за лунатиками і не знала, куди себе подіти; Джейк то втікав від потяга, то повертався, потім дістав свою конячку з товарного вагону і почав на ній кола намотувати; Джон намагався прорубати віконечко в вагоні, який перетворився на шматок льоду (сподівався там щось цікаве знайти, наче). Одним словом - хаос.
…фішок в стовпчику ще менше.
А потім була епічна поява Ентоні у всій красі, а ми, з горем пополам, дізналися про те, що тут має відбутися велике жертвоприношення і що вбити Ентоні, який був носієм меншого з представленого пантеону Зла, можна тільки вогнем. Ну що можу сказати? За три фішки до кінця, тобто за кілька хвилин до Сходу сонця, який і був нашим дедлайном, ми його таки спалили.
Враження від гри? Вона цікава і масштабна, але перший млинець був підтвердженням правила їх приготування. Однозначно хочу ще і тоді шаманка таки буде нормальною. Може навіть цю залишу, але викину нафіг сову.
03.09.2011