АНА РУСИНКА - кральовна Французкей
АНА РУСИНКА - кральовна Французкей
То кратки вилєт до далєкей прешлосци Києвскей Руси, хвилька историї можебуц менєй позната, а покус обнята з таїнственосцу, романсу и легенду. Винята є зоз кнїжочки "АНА РУСИНКА - кральовна Французкей и грофиня Валуа", хтору написал Ґроф де Ке де Сент-Емур, а з французкого на українски преложел Иван Франко. Кнїжочка вишла у Львове 1909. року, у виданю Українско-руского видавательного дружтва, з друкарнї Наукового товариства „ Шевченко" на скромних 32 бокох. У истей форми кнїжочка предрукована 1991. року у Києве, у тиражу од 100 000 прикладнїкох, але ю нєшка ридко мож найсц у кнїжкарньох у України.
Хто була Ана Русинка?
Особа и подїї о нєй водза нас до - єденастого вику.
Ана, односно Ганна Ярославна була дзивка Ярослава Мудрого, а унука Володимира Велького, славних князох велькей Києвскей Руси. Народзела ше 1024. року, а кед мала 25 роки одала ше за французкого краля Анрия або Генрия Першого. Було то 1049. року.
Лїтописци зазначели же Ана була незвичайно красна. Але то нє була єдина причина же французки краль Анри послал питачох зоз Паризу аж на далєки восток, до Києва на Днїпру. И за нєшкайши поняца то далека драга, а за тедишнї часи то було праве подняце!
Києвске князовство було у тот час векше, пространше, та мож повесц и богатше як тедишнє кральовство Французкей. Княз Ярослав Мудри мал штирох синох и три дзивки, и бул справди „швекор Европи", як наводзи наш писатель Михайло Ковач у своєй „Дияспори", бо ше му сватовство пресцерало од византийского по английски кральовски двор. Найстарши син Изяслав го нашлїдзел на престолу; други син ше оженєл з дзивку Гаролда, остатнього краля Англиї зоз саксонскей раси; треци син бул оженєти з ґрофиню фон Штадт, шестру Бухарда, владаюцого єпископа Тревирского; а наймладши син бул жец Константина Дванастого Мономаха, императора Византии Старша дзивка ше одала за Гаролда, краля Норвежскей; а наймладша за угорского краля Андрия! З такого богатого роду, стредня дзивка Ана була добра „партия", цалком одвитуюца за пару французкого краля з династиї Капениги.
Ґу тому, краль Анри мал вельку бриґу: перша жена Матилда му умарла 1044. року, а нє зохабела му хлопского потомка за нашлїднїка коруни. Вон длуго глєдал же кого вибере за другу жену, з тим вецей же церква теди строго бранєла малженства до седмого колена родзинства. Була то велька „турбота" и за звичайни швет, а окреме за велможох и кральох, котри були менєй-вецей родзински повязани. Але було цалком сиґурне же му Ана з далекого Києва - нїяка нє родзина.
И так Ана постала кральовна Французкей, дзе ю наволали -Ана Русинка.
Краль Анри очековал же з такого славного и плодного роду пошвидко достане сина-нашлїднїка. Медзитим, случело ше же Ана осем роки нє могла мац дзеци! Писала прето аж и папови Миколови, хтори єй так одвитовал: „Ти, преславна дзивко, цо ши од Бога заслужела дар плодносци, дай на швет преславного потомка!"
И вец Ана, єдного за другим, народзела трох синох: Филипа, котри нашлїдзел оца Анрия на престолу; Роберта, котри умар млади; и Гуґона Велького, хтори постал гроф Крепи и праоцец кральовского роду Вермандуа.
Цо було далєй з Ану Русинку?
Нєсподзивано, краль Анри умар 1060. року. Зохабел малючких синох и Ану котра теди мала 36 роки. Покля син Филип нє дороснул до коруни, кральовство превжал Анрийов брат, фландрийски ґроф Бодуен Пияти. Ана ше у жалосци поцагла з дзецми до замку Санли, старей кральовскей престолнїци, недалеко од Паризу. Ту дала збудовац манастир - церквочку Святого Викентия, на хвалу Богу же услишел єй молитви, же после осем рокох чеканя народзела трох синох.
До замку Санли приходзели велї углядни госци, з околини и далека, даваюци почесц младому кральовичови, але и кральовни Ани, котра ище вше була, як записали хронїчаре, у своей полней женскєй краси. Ту часто заходзел и Раул Треци, ґроф Крепи и Ва-луа, наволани Вельки, велможа даскельо французких городох и обласцох. Вон ше запатрел до младей кральовни и медзи нїма ше родзела - велька любов. їх романса закончена так же ше Ана одала за ґрофа Раула и пошла з нїм до Крепи, дзе постала ґрофиня Валуа. Було то 1063. року, три роки после шмерци краля Анрия.
И гоч велї нє оддобровали тоту вязу у строго моралним стреднїм вику, Ана и ґроф жили вєдно єденац роки и, як гвари хронїка, мали вельо дзеци. А вец, 1074. року, ґроф нєсподзивано умар. Ана поховала и другого мужа. Врацела ше на кральовски двор гу свойому синови, кральови Филипови, котри ю приял як мацер.
Кед єй було 52 роки, Ана ше поцагла до манастира, дзе остала по конец свойого бурного живота, у молитви и побожносци. Нє зна ше точно кеди умарла и дзе єй гроб. О тим ше лєм нагадує.
И то би бул конец приповедки о Ани Русинки.
Додайме ґу єй житию ище два-три податки:
Єй оцец княз Ярослав Мудри, ище кед ше Ана одавала за французкого краля, вимагал же би вона затримала свою православну виру. Даєдни лїтописци наводза же Ана справди мала свою каплїчку з восточним обрядом и свойого паноца. Медзитим, други твердза же Ана мушела прейсц на католїцку виру з приходом на французки двор, о чим шведочи и єй дописованє з римским папом. Але єдно сигурне - же нє постала анї Агнеза або Аня, але затримала свойо славянске, руске мено Ана.
З велїх жридлох тиж так видно же Ана була нє лєм кральова жена, але и кральовна, зоз шицкима правами. На числених документах цо ше одноша на церковни здания подписовала ше як „Ана кральовна". На єдней грамоти зачувани єй власноручни подпис „Ана рина" односно „Ана реґина", виписани з кирилку, зоз славянскима буквами. Тото южно-руске писане єдно з найстарших, а подобие уметнїцкому писму Остромирового Евангелия.
Пририхтал Юлиян Пап
ссылки на предыдущее:
1. українка Анна Ярославна
2. Анна Ярославна, полька
3. Анна из Киева - Викингиня
4. Анна Ярославна, московитка
5. Анна Ярославна, новгородка
То кратки вилєт до далєкей прешлосци Києвскей Руси, хвилька историї можебуц менєй позната, а покус обнята з таїнственосцу, романсу и легенду. Винята є зоз кнїжочки "АНА РУСИНКА - кральовна Французкей и грофиня Валуа", хтору написал Ґроф де Ке де Сент-Емур, а з французкого на українски преложел Иван Франко. Кнїжочка вишла у Львове 1909. року, у виданю Українско-руского видавательного дружтва, з друкарнї Наукового товариства „ Шевченко" на скромних 32 бокох. У истей форми кнїжочка предрукована 1991. року у Києве, у тиражу од 100 000 прикладнїкох, але ю нєшка ридко мож найсц у кнїжкарньох у України.
Хто була Ана Русинка?
Особа и подїї о нєй водза нас до - єденастого вику.
Ана, односно Ганна Ярославна була дзивка Ярослава Мудрого, а унука Володимира Велького, славних князох велькей Києвскей Руси. Народзела ше 1024. року, а кед мала 25 роки одала ше за французкого краля Анрия або Генрия Першого. Було то 1049. року.
Лїтописци зазначели же Ана була незвичайно красна. Але то нє була єдина причина же французки краль Анри послал питачох зоз Паризу аж на далєки восток, до Києва на Днїпру. И за нєшкайши поняца то далека драга, а за тедишнї часи то було праве подняце!
Києвске князовство було у тот час векше, пространше, та мож повесц и богатше як тедишнє кральовство Французкей. Княз Ярослав Мудри мал штирох синох и три дзивки, и бул справди „швекор Европи", як наводзи наш писатель Михайло Ковач у своєй „Дияспори", бо ше му сватовство пресцерало од византийского по английски кральовски двор. Найстарши син Изяслав го нашлїдзел на престолу; други син ше оженєл з дзивку Гаролда, остатнього краля Англиї зоз саксонскей раси; треци син бул оженєти з ґрофиню фон Штадт, шестру Бухарда, владаюцого єпископа Тревирского; а наймладши син бул жец Константина Дванастого Мономаха, императора Византии Старша дзивка ше одала за Гаролда, краля Норвежскей; а наймладша за угорского краля Андрия! З такого богатого роду, стредня дзивка Ана була добра „партия", цалком одвитуюца за пару французкого краля з династиї Капениги.
Ґу тому, краль Анри мал вельку бриґу: перша жена Матилда му умарла 1044. року, а нє зохабела му хлопского потомка за нашлїднїка коруни. Вон длуго глєдал же кого вибере за другу жену, з тим вецей же церква теди строго бранєла малженства до седмого колена родзинства. Була то велька „турбота" и за звичайни швет, а окреме за велможох и кральох, котри були менєй-вецей родзински повязани. Але було цалком сиґурне же му Ана з далекого Києва - нїяка нє родзина.
И так Ана постала кральовна Французкей, дзе ю наволали -Ана Русинка.
Краль Анри очековал же з такого славного и плодного роду пошвидко достане сина-нашлїднїка. Медзитим, случело ше же Ана осем роки нє могла мац дзеци! Писала прето аж и папови Миколови, хтори єй так одвитовал: „Ти, преславна дзивко, цо ши од Бога заслужела дар плодносци, дай на швет преславного потомка!"
И вец Ана, єдного за другим, народзела трох синох: Филипа, котри нашлїдзел оца Анрия на престолу; Роберта, котри умар млади; и Гуґона Велького, хтори постал гроф Крепи и праоцец кральовского роду Вермандуа.
Цо було далєй з Ану Русинку?
Нєсподзивано, краль Анри умар 1060. року. Зохабел малючких синох и Ану котра теди мала 36 роки. Покля син Филип нє дороснул до коруни, кральовство превжал Анрийов брат, фландрийски ґроф Бодуен Пияти. Ана ше у жалосци поцагла з дзецми до замку Санли, старей кральовскей престолнїци, недалеко од Паризу. Ту дала збудовац манастир - церквочку Святого Викентия, на хвалу Богу же услишел єй молитви, же после осем рокох чеканя народзела трох синох.
До замку Санли приходзели велї углядни госци, з околини и далека, даваюци почесц младому кральовичови, але и кральовни Ани, котра ище вше була, як записали хронїчаре, у своей полней женскєй краси. Ту часто заходзел и Раул Треци, ґроф Крепи и Ва-луа, наволани Вельки, велможа даскельо французких городох и обласцох. Вон ше запатрел до младей кральовни и медзи нїма ше родзела - велька любов. їх романса закончена так же ше Ана одала за ґрофа Раула и пошла з нїм до Крепи, дзе постала ґрофиня Валуа. Було то 1063. року, три роки после шмерци краля Анрия.
И гоч велї нє оддобровали тоту вязу у строго моралним стреднїм вику, Ана и ґроф жили вєдно єденац роки и, як гвари хронїка, мали вельо дзеци. А вец, 1074. року, ґроф нєсподзивано умар. Ана поховала и другого мужа. Врацела ше на кральовски двор гу свойому синови, кральови Филипови, котри ю приял як мацер.
Кед єй було 52 роки, Ана ше поцагла до манастира, дзе остала по конец свойого бурного живота, у молитви и побожносци. Нє зна ше точно кеди умарла и дзе єй гроб. О тим ше лєм нагадує.
И то би бул конец приповедки о Ани Русинки.
Додайме ґу єй житию ище два-три податки:
Єй оцец княз Ярослав Мудри, ище кед ше Ана одавала за французкого краля, вимагал же би вона затримала свою православну виру. Даєдни лїтописци наводза же Ана справди мала свою каплїчку з восточним обрядом и свойого паноца. Медзитим, други твердза же Ана мушела прейсц на католїцку виру з приходом на французки двор, о чим шведочи и єй дописованє з римским папом. Але єдно сигурне - же нє постала анї Агнеза або Аня, але затримала свойо славянске, руске мено Ана.
З велїх жридлох тиж так видно же Ана була нє лєм кральова жена, але и кральовна, зоз шицкима правами. На числених документах цо ше одноша на церковни здания подписовала ше як „Ана кральовна". На єдней грамоти зачувани єй власноручни подпис „Ана рина" односно „Ана реґина", виписани з кирилку, зоз славянскима буквами. Тото южно-руске писане єдно з найстарших, а подобие уметнїцкому писму Остромирового Евангелия.
Пририхтал Юлиян Пап
ссылки на предыдущее:
1. українка Анна Ярославна
2. Анна Ярославна, полька
3. Анна из Киева - Викингиня
4. Анна Ярославна, московитка
5. Анна Ярославна, новгородка