"Давай визначимося самі..."
Скільки подій відбувається з однією людиною за один день, за одну ніч?
Враховуючи ще й усі зв"язки цієї людини з іншими людьми - знайомими, незнайомими, випадково чи не випадково дотиковими, що ми отримуємо? Цілу павутину... Саме павутину, адже саме павутина є цілісною структурою, в якій всі компоненти є пов"язані.
Так і ми, рухаючись за течією, проти неї чи, взагалі, впоперек, все одно, обов"язково наткнемося на людей, які за чиїмсь верховним задумом мають з"явитися в нашому житті, хочемо ми того чи ні, і які б стосунки з ними не склалися. Власне, від нас не залежить те чи ми зустрінемо якусь людину чи ні, від нас залежить те, чи ризикнемо ми щось змінити в своєму житті характером тих стосунків, які ми оберемо.
Всі зміни відкривають нові життєві етапи - новий level. Найважче, певно, коли усвідомлюєш, що зараз все класно, але є одне але. Допустимо, в однієї людини є сторона (ось це "але"), в яку вона теоретично може зробити крок, але результат цього кроку на 2/3 не залежить від неї. 1/3 результату точно буде те, що вона втратить все те, що зараз має, це саме та 1/3, що залежить від цієї людини. Решта 2/3 мають під собою дві основи: або це принесе безмежну радість і відкриє нове дихання до нових звершень або, як класично передбачається, людина провалиться у прірву. І навіть мій стабільний оптимізм не дає мені змогу сказати цій людині, що все буде ок, бо як знати, що робиться у голові другої людини, від якої залежить 2/3 виходу.
Мала позавчора нагоду познайомитися та поспілкуватися з одним аргентинцем, і зовсім не дивно і цікаво те, що ми з ним розділили одну спільну думку - чому в дитинстві було так легко підійти до будь-якої чужої дитини і сказати: "Мене звати так-то, давай дружити". І чудово контакти налагоджувалися, і в моєму житті такі підходи вже перевірені огого яким тривалим часом!
А зараз - ні, люди шугаються випадкових знайомств і навіть невипадкових, наприклад, освідчень. Ми перестали прямо обговорювати почуття, емоції, думки - багатьом це допомогло б визначитись в стосунках. Звичайно, почути в свою сторону "ні" не хочеться і важко, але це допоможе перестати циклитися на комусь і морочити самому собі голову. Як на мене, пережити це "ні" легше, ніж морочитися, наморочити собі вже купу всього, а після цього ще й потрапити в запаморочливу ситуацію.
А почути в свою сторону "так" - це має бути неймовірне почуття. Але його неможливо відчути, якщо не ризикнути.
Але тут виникає ще один бар"єр - "чому освідчуватися маю я, а не він, якщо він, справді, щось відчуває? чому освідчуватися маю я, а не вона, якщо вона, справді, щось відчуває?". Питання, за ким перший крок... Не перший, тому що, якщо вже щось відчуваєш до людини і над цим задумався/задумалась, то, значить, ця людина вже зробила якийсь перший крок, щоб ти відчув/відчула це прискорене серцебиття, коли думаєш про неї/нього.
Та, все ж, ми були і лишаємося страшенними боягузами. І я вдячна тим, хто ризикує через справжні почуття і освідчується, не залежно від того, на яку відповідь очікують, ви викликаєте у мене повагу (за виключенням тих людей, які освідчуються, щоб морочити голову - таких зневажаю, бо у таких людей немає моральних цінностей, для них інші люди - іграшки).
Особисто я вже два роки приєднуюсь до компанії боягузів, і можу багатьох з них зрозуміти, адже мені самій легше сховати від очей глибоко в собі ті почуття, які ризикують прорватися назовні, і я їх ховаю. Легше присипити все в собі, ніж зізнатися в них об"єкту натхення (якщо він є), щоб він не зміг зрозуміти, хто ти є насправді, а, відповідно, щоб не зміг плюнути тобі в душу, як це вже траплялося (одноразово чи багаторазово, в кого як, мені вистачило одного разу з верхом). Хтось каже, що вибудовується імунітет - це правда, але тут діє акція 2 за ціною 1 - імунітет+сталевий каркас.
Ми всі такі різні, ми всі такі люди, ми всі такі колись діти.
Та все ж треба ламати цей сталевий каркас і знімати цю сталеву маску.
"Давай визначимося самі, що ж між нами..." ;)
Враховуючи ще й усі зв"язки цієї людини з іншими людьми - знайомими, незнайомими, випадково чи не випадково дотиковими, що ми отримуємо? Цілу павутину... Саме павутину, адже саме павутина є цілісною структурою, в якій всі компоненти є пов"язані.
Так і ми, рухаючись за течією, проти неї чи, взагалі, впоперек, все одно, обов"язково наткнемося на людей, які за чиїмсь верховним задумом мають з"явитися в нашому житті, хочемо ми того чи ні, і які б стосунки з ними не склалися. Власне, від нас не залежить те чи ми зустрінемо якусь людину чи ні, від нас залежить те, чи ризикнемо ми щось змінити в своєму житті характером тих стосунків, які ми оберемо.
Всі зміни відкривають нові життєві етапи - новий level. Найважче, певно, коли усвідомлюєш, що зараз все класно, але є одне але. Допустимо, в однієї людини є сторона (ось це "але"), в яку вона теоретично може зробити крок, але результат цього кроку на 2/3 не залежить від неї. 1/3 результату точно буде те, що вона втратить все те, що зараз має, це саме та 1/3, що залежить від цієї людини. Решта 2/3 мають під собою дві основи: або це принесе безмежну радість і відкриє нове дихання до нових звершень або, як класично передбачається, людина провалиться у прірву. І навіть мій стабільний оптимізм не дає мені змогу сказати цій людині, що все буде ок, бо як знати, що робиться у голові другої людини, від якої залежить 2/3 виходу.
Мала позавчора нагоду познайомитися та поспілкуватися з одним аргентинцем, і зовсім не дивно і цікаво те, що ми з ним розділили одну спільну думку - чому в дитинстві було так легко підійти до будь-якої чужої дитини і сказати: "Мене звати так-то, давай дружити". І чудово контакти налагоджувалися, і в моєму житті такі підходи вже перевірені огого яким тривалим часом!
А зараз - ні, люди шугаються випадкових знайомств і навіть невипадкових, наприклад, освідчень. Ми перестали прямо обговорювати почуття, емоції, думки - багатьом це допомогло б визначитись в стосунках. Звичайно, почути в свою сторону "ні" не хочеться і важко, але це допоможе перестати циклитися на комусь і морочити самому собі голову. Як на мене, пережити це "ні" легше, ніж морочитися, наморочити собі вже купу всього, а після цього ще й потрапити в запаморочливу ситуацію.
А почути в свою сторону "так" - це має бути неймовірне почуття. Але його неможливо відчути, якщо не ризикнути.
Але тут виникає ще один бар"єр - "чому освідчуватися маю я, а не він, якщо він, справді, щось відчуває? чому освідчуватися маю я, а не вона, якщо вона, справді, щось відчуває?". Питання, за ким перший крок... Не перший, тому що, якщо вже щось відчуваєш до людини і над цим задумався/задумалась, то, значить, ця людина вже зробила якийсь перший крок, щоб ти відчув/відчула це прискорене серцебиття, коли думаєш про неї/нього.
Та, все ж, ми були і лишаємося страшенними боягузами. І я вдячна тим, хто ризикує через справжні почуття і освідчується, не залежно від того, на яку відповідь очікують, ви викликаєте у мене повагу (за виключенням тих людей, які освідчуються, щоб морочити голову - таких зневажаю, бо у таких людей немає моральних цінностей, для них інші люди - іграшки).
Особисто я вже два роки приєднуюсь до компанії боягузів, і можу багатьох з них зрозуміти, адже мені самій легше сховати від очей глибоко в собі ті почуття, які ризикують прорватися назовні, і я їх ховаю. Легше присипити все в собі, ніж зізнатися в них об"єкту натхення (якщо він є), щоб він не зміг зрозуміти, хто ти є насправді, а, відповідно, щоб не зміг плюнути тобі в душу, як це вже траплялося (одноразово чи багаторазово, в кого як, мені вистачило одного разу з верхом). Хтось каже, що вибудовується імунітет - це правда, але тут діє акція 2 за ціною 1 - імунітет+сталевий каркас.
Ми всі такі різні, ми всі такі люди, ми всі такі колись діти.
Та все ж треба ламати цей сталевий каркас і знімати цю сталеву маску.
"Давай визначимося самі, що ж між нами..." ;)