Так іноді буває ... сидиш у роздумах над зовсім різними речами - раптом усвідомлюєш як ненавязливо в пам'ять вмальовується образ, швидше, проста модель, підсвідоме уявлення якогось питання. Якщо сказати простіше, розуміння якогось поняття, яке пізніше може стати тим каменем який піде в мур світогляду. І цього разу так.
Наштовхуюсь на декілька думок по-порядку.
Перша цікава з них полягає в усвідомлені болю та його ролі в нашому житті. Здається пройшов той період підліткового життя, коли думав що всі біди та горя які випадають в житті призначені виключно для мене. Така юнача наївність та зіткнення моїх амбіцій та бажань - подавлювало та породжувало відчуття болю. Пройшов час, досвід породив інтуїтивне відчуття “бути готовим до непередбачуваності”, і саме головне до невиконання власних бажань. Помилкова як на мене думка котра чомусь є у кожного в голові з молоду про те, що я зможу досягти всього. І ні, тут не має песимістичних настроїв чи розчарування в житті чи ще якихось уявлень про те що я відчуваю коли пишу ці рядки, тут радше усвідомлення речей які не залежать від нас та впливають на нас безпосередньо тим самим дають зрозуміти що не все у наших руках. Вбий амбіції - помре і біль.
Так на одному кінці народження на другому смерть, на третьому життєвий шлях призначений для породження потомства та початку описаного процесу з початку. Невимушено наштовхуєшся на неприємну думку, чи аналогію автоматизованого процесу. Але ж ми, скажете ви так не робимо. Так і нас ще є четверта сторона медалі: мистецтво, музика, література, драматургія, кіно, та багато іншого, того що дозволяє нам відчувати життя та наповнювати його барвами. Є ще й річ котра дозволяє нам усвідомлювати себе - біль. Перша причина, яка попри різні математичні властивості розуму дозволяє нам пізнавати світ.
По-третє, і дуже цікава причина - пошук відповіді на питання буття. Тут думаю слова про це - надлишкові, адже кому не доводилось проводити вечори з друзями чи одинокі години роздумів в пошуку відповіді на питання чому я тут, та для чого будь-що мені робити тут.
І зауважте скільки різних варіацій роздумів на цю тему. Скільки повторень та доповнень. Скільки годин проведених у цьому пошуку.
І ось якось всі ці навязливі нічим не звязані думки вималювались в єдине уявлення. Враз об’єднались в єдину концепцію яка мабуть якось змінить мій світогляд.
Чи світогляд залежить від болю, чи vise versa?
Що тут перше, а що друге - сказати важко, проте проглядаються релятивні зв’язки між цими сентенціями. Але є одна, на якій все побудовано та завязано. Це друга - і не модель, а життя з точки зору продовження роду. Саме завдяки, чи на наше велике розчарування, їй у нас статевий потя, в нас відчуття закоханості та як наслідок недоспаних ночей, відчуття болю душевного і фізичного. Саме тут виникають роздуми на тему буття. І не лише у випадку коли воно успішне чи є всі підстави для його існування, а навіть тоді коли існують будь-які інші фізичні чи душевні проблеми для його синтезу. Замкнуте коло якесь. Ми шукаємо відповіді на питання буття, тим самим відходячи від його локації заплутуючись в безмежності варіацій роздумів, які в свою чергу є наслідком пізнання, розумового та душевного розвитку. За допомогою них нам так приємно провести вечір в кінотеатрі із приємною людиною, тим самим закопуючи чи навпаки, десь на підсвідомому рівні думки про фізичну близькість. Саме через них м відчуваємо що ми живемо, в тій моделі що відрізняє нас від термітів та водночас і саме вони заплутують нас в виборі правильного судження. І робимо ми це не для того щоб відчути що ми живемо а для того щоб продовжити рід і тим самим виконати ту лінійну місію.
Зразу виникає питання, а що сказали б наприклад на це все старіші люди? Не на описані питаня, а на одне - для чого це шукати. От і я так подумав. Для чого уникати болю якщо можна із ним змиритись та мінімізувати його, та бути до нього готовим. Для чого падати у відчай коли не отримуєш бажаного - особливо того, що не невідворотно не твоє або недосяжне. І найголовніше - для чого проводити своє життя в пошуку відповіді на це запитаття? Достатньо просто прийняти те що ми тут. Істина і полягає у тому що ми тут - іншого не дано. Всі роздуми про це це шум розуму та відчуттів які наповнюють наше життя кольором. Для чого боротись із протиріччями розуму на цю тему, якщо від пошуку відповіді породжується ще більше запитань. Чому просто не достатньо прийняти правила гри та насолоджуватись процесом? А якщо болить? - Так і ми, як мурахи. Йдемо по прямій між двома кінцями аж раптом наступає на нас чиясь нога. І що ж їй залишається. - Чому, защо, для чого? Фатум чи збіг обставин? Детермінованість в домені хаосу?! Недостатня кількість інформації на певному етапі існування. Чи дано вийти за межі фізичного існування та рамок здорового глузду при цьому залишившись в соціумі? Питання вкрай важкі та похмурі. Знаю лише одне напевно - можна дуже легко стати шматком м'яса в буквальному сенсі лиш б випадок чи фатум забрав розум!
І біль не допоможе!
Фото з сайту htp://blublu.org