Когнітивна амбівалентність
В якості анотації до даного посту хочу використати картинку:
Дане фото, як ніколи, є прямою мотивацією у підтримку того, що я хочу написати. Мабуть, знову буду апелювати до свого нескінченного романтизму. Хтось скаже: "Пора вже вирости", але для когось я цього робити не буду, лише для себе, якщо дуже припече.
Кожна епоха характеризується своїми плюсами та мінусами і наша не є виключенням. Для мене кричущою бідою нашого суспільства є його сліпота, глухота та німота. Це не є зверненням до якихось політситуацій чи чогось матеріального. Я звертаюся лише до почуттів.
З огляду останніх подій, людей, ситуацій, друзів чи просто знайомих, робиться висновок, що усі, власне, "вже виросли" чи, точніше, намагаються такими здаватися. Це не є погано чи добре, я теж часто буваю застаріло занудною. Але що стосується почуттів... Безумовно, іноді, нам дуже складно виокремити кожне почуття в окремі апартаменти своєї душі, людина - істота амбівалентна. Але біда не в тому, що ця суміш змішується в рамках душі і серця. Біда в тому, що ця суміш вариться в нашому мозку, тобто суміш почуттів набуває когнітивного вектору.
Хтось жаліється на те, що всі стали цинічними матеріалістами.
Хтось ідеалізує інших, підкріплюючи це захоплення все новою порцією думок, боячись зруйнувати цей ідеал - бо як же без нього жити?
Хтось каже про те, що хороші і хороші люди наче існують в паралельних реальностях і не перетинаються, при цьому натикаючись перманентно лише на "bad boys" і "bad girls", від яких рано чи пізно очікують змін на краще, які так і не відбуваються.
Хтось ідеалізує не інших, а якийсь абстрактний образ, який прикладає до кожного зустрічного, а потім глибоко розчаровується.
Хтось просто кидається від однієї людини до іншої, намагаючись не допустити пустоту в серці, яка завжди є, коли один, але яка не завжди шкідлива, а навіть корисна.
Стільки позицій, стільки думок, ніби всі відрізняються, але, насправді, усі вписуються в рамки 33 варіантів життєвих ситуацій, більше просто не буває. При цьому, все одно, всі хочуть і намагаються бути щасливими (тут, опустимо зараз дилемне питання, що таке щастя) в даному аспекті. Усі ці намагання - це прямий потік мислення: аналіз, синтез, висновки, узагальнення, а, отже, знову когнітивний вектор. З чого ми його отримуємо? - З наших сенсорних систем: бачимо, чуємо, торкаємось, відчуваємо аромат. А що може бути гірше для того, щоб збити наше серце з пантелику?
Не в новизну: найбільший брехун у світі для кожної людини - це він сам. Ми розівчилися відчувати серцем, ми розівчилися слухати серце. Ми слухаємо очі, мовлення, дотики, запахи, але не серце. Цим самим ми робимо погано собі та одне одному, розбиваємо мисленням серця, руйнуємо стосунки, які, можливо, в рамках дружби принесли би набагато більше користі та щастя - тому що не слухаємо серце. Тому що наш 7-й номер життєвої ситуації не відповідає 23-му номеру життєвої ситуації іншої людини, тому що ці номери стали важливими ярликами сучасного суспільства, чим замкнули серце у темній кімнаті.
Еріх Фромм пише, що "человек изначально добр, плохим его делают обстоятельства". Діти - відображення чистоти думок та щирості серця, у них мислення та почуття ще не перетинаються, тож давайте вчитися у них цьому розподілу. У важливу для вас мить відключіть усі помисли і спробуйте відчути, чого хоче ваше серце, тоді, можливо, ви не втратите справді важливу для вас людину.
"В каждом из нас есть чудо, и это чудо предназначено для одного определенного человека. Когда мы находим его, вселенная дает нам знак и помогает исполнить предназначение."("Winter's Tale")
Дане фото, як ніколи, є прямою мотивацією у підтримку того, що я хочу написати. Мабуть, знову буду апелювати до свого нескінченного романтизму. Хтось скаже: "Пора вже вирости", але для когось я цього робити не буду, лише для себе, якщо дуже припече.
Кожна епоха характеризується своїми плюсами та мінусами і наша не є виключенням. Для мене кричущою бідою нашого суспільства є його сліпота, глухота та німота. Це не є зверненням до якихось політситуацій чи чогось матеріального. Я звертаюся лише до почуттів.
З огляду останніх подій, людей, ситуацій, друзів чи просто знайомих, робиться висновок, що усі, власне, "вже виросли" чи, точніше, намагаються такими здаватися. Це не є погано чи добре, я теж часто буваю застаріло занудною. Але що стосується почуттів... Безумовно, іноді, нам дуже складно виокремити кожне почуття в окремі апартаменти своєї душі, людина - істота амбівалентна. Але біда не в тому, що ця суміш змішується в рамках душі і серця. Біда в тому, що ця суміш вариться в нашому мозку, тобто суміш почуттів набуває когнітивного вектору.
Хтось жаліється на те, що всі стали цинічними матеріалістами.
Хтось ідеалізує інших, підкріплюючи це захоплення все новою порцією думок, боячись зруйнувати цей ідеал - бо як же без нього жити?
Хтось каже про те, що хороші і хороші люди наче існують в паралельних реальностях і не перетинаються, при цьому натикаючись перманентно лише на "bad boys" і "bad girls", від яких рано чи пізно очікують змін на краще, які так і не відбуваються.
Хтось ідеалізує не інших, а якийсь абстрактний образ, який прикладає до кожного зустрічного, а потім глибоко розчаровується.
Хтось просто кидається від однієї людини до іншої, намагаючись не допустити пустоту в серці, яка завжди є, коли один, але яка не завжди шкідлива, а навіть корисна.
Стільки позицій, стільки думок, ніби всі відрізняються, але, насправді, усі вписуються в рамки 33 варіантів життєвих ситуацій, більше просто не буває. При цьому, все одно, всі хочуть і намагаються бути щасливими (тут, опустимо зараз дилемне питання, що таке щастя) в даному аспекті. Усі ці намагання - це прямий потік мислення: аналіз, синтез, висновки, узагальнення, а, отже, знову когнітивний вектор. З чого ми його отримуємо? - З наших сенсорних систем: бачимо, чуємо, торкаємось, відчуваємо аромат. А що може бути гірше для того, щоб збити наше серце з пантелику?
Не в новизну: найбільший брехун у світі для кожної людини - це він сам. Ми розівчилися відчувати серцем, ми розівчилися слухати серце. Ми слухаємо очі, мовлення, дотики, запахи, але не серце. Цим самим ми робимо погано собі та одне одному, розбиваємо мисленням серця, руйнуємо стосунки, які, можливо, в рамках дружби принесли би набагато більше користі та щастя - тому що не слухаємо серце. Тому що наш 7-й номер життєвої ситуації не відповідає 23-му номеру життєвої ситуації іншої людини, тому що ці номери стали важливими ярликами сучасного суспільства, чим замкнули серце у темній кімнаті.
Еріх Фромм пише, що "человек изначально добр, плохим его делают обстоятельства". Діти - відображення чистоти думок та щирості серця, у них мислення та почуття ще не перетинаються, тож давайте вчитися у них цьому розподілу. У важливу для вас мить відключіть усі помисли і спробуйте відчути, чого хоче ваше серце, тоді, можливо, ви не втратите справді важливу для вас людину.
"В каждом из нас есть чудо, и это чудо предназначено для одного определенного человека. Когда мы находим его, вселенная дает нам знак и помогает исполнить предназначение."("Winter's Tale")